Хвороба Менкеса

Хвороба Менкеса (Хвороба кучерявого волосся) – це рідкісне генетичне захворювання, при якому в організмі порушується обмін міді. Патологія має Х-зчеплений рецесивний тип успадкування. Хвороба Менкеса проявляється відставанням у психічному та фізичному розвитку, ламкістю кучерявого волосся, церебральними нейродегенеративними ураженнями. Діагностика захворювання передбачає генетичний аналіз, дослідження концентрації міді, церулоплазміну, методи нейровізуалізації (магнітно-резонансну та комп’ютерну томографію головного мозку). При хворобі кучерявого волосся проводиться замісна терапія парентеральними препаратами міді, симптоматичне лікування антиконвульсантами та анальгетиками.

Патологія відноситься до орфанних захворювань, зустрічається із частотою від 1:40000 до 1:250000 новонароджених. Хвороба розвивається лише у хлопчиків і названа на честь дитячого невролога Дж. Х. Менкеса, який описав характерні симптоми у 1962 році. Легким варіантом патології є синдром потиличного рогу, який маніфестує після однорічного віку та не викликає летальних ускладнень. Його відмінні риси – надмірна кальцифікація потиличної кістки, грубе і жорстке волосся, в’ялість шкірних покривів.

Етіологічний фактор патології розшифрований завдяки здобуткам медичної генетики. Хвороба Менкеса виникає під час мутації гена поліпептид альфа ATP7A, який регулює роботу АТФази, що відповідає за транспорт іонів міді. Зміна відбувається на довгому плечі Х-хромосоми в локус Xq12-q13. Хвороба кучерявого волосся має рецесивне успадкування, тому вражає лише хлопчиків. Дівчатка є носіями мутантного гена, але випадків їхнього захворювання не зафіксовано.

При цій спадковій патології порушується будова одного з трансмембранних білків, внаслідок чого іони міді не можуть нормально транспортуватись та брати участь у метаболічних процесах. У дитини виникає дефіцит протеїнів, що містять мідь, які в нормі використовуються для обміну речовин, тканинного дихання, окислювально-відновних реакцій.

Недолік мікроелемента викликає порушення продукції меланіну, зменшення концентрації колагену та кератину у тканинах, зниження здатності до дезінтоксикації вільних радикалів. Важливою ланкою патогенезу є зниження синтезу дофаміну, що провокує серйозні неврологічні розлади в ранньому віці. Оскільки мідь містить білок церулоплазмін відповідає за окислення заліза, за його відсутності пригнічується кровотворення.

Хвороба Менкеса може викликати ускладнення вагітності – важкі чи передчасні пологи, але до 70% жінок не стикаються із патологіями інтранатального періоду. У деяких немовлят під час пологів виникають кефалогематоми та переломи навіть за відсутності активних дій з боку акушерів. До симптомів, що насторожують, відносять лійкоподібну деформацію грудної клітини, вроджену пупкову або пахвинну грижу.

Перші ознаки хвороби кучерявого волосся з’являються в період новонародженості. У немовляти спостерігається гіпотермія, затяжна жовтяниця з високою білірубінемією, подовжуються терміни фізіологічної післяпологової адаптації. Іноді в неонатальному періоді батьки помічають характерні зміни волосся: утворення вузликів та формування веретеноподібних (“кучерявих”) волосків. У цей час фізичний та психічний розвиток новонародженого відповідає нормі.

Явні ознаки генетичного захворювання реєструються через 2-3 місяці життя. Стає помітним неврологічний дефіцит. Дитина відстає у психомоторному розвитку та забуває раніше набуті навички, у нього виникають періодичні судомні напади. На пізніх стадіях хвороба проявляється спастичним тетрапарезом унаслідок великих нейродегенеративних церебральних процесів. Шкіра набуває болючої блідості та жовтого відтінку.

На першому році життя виявляються патогномонічні зміни у вигляді кучерявого волосся, зумовлені трихополідистрофією, завдяки яким генетичний синдром отримав другу назву. Волосся стає тьмяним і жорстким, набуває сірого або «сивого» відтінку, закручується в тугі спіральки. Порушення обміну колагену виявляються надмірною розтяжністю шкіри та гіперрухливістю у суглобах, що клінічно нагадує синдром Елерса-Данлоса.

Для синдрому кучерявого волосся типові аномалії сечовидільної системи, особливо дивертикули сечового тракту, які стають причиною рецидивуючих урогенітальних інфекцій. Широко поширені судинні аномалії – подовження, надмірна звивистість та зміни діаметра артерій. Найчастіше уражаються судини головного мозку та шкіри. У дітей виникає генералізований остеопороз та спонтанні переломи. Хвороба Менкеса асоційована із себорейним дерматитом.

До пізніх наслідків захворювання відносять сліпоту, дихальну недостатність. Найбільш тяжко протікають серцево-судинні ускладнення. У дитини може бути тромботичні порушення, спонтанні розриви артерій, гематоми. Більшість хворих помирають у перші 3 роки життя від генералізованих інфекцій, внутрішньочерепних крововиливів, грубих нейродегенеративних процесів.

Досвідчений педіатр може припустити хворобу кучерявого волосся при фізикальному огляді дитини, виявленні характерної трихополідістрофії та неврологічних порушень. Постановка діагнозу передбачає інструментальну візуалізацію для оцінки стану уражених органів та лабораторні тести для верифікації порушень обміну міді та генних мутацій. Основні складові плану діагностики:

• МРТ мозку. Нейровізуалізаційні дослідження показують вогнища кортикальної та субкортикальної атрофії, фокальні ділянки некрозу у сірій речовині. Типовий симптом хвороби Менкеса – атрофія мозочка. За підозри на внутрішньочерепний крововилив високу інформативність дає КТ головного мозку.
• ЕЕГ. Дослідження проводиться для з’ясування причин судомних нападів та виявлення вогнищ епілептиформної активності в головному мозку. За даними електроенцефалограми невролог діагностує повільно-хвильову активність та наявність мультифокальних спайок.
• Аналіз крові. Цінну інформацію для встановлення діагнозу дає дослідження рівня церулоплазміну. За синдрому Менкеса, як і хвороби Вільсона-Коновалова, цей показник знижений. Для уточнення діагнозу виконується біохімічне дослідження біоптатів печінки та виявляють зменшення вмісту міді.
• Генетичні випробування. Для підтвердження мутації рекомендовано медико-генетичне консультування дитини та її батьків. Щоб виявити патологію гена ATP7A, визначають генетичний код та порушення послідовності ДНК у відповідній ділянці Х-хромосоми хлопчика. За показаннями проводиться обстеження матері дитини.

Ефективне лікування поки що не розроблено. Для зменшення дефіциту мікроелементів та покращення метаболізму мідь вводиться парентерально у формі гістидинату. Такий спосіб отримання мінералу гарантує його доставку до всіх органів та тканин, що активізує ферментні системи, нормалізує окисне фосфорилювання та роботу нервової системи.

Результати клінічних досліджень показують, що раннє призначення міді в парентеральних формах уповільнює прогресування неврологічного дефіциту та продовжує життя дітям із хворобою кучерявого волосся. У них захворювання протікає у легшій формі, без судом та тяжких когнітивних порушень. Складність лікування полягає у своєчасній діагностиці патології, що пов’язано з її рідкісною зустрічальністю.

Симптоматична терапія включає аналгетики, протисудомні та психотропні препарати. Вони мають полегшити життя пацієнта. При неможливості природного харчування вводять зонд або застосовують парентеральне харчування. Дитині, у якої виявлено хворобу Менкеса, потрібна комплексна реабілітація за участю фізіотерапевтів, психологів, логопедів.

З огляду на неможливість вплинути на генетичні механізми патології та відсутність етіотропного лікування, прогноз несприятливий. Більшість дітей, які страждають на хворобу кучерявого волосся, живуть не більше 3 років. Сучасні методи реабілітації допомагають покращити якість їхнього життя та допомогти батькам у догляді за особливим малюком. Профілактика синдрому Менкеса включає генетичне консультування пар із обтяженим сімейним анамнезом.