Хвороба Крейтцфельдта-Якоба

Хвороба Крейтцфельдта-Якоба – Дегенеративне захворювання головного мозку, що рідко зустрічається, пов’язане з накопиченням в нейронах патологічного білка пріону. Клінічно хвороба Крейтцфельдта-Якоба проявляється недоумством, пірамідними та екстрапірамідними порушеннями, міоклоніями, симптомами ураження мозочка та порушенням зору. Діагноз хвороби Крейтцфельдта-Якоба ґрунтується на сукупності клінічних симптомів, даних ЕЕГ, аналізу цереброспінальної рідини, МРТ та ПЕТ головного мозку, а також морфологічного дослідження зразка тканин мозку, отриманого внаслідок біопсії чи посмертно. Ефективне лікування хвороби Крейтцфельдта-Якоба поки що не знайдено. Захворювання має 100% летальний кінець.

Хвороба Крейтцфельдта-Якоба дуже рідкісне захворювання. Раніше в літературі вказувалося, що частота його народження приблизно 1 випадок на 1 млн. чоловік населення. Однак у 90-х роках минулого століття почали відзначатись випадки так званого нового варіанту хвороби Крейтцфельдта-Якоба, пов’язаного із зараженням від великої рогатої худоби та названого «коров’ячим сказом». Лише в Англії за 5 років від цього захворювання померло 86 людей. Найбільш поширена хвороба Крейтцфельдта-Якоба серед людей віком 65-70 років та старше. Однак у новому варіанті хвороба Крейтцфельдта-Якоба найчастіше вражає осіб молодого віку. Відносно високий рівень захворюваності відзначається в Англії, Ізраїлі, Чилі та Словаччині.

Встановлено, що хвороба Крейтцфельдта-Якоба має інфекційний характер. Зараження може статися при пересадці заражених пріонами тканин, через нейрохірургічний інструмент та препарати крові, при введенні деяких гормональних препаратів (людського гонадотропіну для лікування безплідності та соматотропіну для терапії гіпопітуїтаризму). Хвороба Крейтцфельдта-Якоба нової форми може розвиватися після вживання м’яса хворих тварин (корови) або носіїв інфекції (овець і кіз).

Внаслідок низки досліджень стало відомо, що хвороба Крейтцфельдта-Якоба пов’язана з проникненням в організм інфекційного білка — пріону. У нормі в клітинах головного мозку людини міститься здоровий пріон, що має дещо іншу будову. Інфекційний пріон, потрапляючи в організм людини, не руйнується, а зі струмом крові надходить у головний мозок і відкладається на поверхні нейронів. Його взаємодія з нормальними пріонами мозкової клітини призводить до того, що вони змінюють свою структуру, поступово трансформуючись у патогенну, подібну до інфекційного пріона, форму. Патогенні пріони утворюють бляшки та призводять до загибелі нейрона.

Хвороба Крейтцфельдта-Якоба має досить тривалий інкубаційний період, пов’язаний з часом, необхідним для проникнення інфекційних пріонів у мозкову тканину та патогенної трансформації здорових пріонів. Тривалість інкубаційного періоду залежить від способу зараження. При інфікуванні тканин головного мозку зараженим хірургічним інструментом хвороба Крейтцфельдта-Якоба розвивається через 15-20 місяців. При інфікуванні через імплантовані у навколомозкові структури тканини (наприклад, тверду мозкову оболонку, рогівку ока) інкубаційний період може тривати до 5,5 років. При внутрішньом’язовому введенні інфікованих лікарських препаратів (наприклад, гонадотропіну, соматотропіну, що містять бичачий тромбін гемостатиків), хвороба Крейтцфельдта-Якоба починає проявлятися через 12,5 років.

Відзначаються також спадкові форми хвороби Крейтцфельдта-Якоба, пов’язані з генетичними порушеннями, що призводять до утворення патологічних пріонів.

Практична неврологія класифікує хворобу Крейтцфельдта-Якоба з урахуванням її клінічної форми. Відповідно до цього виділяють: підгостру спонгіоформну енцефалопатію, що відрізняється швидким перебігом і дифузним ураженням мозкової кори; класичну (дискінетичну) форму, що являє собою поєднання пірамідних та екстрапірамідних симптомів зі недоумством (деменцією); проміжну форму хвороби Крейтцфельдта – Якоба, що характеризується переважанням мозочкових та підкіркових розладів; аміотрофічну форму, рухові та мовні розлади при якій нагадують клініку бокового аміотрофічного склерозу.

Розрізняють також спорадичну форму захворювання, що спостерігалася раніше, і новий варіант хвороби Крейтцфельдта-Якоба («коров’ячий сказ»).

У більшості випадків хвороба Крейтцфельдта-Якоба характеризується поступовим розвитком, проте можливий підгострий або гострий початок. Приблизно у 30% випадків хвороба Крейтцфельдта-Якоба починається з продромальних симптомів: дратівливості, розсіяності, головного болю, порушень сну, запаморочення, погіршення пам’яті, зниження зору, безініціативності, зниження лібідо, зміни поведінкових реакцій. Можливе епізодичне виникнення ейфорії та/або безпричинного страху, уривчасті маячні або галюцинаторні переживання. З неврологічних порушень у продромальному періоді спостерігаються: хиткість під час ходьби, парестезії, розлад вищих функцій кори головного мозку (Олексія, акалькулія та ін.). Описано кілька випадків, коли хвороба Крейтцфельдта-Якоба дебютувала з появою кіркової сліпоти.

У стадії розгорнутих клінічних проявів хвороба Крейтцфельдта-Якоба характеризується прогресуючим спастичним паралічем (параплегією або геміплегією), атаксією, епілептичними нападами. Виникають екстрапірамідні порушення: м’язова ригідність, атетоз, тремор. Практично у всіх хворих спостерігаються міоклонії – швидкі неритмічні скорочення окремих м’язів. Найчастіше відзначається міоклонус губи та віки. Спостерігаються повторно генералізовані міоклонічні напади. З’являється і наростає яскраво виражена деменція, що супроводжується порушеннями мови до її повного розпаду. Новий варіант хвороби Крейтцфельдта-Якоба відрізняється переважанням психіатричної симптоматики та розладів чутливості. У 100% випадків він супроводжується мозочковими порушеннями, у той час як при спорадичній хворобі Крейтцфельдта-Якоба розлади функції мозочка спостерігаються лише у 40% випадків.

У термінальній стадії хвороба Крейтцфельдта-Якоба характеризується глибокою деменцією. Пацієнти не контактні, перебувають у стані прострації, втрачено контроль за функцією тазових органів. Спостерігаються гіперкінези, виражені м’язові атрофії, порушення ковтання, пролежні. Можлива гіпертермія та епілептичні напади. Смерть настає у коматозному стані на тлі децеребраційної ригідності та вираженої кахексії.

Клінічна діагностика захворювання заснована на поєднанні прогресуючої протягом 2-х років деменції, пірамідних та екстрапірамідних розладів, міоклоній, мозочкових розладів та порушень зору. Для уточнення діагнозу невролог призначає інструментальні методи обстеження: електроенцефалографію (ЕЕГ), ПЕТ та МРТ головного мозку, люмбальну пункцію. У сумнівних випадках для встановлення діагнозу хвороба Крейтцфельдта-Якоба виробляють стереотаксичну біопсію головного мозку.

На ЕЕГ на тлі зниженої біоелектричної активності у більшості хворих спостерігаються періодичні або псевдоперіодичні гострі хвилі. Відзначається білатеральна, фокальна або генералізована міоклонічна активність, яка у початковій стадії визначається у половини хворих, а в термінальній стадії виявляється у 100% випадків спорадичної хвороби Крейтцфельдта-Якоба. Новий варіант захворювання часто протікає без істотних змін ЕЕГ-патерну.

При проведенні МРТ головного мозку в Т2-режимі визначається так званий “симптом медових стільників” – ділянки підвищеного сигналу, що виходять від підкіркових гангліїв та таламуса. Найчастіше виявляються ознаки атрофічних змін мозочка і кори головного мозку, розширення шлуночків та бічних цистерн мозку. ПЕТ діагностує зони зниженого метаболізму, що локалізуються в підкіркових ядрах, півкулях мозочка та корі мозку.

Люмбальна пункція обов’язково проводиться пацієнтам з підозрою на хворобу Крейтцфельдта-Якоба. Вона дозволяє оцінити тиск ліквору та провести дослідження цереброспінальної рідини. Відсутність патологічних змін ліквору дозволяє диференціювати хворобу Крейтцфельдта-Якоба багатьох інших захворювань ЦНС.

Найбільш достовірним методом діагностики є морфологічне дослідження зразків мозкової тканини, які можуть бути отримані прижиттєво шляхом біопсії або аутопсії після смерті пацієнта. Застосування імуноцитохімічного методу дозволяє виявити у досліджуваному матеріалі відкладення патологічного білка – пріону.

Диференційна діагностика

Диференціальну діагностику хвороби Крейтцфельдта-Якоба необхідно проводити з лобово-скроневою деменцією, герпевірусним енцефалітом, хворобою Альцгеймера, мультиінфарктною деменцією (слабоумством, що розвивається після повторних ішемічних та геморагічних інсультів), хронічним менценіно атією Хашимото, що супроводжує деякі випадки аутоімунного тиреоїдиту , та ін.

У сучасній медицині підходи до лікування хвороби Крейтцфельдта-Якоба знаходяться на стадії активної розробки. Загальноприйняті противірусні препарати, а також пасивна імунізація та вакцинація людей та тварин виявилися неефективними. Зазначено, що блокуючу дію на синтез патологічних пріонів в інфікованих нейронах надає Брефелдин А, а блокатори кальцієвих каналів продовжують життя інфікованих клітин. Зазвичай пацієнти, які мають хворобу Крейтцфельдта-Якоба, одержують симптоматичне лікування. Воно спрямоване на усунення міоклонічних нападів та екстрапірамідних порушень, у зв’язку з чим застосовуються антиепілептичні та протипаркінсонічні лікарські засоби.

Хвороба Крейтцфельдта-Якоба є фатальним захворюванням. Тривалість життя більшості хворих не перевищує 1 рік з початку клінічних проявів; а середня тривалість становить 8 місяців. Лише 5-10% хворих живуть протягом 2 і більше років. Спадкова хвороба Крейтцфельдта-Якоба в середньому триває близько 26 місяців.