Хвороба Канавана

Хвороба Канавана (Спонгіозна дитяча дегенерація) – генетичне нейродегенеративне захворювання, в основі якого лежить недолік ферменту аспартоацилази, що призводить до демієлінізації нервових волокон головного мозку. Хвороба Канавана проявляється у ранньому дитячому віці порушеннями моторики та розвитку дитини, утрудненнями при прийомі їжі, м’язовою гіпотонією, макроцефалією, епілептичними нападами, сліпотою. Діагностується хвороба Канавана щодо аналізу сечі на N-ацетил-аспарагінову кислоту. Ефективну терапію захворювання поки не знайдено. Робляться спроби лікувати хворобу Канавана за допомогою метаболічної терапії та шляхом застосування генних технологій, здатних замінити патологічну аберацію на здоровий ген.

Хвороба Канавана була описана Міртелем Канаваном у 1931 році. А в 1991 році Рубеном Маталоном було виділено ген, який відповідає за це захворювання. Через кілька років почав застосовуватися тест, що дозволяє діагностувати хворобу Канавана ще під час ведення вагітності. Хвороба Канавана зустрічається у людей будь-якої національності. Однак найчастіше на неї хворіють євреї ашкеназі. Серед них носієм генної аберації, що кодує хворобу Канавана, є 1 із 40 осіб.

Сучасна неврологія відносить хворобу Канавана до так званих лейкодистрофій – генетично обумовлених дегенеративних захворювань нервової системи, в основі яких лежить порушення метаболізму ліпідів. Найчастіше порушення стосуються мієліну, який на 70-75% складається з ліпідів. Розпад мієліну призводить до руйнування мієлінової оболонки нервових стовбурів та вторинної загибелі нейронів. Прогресуюча демієлінізація, що лежить в основі захворювання, робить хворобу Канавана та інші лейкодистрофії схожими з демієлінізуючими захворюваннями головного мозку, які мають набутий характер (розсіяним склерозом, розсіяним енцефаломієлітом, полірадикулоневропатією Гійєна-Барре).

Хвороба Канавана пов’язана з генетичним порушенням у геномі ASРА, розташованому у 17-й хромосомі. Внаслідок цієї генетичної аберації знижений синтез ферменту аспартоацилази, що розщеплює N-ацетил-аспарагінову кислоту, що утворюється у процесі життєдіяльності клітин центральної нервової системи. Патологічно високий рівень цієї кислоти призводить до пошкодження оболонки мієлінової нервових волокон головного мозку. Мієлінова оболонка виконує роль своєрідного ізолятора, що не дозволяє нервовому імпульсу переходити з одного нервового волокна на інше. Таким чином, мієлінова оболонка сприяє точному та швидкому проведенню нервових імпульсів. При її руйнуванні цей процес порушується, що є безпосередньою причиною клінічних проявів хвороби Канавана.

Хвороба Канавана передається за аутосомно-рецесивним типом спадкування. Це означає, що в ситуації, коли обидва батьки є носіями патологічного гена, ймовірність народження у них дитини, яка має хворобу Канавана, дорівнює 25%.

При народженні дитина, яка має хворобу Канавана, нічим не відрізняється від здорових новонароджених. Симптоми захворювання починають проявлятися через місяць, а частіше від 3 місяців до півроку. Зазначається затримка у розвитку, уповільненість рухів, втрата вже набутих рухових навичок, зниження м’язового тонусу. Виникають труднощі при ковтанні обумовлюють суттєві труднощі під час годування дитини. Приблизно до 4-го місяця життя ставати помітно збільшення голови (макроцефалія). Прогресування хвороби Канавана супроводжується виникненням епілептичних нападів. Демієлінізація та атрофія зорового нерва призводить до розвитку сліпоти.

Хвороба Канавана представляє для невролога певні складнощі в діагностиці, оскільки демієлінізуючий процес спостерігається при цілій низці як вроджених, так і набутих захворювань. Стандартні методи первинного неврологічного обстеження, такі як електроенцефалографія та ультрасонографія, не виявляють специфічних змін. Проведення МРТ головного мозку утруднене через дуже ранній вік пацієнтів. Найбільш достовірним методом, що дозволяє діагностувати хворобу Канавана є аналіз сечі на N-ацетил-аспарагінову кислоту.

Генетики рекомендують усім особам єврейської національності при плануванні вагітності проходити скринінг на наявність генної мутації, яка визначає хворобу Канавана. Скринінг слід проходити також тим людям, у ній яких спостерігався випадок цього захворювання. Розроблено методи пренатальної діагностики, що дають змогу встановити хворобу Канавана ще до народження дитини. Показанням до проведення такого дослідження є встановлене носійство патологічного гена обох батьків. Матеріалом для дослідження на хворобу Канавана є амніотична рідина, отримана в результаті амніоцентезу, або ворсини хоріону, взяті в ході трансабдомінальної або трансцервікальної біопсії хоріону.

Нині немає методики, з допомогою якої можна було б ефективно лікувати хвороба Канавана. Уповільнити розвиток захворювання можна під час застосування метаболічної терапії. Вона полягає у прийомі внутрішньо цілого комплексу лікарських препаратів: цитрату літію, ацетату кальцію, сукцинату натрію.

Найбільш оптимістичними серед сучасних експериментальних розробок у галузі лікування хвороби Канавана є генна терапія. Розробка методу генної терапії, здатного значно продовжити життя пацієнтам, які мають хворобу Канавана, проводиться в Нью Джерсі (США). Її ідея полягає у клонуванні та впровадженні в організм здорового гена, здатного замінити патологічний ген. Носіями нового штучно синтезованого гена є непатогенні аденоасоційовані віруси, які в розчині водяться в головний мозок через 6 катетерів, встановлених у різних областях. Експериментальне лікування пройшли 13 дітей. Їхнє подальше обстеження показало, що в результаті генної терапії хвороба Канавана сповільнила свій прогрес, відбулося зниження токсичної N-ацетил-аспарагінової кислоти та збільшення вмісту мієліну.

На жаль, хвороба Канавана призводить до смерті ще в дитячому віці. У поодиноких випадках хворі доживають до віку 10 років.