Хвороба Шляттера

Хвороба Шляттера – це асептичне руйнування бугристості та ядра великогомілкової кістки, що виникає на тлі їх хронічного травмування в період інтенсивного зростання скелета. Проявляється болями в нижній частині колінного суглоба, що виникають при його згинанні (присідання, ходьба, біг), і припухлістю в області бугристості великогомілкової кістки. Діагностується на підставі оцінки даних анамнезу, огляду, рентгенологічного дослідження та КТ колінного суглоба, локальної денситометрії та лабораторних досліджень. Лікується здебільшого консервативними методами: щадним руховим режимом, протизапальними препаратами, анальгетиками, фізіотерапевтичними засобами, ЛФК, масажем.

Хвороба Шляттера була описана в 1906 Осгудом-Шляттером, ім’я якого вона і носить. Інша назва захворювання, яке також застосовується в клінічній ортопедії та травматології, відображає суть процесів, що відбуваються при хворобі Шляттера, і звучить як «остеохондропатія бугристості великогомілкової кістки». З цієї назви видно, що хвороба Шляттера, як хвороба Кальве, хвороба Тиманна та хвороба Келера, відноситься до групи остеохондропатій – захворювань незапального генезу, що супроводжуються некрозом кісткової тканини.

Хвороба Шляттера спостерігається в період найбільш інтенсивного зростання кісток у дітей віком від 10 до 18 років, значно частіше у хлопчиків. Захворювання може протікати з ураженням лише однієї кінцівки, але часто зустрічається хвороба Шляттера з патологічним процесом обох ногах.

Тригерними факторами у розвитку хвороби Шляттера можуть бути прямі травми (пошкодження зв’язок колінного суглоба, переломи гомілки та надколінка, вивихи) та постійна мікротравматизація коліна при заняттях спортом. Медична статистика вказує на те, що хвороба Шляттера з’являється майже у 20% підлітків, які активно займаються спортом, і лише у 5% дітей, які не займаються сортом.

До видів спорту з підвищеним ризиком розвитку хвороби Шляттера належать баскетбол, хокей, волейбол, футбол, спортивна гімнастика, балет, фігурне катання. Саме заняттями спортом пояснюють частішу появу хвороби Шляттера у хлопчиків. Більш активна участь у спортивних секціях дівчаток, що відбувається останнім часом, призвела до скорочення розриву між статями щодо розвитку у них хвороби Шляттера.

В результаті перевантажень, частих мікротравм коліна і надмірного натягу власної зв’язки надколінка, що відбувається при скороченнях потужного чотириголового м’яза стегна, виникає розлад кровопостачання в області бугристості великогомілкової кістки. Можуть відзначатися дрібні крововиливи, розрив волокон зв’язки надколінка, асептичне запалення в ділянці сумок, некротичні зміни бугристості великогомілкової кістки.

Патологія характеризується поступовим малосимптомним початком. Пацієнти, як правило, не пов’язують виникнення захворювання із травмою коліна. Починається хвороба Шляттера зазвичай з появи неінтенсивного болю в коліні при його згинанні, присіданнях, підйомі або спуску сходами. Після підвищених фізичних навантажень на колінний суглоб (інтенсивних тренувань, участі у змаганнях, стрибках та присіданнях на заняттях фізкультурою) відбувається маніфестація симптомів захворювання.

Виникають значні болі в нижній частині коліна, що підсилюються при його згинанні під час бігу та ходьби і стихають при повному спокої. Можуть з’являтися гострі напади болю ріжучого характеру, що локалізується в передній області колінного суглоба – в районі прикріплення сухожилля надколінка до бугристості великогомілкової кістки. У цій області відзначається припухлість колінного суглоба. Хвороба Шляттера не супроводжується змінами загального стану пацієнта або місцевими запальними симптомами у вигляді підвищення температури та почервоніння шкіри у місці набряклості.

При огляді коліна відзначається його набряклість, що згладжує контури бугристості великогомілкової кістки. Пальпація в області бугристості виявляє локальну болючість і набряклість, що має щільно-елатичну консистенцію. Крізь припухлість пальпується твердий виступ. Активні рухи в колінному суглобі викликають болючі відчуття різної інтенсивності. Хвороба Шляттера має хронічний перебіг, іноді відзначається хвилеподібний перебіг із наявністю виражених періодів загострення. Захворювання триває від 1 до 2 років і часто призводить до одужання пацієнта після закінчення кісток (приблизно у віці 17-19 років).

Встановити хворобу Шляттера дозволяє сукупність клінічних ознак та типова локалізація патологічних змін. Враховують також вік та стать пацієнта. Однак вирішальним у постановці діагнозу є рентгенологічне обстеження, яке для більшої інформативності слід проводити в динаміці. Рентгенографія колінного суглоба проводиться у прямій та бічній проекції.

У деяких випадках додатково проводиться УЗД колінного суглоба, МРТ та КТ суглоба. Застосовують також денситометрію, що дозволяє отримати дані про структуру кісткової тканини. Лабораторна діагностика призначається для виключення інфекційного характеру ураження колінного суглоба (специфічного та неспецифічного артриту). Вона включає клінічний аналіз крові, аналіз крові на С-реактивний білок та ревматоїдний фактор, ПЛР-дослідження.

У початковому періоді хвороба Шляттера характеризується рентгенологічною картиною сплощення м’якого покриву бугристості великогомілкової кістки та підняттям нижньої межі просвітлення, що відповідає жировій тканині, розташованій у передній частині колінного суглоба. Останнє обумовлено збільшенням обсягу підколінникової сумки в результаті її асептичного запалення. Змін у ядрах (або ядрі) окостеніння бугристості великогомілкової кістки на початку хвороби Шляттера відсутні.

З часом рентгенологічно відзначається усунення ядер окостеніння вперед і вгору на величину від 2 до 5 мм. Може спостерігатися нечіткість трабекулярної структури ядер та нерівність їх контурів. Можливе поступове розсмоктування зміщених ядер. Але частіше відбувається їх злиття з основною частиною ядра окостеніння з утворенням кісткового конгломерату, основою якого є бугристість великогомілкової кістки, а верхівкою – шиповидний виступ, що добре візуалізується на бічній рентгенограмі і прощупується при пальпації в області горбистості.

Диференціальний діагноз хвороби Шляттера необхідно проводити з переломом великогомілкової кістки, сифілісом, туберкульозом, остеомієлітом, пухлинними процесами.

Пацієнти зазвичай проходять амбулаторне консервативне лікування у хірурга чи травматолога-ортопеда. Насамперед необхідно виключити фізичні навантаження та забезпечити максимально можливий спокій ураженого колінного суглоба. У важких випадках можливе накладення пов’язки, що фіксує, на суглоб. В основі медикаментозного лікування хвороби Шляттера лежать протизапальні та знеболювальні препарати. Широко застосовують також фізіотерапевтичні методи: грязелікування, магнітотерапію, УВЧ, ударно-хвильову терапію, парафінолікування, масаж нижньої кінцівки. Для відновлення зруйнованих ділянок великогомілкової кістки проводять електрофорез з кальцієм.

Заняття лікувальною фізкультурою включають комплекс вправ, спрямованих на розтягування підколінних сухожиль і чотириголового м’яза стегна. Їх результатом є зниження натягу зв’язки надколінка, що кріпиться до великогомілкової кістки. Для стабілізації колінного суглоба в лікувальний комплекс включають вправи, що підсилюють м’язи стегна. Після курсу лікування хвороби Шляттера необхідне обмеження навантажень на колінний суглоб. Пацієнту слід уникати стрибків, бігу, стояння навколішки, присідань. Заняття травматичними видами спорту краще змінити на щадні, наприклад, плавання в басейні.

При вираженій деструкції кісткової тканини в області головки великогомілкової кістки можливе хірургічне лікування хвороби Шляттера. Операція полягає у видаленні некротичних вогнищ і підшиванні кісткового трансплантата, що фіксує бугристість великогомілкової кістки.

У більшості перенесли хворобу Шляттера зберігається шишковидне випинання бугристості великогомілкової кістки, що не завдає болю і не порушує функції суглоба. Однак можуть спостерігатися і ускладнення: змішання надколінка вгору, деформації та остеоартроз колінного суглоба, що ведуть до постійно больового синдрому, що постійно виникає при опорі на зігнуте коліно. Іноді після хвороби Шляттера пацієнти скаржаться на ломоту або ниючі болі в ділянці колінного суглоба, що виникають при зміні погоди. Профілактика включає забезпечення адекватного режиму навантажень суглоб.