Хвороба періодичних м’язових спазмів

Хвороба періодичних м’язових спазмів – Спадкова форма міопатії, що характеризується порушенням метаболізму кальцію в саркоплазматичному ретикулумі. Основними симптомами захворювання є болючі спазми, особливо при фізичному навантаженні, слабкість м’язів ніг, загальна м’язова слабкість. Діагностика патології проводиться на підставі даних перкусії та пальпації м’язів, електроміографії, біопсії м’язової тканини, важливу роль також відіграють генетичні дослідження. Специфічного лікування хвороби періодичних спазмів м’язів не існує, для полегшення симптомів застосовують ненаркотичні анальгетики, спазмолітичні засоби.

Хвороба періодичних спазмів м’язів відноситься до групи спадкових захворювань, які обумовлені мутаціями гена CAV3. До неї також належать такі патології, як поясно-кінцева м’язова дистрофія типу 1С, синдром подовженого інтервалу QT, гіпертрофічна кардіоміопатія. Зустрічаність цього захворювання оцінюється на рівні 1:100000-1000000, проте точні дані отримати складно, оскільки ряд хворих тривалий час не звертається до лікарів через неспецифічність та слабку вираженість симптомів. Нерідко хвороба періодичних спазмів м’язів виявляється випадково в ході біохімічного аналізу крові або інших досліджень, які враховують рівень ММ-фракції креатинфосфокінази. На відміну від інших патологій подібного типу, це захворювання практично не впливає на діяльність міокарда, поразка піддається виключно скелетна мускулатура, в основному нижніх кінцівок.

Першопричиною для розвитку хвороби періодичних спазмів м’язів є мутація гена CAV3, який розташований на 3-й хромосомі. Він кодує білок під назвою кавеолін 3 – специфічний протеїн мембран клітин скелетних м’язів та кардіоміоцитів. Методами сучасної генетики на сьогоднішній день виявлено понад 20 мутацій цього гена, які загалом формують фенотипи п’яти спадкових захворювань, у тому числі хвороби періодичних м’язових спазмів. Ця патологія успадковується за аутосомно-домінантним механізмом. Порушення роботи м’язів при цьому захворюванні обумовлені дефектом структури кавеоліну 3, що бере участь у багатьох важливих регуляторних процесах у міоцитах.

На мембрані клітин кавеолін 3 формує олігомерні структури, додатково приєднуючи до себе холестерин та деякі інші ліпідні сполуки. Зрештою утворюються особливі комплекси – кавеоли діаметром 70-100 нм, які можуть мати вигляд пір або піноцитозних бульбашок. Кавеоли можуть включати величезну кількість важливих елементів мембрани – адренорецептори, протеїнкіназу С і ряд інших. Також вони пов’язані з діяльністю дистрофін-глікопротеїнового комплексу, який забезпечує взаємодію цитоскелету клітини. Доведено участь кавеоліну 3 у формуванні системи Т-трубочок. У разі мутації гена CAV3 отриманий в результаті експресії білок є дефектним і не може повноцінно виконувати свої функції, що і призводить до різноманітних порушень, у тому числі і хвороби періодичних м’язових спазмів. У цьому випадку дефектний кавеолін 3 не здатний регулювати гомеостаз кальцію в ендоплазматичному ретикулумі міоцитів, внаслідок чого при підвищеному механічному навантаженні на м’язові волокна виникає їхнє спастичне скорочення.

Більшість пацієнтів із хворобою періодичних м’язових спазмів відзначають розвиток судом, найчастіше м’язів нижніх кінцівок, особливо при фізичному навантаженні. Досить часто після нападу спазму ще тривалий час зберігається болючість у м’язах, нерідка слабкість та тремор у ногах. Є ознаки м’язової слабкості, проте вона має помірний характері і практично ніколи не прогресує. Частота нападів сильно варіюється у різних хворих і може становити від 1-2 разів на добу до декількох випадків на рік. Багато в чому спазмів, що розвиваються, залежить не від характеру перебігу захворювання, а від рівня фізичного навантаження та способу життя хворого. При відносно спокійній і сидячій роботі хвороба періодичних спазмів м’язів рідко дається взнаки, тоді як при важкій фізичній праці напади можуть виникати дуже часто. Це призводить до того, що багато хворих, зіткнувшись з рідкісними епізодами захворювання, не завжди звертаються до лікаря з цього приводу.

Діагностика хвороби періодичних м’язових спазмів проводиться на підставі даних огляду пацієнта, електроміографії, генетичних досліджень та вивчення спадкового анамнезу. Також діагностичне значення має з’ясування рівня креатинфосфокінази в крові (м’язова фракція) та дослідження тканин м’яза, отриманих у результаті біопсії. Під час огляду пацієнта виявляється прискорена м’язова активність, що стимулюється перкусією, незначна слабкість м’язів. Суб’єктивно хворі скаржаться на біль у м’язах та спазми іноді навіть при незначному навантаженні (наприклад, при потягуванні).

Під час проведення електроміографії виявляється скорочення мускулатури у відповідь механічну стимуляцію, але при цьому відсутня «електрична відповідь». У той же час збудження швидко поширюється на сусідні волокна, зрештою призводячи до спазму всього м’яза. Рівень ММ-фракції креатинфосфокінази у плазмі крові підвищений, вивчення біоптату м’язових тканин показує різке зниження рівня кавеоліну 3 та знижену кількість білка дисферліну. При цьому змін міокарда (підвищення кількості КМ-фракції кратинфосфокінази, патологічна ЕКГ) не спостерігається.

За допомогою лікаря-генетика можна зробити пряме автоматичне секвенування послідовності гена CAV3, яке дозволить виявити тип мутації та підтвердити або спростувати діагноз хвороби періодичних спазмів м’язів. Наявність подібних порушень у найближчих родичів, які визначаються в ході складання спадкового анамнезу, є додатковою непрямою ознакою захворювання. Диференціальну діагностику слід проводити з м’язовими спазмами іншої природи (викликаними порушенням водно-сольового обміну та кровообігу в кінцівках, неврологічними захворюваннями, перевтомою) та деякими іншими спадковими патологіями. Особливо складно відрізнити хворобу періодичних спазмів м’язів від інших захворювань, обумовлених мутацією гена CAV3 – у ряді випадків це можливо тільки при використанні генетичних методів.

Специфічного лікування захворювання на сьогоднішній день не існує, для зниження частоти розвитку нападів лікарі рекомендують знизити фізичне навантаження, виконувати комплекс спеціальних вправ, підтримувати оптимальний водно-сольовий режим. Слід бути обережним при використанні лікарських засобів, що впливають на функціонування м’язів або концентрацію неорганічних іонів в організмі – діуретиків, деяких антибіотиків та гормонів. Проте загалом прогноз хвороби періодичних м’язових спазмів, на відміну багатьох інших типів міопатій, сприятливий – симптоми немає прогресуючого характеру. При збільшенні частоти нападів необхідні постільний режим на 1-2 дні та нормалізація водно-сольової рівноваги.