Хвороба Шагаса

Хвороба Шагаса – трансмісивна протозойна інфекція, збудником якої є патогенна Trypanosoma cruzi, а переносником – тріатомові клопи. Гостра форма хвороби Шагаса проявляється лихоманкою, головним та м’язовим болем, набряками, висипом, лімфаденітом, гепатоспленомегалією, кардіомегалією та міокардитом, менінгоенцефалітом; хронічна – серцевою недостатністю, мегаезофагусом, мегаколоном. Діагноз хвороби Шагаса заснований на даних анамнезу, клінічної картини, мікроскопічного, культурального та серологічного досліджень. У лікуванні хвороби Шагаса застосовуються антипаразитарні препарати, симптоматичні засоби, при ускладненнях – оперативне втручання.

Хвороба Шагаса (американський трипаносомоз) – протозооз, викликаний внутрішньоклітинним найпростішим паразитом роду Трипаносома (T. cruzi), що призводить до запально-дегенеративних змін з боку серця, нервової системи, ШКТ. Хвороба Шагаса відноситься до природно-вогнищевих захворювань, широко поширена практично у всіх країнах Американського континенту: ендемічні за трипаносомозом районами є Центральна і Південна Америка. У сільській місцевості більшість населення заражається трипаносомоз ще в дитячому віці, часто інвазія протікає безсимптомно. Серед заражених хворобою Шагаса переважають особи чоловічої статі.

Збудником хвороби Шагаса є джгутикове найпростіше Trypanosoma cruzi, складний цикл розвитку якого включає зміну господарів – хребетних тварин і людини, а специфічним переносником служать кровосисні клопи підродини Triatominae (тріатомові). T. cruzi має веретеноподібну форму, джгутик та ундулюючу мембрану. Паразит проходить кілька фаз життєвого циклу: амастигота, яка мешкає в тканинних клітинах людини; епімастиготу, що росте в кишечнику переносників; і трипомастигота, що у крові тварин і людини. Основним господарем T. cruzi служить людина, додатковими – броненосці, мурахоїди, мавпи та свійські тварини (собаки, кішки, свині). Інвазійною стадією для переносників та господарів є трипомастиготні форми.

Зараження клопів відбувається у процесі живлення кров’ю людини або тварин, що містить трипомастиготи. В організм людини збудник хвороби Шагаса заноситься разом з інфікованими фекаліями клопів при розчісуванні ранок після їх укусів на шкірі та слизових губ, носа, кон’юнктиви. Характерною особливістю T. cruzi є здатність до внутрішньоклітинного паразитизму в макрофагах шкіри та слизових оболонок, у клітинах міокарда, ендотелію лімфатичних вузлів, селезінки, печінки, легень, нейроглії. Після розриву уражених клітин, переповнених амастиготами, що розмножилися, відбувається зараження нових клітин. Паразитування трипаносом призводить до запально-дистрофічного та дегенеративного ураження внутрішніх органів. Найбільш поширений спосіб зараження хворобою Шагаса – трансмісивний, можлива передача аліментарним, статевим, трансплацентарним, гемотрансфузійним шляхом та при трансплантації органів. Для T. cruzi характерна персистенція в організмі господаря протягом усього життя.

Інкубаційний період захворювання триває 1-3 тижні. Потім у місці проникнення трипаносом може розвинутися місцева запальна реакція (крока) у вигляді еритематозного вузла з припухлістю та почервонінням або одностороннього багряного набряку століття (симптом Ромін’ї) з кон’юнктивітом, що супроводжуються збільшенням регіонарних лімфовузлів. Хвороба Шагаса проходить у 2 стадії: гостру (перші 2 місяці) з циркуляцією великої кількості паразитів у крові та хронічну – з концентрацією трипаносом у внутрішніх органах.

У гостру стадію хвороби Шигаса здебільшого симптоми відсутні, у частини хворих виявляються у легкій формі. У дітей до 5 років розвивається найважча форма із системними проявами та летальністю до 10-14%. Серед загальних симптомів хвороби Шагаса може відзначатись нездужання, постійна або ремітуюча лихоманка (до 39-40 ° С), головний і м’язовий біль, набряки на ногах, одутлість обличчя, дрібний макульозний висип. Характерний шийний, паховий та пахвовий лімфаденіт, гепатоспленомегалія. Можуть виникати вторинні крокоми – щільні вузли у підшкірній клітковині. Відзначається переважне ураження серця, ЦНС та периферичних гангліїв, органів ретикулоендотеліальної системи. Розвивається гостре запалення та розширення всіх камер серця (кардіомегалія), дифузний міокардит, порушення серцевої діяльності. У деяких хворих (особливо у дітей раннього віку) може виникнути гострий специфічний менінгоенцефаліт, крововилив у мозкові оболонки. Вроджена хвороба Шагаса може призводити до спонтанного аборту або передчасних пологів; у новонароджених супроводжується тяжкою анемією, гепатоспленомегалією, жовтяницею, судомами, нерідко – летальним кінцем.

При хронічній формі хвороби Шагаса симптоми можуть бути відсутніми, поки не відбудуться незворотні пошкодження внутрішніх органів. Найчастіше розвивається кардіоміопатія, що виражається серцевою недостатністю, аритмією, тромбоемболією. З боку шлунково-кишкового тракту характерні патологічне розширення стравоходу (мегаезофагус), що проявляється дисфагією, болем при ковтанні, та розширення товстої кишки (мегаколон), що супроводжується кишковою непрохідністю, скупченням калових каменів. Виникають вегетативні порушення та периферична нейропатія. З часом хвороба Шагаса може призводити до раптової смерті внаслідок прогресуючого руйнування серцевого м’яза.

Діагностика хвороби Шагаса включає ретельний збір анамнезу (з урахуванням місця народження хворого, поїздок до ендемічних захворювань районів), аналіз даних клінічної картини та лабораторних досліджень (мікроскопічного та культурального методів, серологічних аналізів та ПЛР).

Як досліджуваний матеріал використовується кров, спинномозкова рідина, пунктати з первинних місць ураження, лімфовузлів, селезінки, кісткового мозку. У гостру стадію хвороби Шагаса (перші 6-12 тижнів) паразитів можна знайти при мікроскопії товстої краплі крові або фіксованих пофарбованих препаратів. Бактеріологічний посів крові хворого допомагає виявити чисту культуру T. cruzi. При хворобі Шагаса застосовується ксенодіагностика, що включає дослідження вмісту кишечника неінвазованого тріатомового клопа після насичення кров’ю хворого. Можливе проведення біологічної проби із введенням крові пацієнта морським свинкам або білим мишам та подальшим вивченням зразків тканин.

При хронічній хворобі Шагаса ефективніша серодіагностика: реакція зв’язування комплементу, реакція непрямої флюоресценції, реакція непрямої гемаглютинації, ІФА. Наявність специфічних IgM говорить про гостру стадію хвороби Шагаса, при хронічній є лише IgG. Деякі інфекції, наприклад малярія, сифіліс, лейшманіоз можуть давати хибнопозитивні результати на трипаносомоз, тому рекомендується застосовувати не менше двох незалежних методів серодіагностики. Необхідна диференціальна діагностика патогенних трипаносів від непатогенних видів, здатних перебуває в організмі людини, не викликаючи розвитку захворювання.

На сьогоднішній день лікування хвороби Шагаса малоефективне; терапія дозволяє знизити летальність серед хворих, але не дає упевненості у повній ерадикації внутрішньоклітинних форм T. cruzi. У лікуванні хвороби Шагаса застосовуються два антипаразитарні препарати: ніфуртімокс і бензнідазол, прийом яких ефективніший у гостру стадію захворювання. У хронічній стадії інфекції лікування спрямоване на полегшення симптомів розвинених ускладнень хвороби Шагаса. При серцевій недостатності та аритмії для профілактики тромбоемболічних станів призначаються інгібітори АПФ, серцеві глікозиди, антиаритмічні засоби, антикоагулянти, у тяжких випадках показані аортокоронарне шунтування, імплантація кардіостимулятора, трансплантація серця. Лікування менінгоенцефаліту – симптоматичне; при ураженні ШКТ можуть використовуватися кортикостероїди; при мегаколоні можливе хірургічне втручання: накладення колостоми, резекція товстої кишки.

Прогноз хвороби Шагаса залежить від стадії захворювання, гостроти розвитку та оборотності запально-дегенеративних уражень внутрішніх органів, віку хворого. Пацієнти з пізньою стадією хвороби Шагаса часто помирають від гострої серцевої недостатності, інфаркту, інсульту, діти раннього віку – від гострого менінгоенцефаліту, що стрімко розвинувся. Профілактика хвороби Шагаса включає інсектицидну обробку житла людини, пташників, свинарників – основних місць проживання клопів – переносників паразитів, благоустрій житла; відбір та обстеження на трипаносомоз потенційних донорів крові та органів, санітарне просвітництво населення.