Хвороба Унферріхта-Лундборга

Хвороба Унферріхта-Лундборга – Спадкове захворювання, що вражає центральну нервову систему і характеризується різноманітними та прогресуючими проявами. Основними симптомами патології є епілептичні напади, міоклонус, що провокується зовнішніми подразниками, наростають порушення розумової діяльності та сенситивна атаксія. Діагностика хвороби Унферріхта-Лундборга ґрунтується на неврологічному обстеженні пацієнта, вивченні спадкового анамнезу та даних генетичного аналізу. Специфічного лікування не існує, але своєчасна терапія на основі протисудомних та ноотропних засобів здатна уповільнити розвиток та практично повністю усунути симптоми захворювання.

Хвороба Унферріхта-Лундборга (прогресуюча міоклонус-епілепсія 1-го типу, сімейний міоклонус) – генетична патологія, що характеризується наростаючими симптомами, такими як міоклонус, епілептичні напади, когнітивні розлади. Вперше дане захворювання було описане в 1891 німецьким лікарем-неврологом Г. Унферріхтом, а незабаром, в 1903 – його колегою і співвітчизником Г. Лундборг. Зустрічаємо хворобу Унферріхта-Лундборга висока щодо інших спадкових міоклоній – у деяких районах Північної Європи вона досягає 1 випадок на 20-25 тисяч населення. Крім того, ця патологія поширена вздовж середземноморського узбережжя (південна Франція, Іспанія, Балкани) та у Північній Африці. Саме тому використовуються інші назви хвороби Унферріхта-Лундборга – середземноморський міоклонус і балтійський міоклонус. Механізм її наслідування – аутосомно-рецесивний, з рівною часткою ймовірності уражаються особи обох статей.

Причиною розвитку порушень при хворобі Унферріхта-Лундборга є мутація гена CSTB (іноді можна зустріти іншу назву – STFB), розташованого на 21-й хромосомі. Продуктом трансляції цього гена є білок під назвою цистатин В, функції якого сьогодні точно невідомі. Імовірно, він є одним з інгібіторів деяких ферментів лізосом, і дефекти його структури призводять до порушення метаболізму в нейронах, що викликає хворобу Унферріхта-Лундборга. За даними сучасної генетики, найчастіше мутація гена CSTB зводиться до вставки в нуклеотидну послідовність 500-600 пар основ, що різко зменшує активність транскрипції цієї ділянки та ускладнює сплайсинг матричної РНК. Зрідка причиною хвороби Унферріхта-Лундборга виступають точкові мутації у вищезгаданому гені.

Дефекти структури цистатину призводять до дистрофії нейронів з накопиченням в їх цитоплазмі особливих включень, званих тільцями Лафора. Гістохімічні дослідження визначили, що вони складаються з мукопротеїнів і мукосахаридів, в деяких випадках мають позитивну реакцію на амілоїд. Це робить хворобу Унферріхта-Лундборга схожою на деякі форми мукополісахаридозів. На відміну від деяких інших спадкових міоклоній, це захворювання характеризується виключно ураженням нейронів центральної нервової системи, у м’язах можна виявити лише вторинні зміни.

Після народження та в перші роки життя хвороба Унферріхта-Лундборга нічим себе не виявляє, перші симптоми реєструються у віці 5-16 років, зрідка пізніше. Найчастіше спочатку виникають мимовільні посмикування мімічної мускулатури, потім вони ускладнюються епілептичними нападами, термін між епізодами нападів становлять місяці і навіть роки. Надалі напади частішають, з’являється міоклонус, який провокується спалахами світла, фізичним навантаженням, у деяких випадках – емоційним стресом. Посмикування м’язів можуть бути локальними або захоплювати цілі групи м’язів, і навіть все тіло. Поступово, за кілька років, розвивається тремор, атаксія; ураження м’язових структур обличчя та гортані призводять до порушень мови – дизартрії.

У перші роки перебігу хвороби Унферріхта-Лундборга розладів вищої нервової діяльності немає. Поступово виникають зміни у характері – хворі стають дратівливими, плаксивими, часто виникають перепади настрою. Ці прояви хвороби Унферріхта-Лундборга спочатку нестабільні, мають тенденцію до посилення перші години після епілептичних нападів. Потім виникають порушення пам’яті, зменшується коло інтересів хворого, з’являються ознаки недоумства. При хворобі Унферріхта-Лундборга іноді з’являються і психотичні розлади – психози, шизофренія, суїцидальні спроби. Протягом 10-12 років після появи перших ознак когнітивних розладів може настати повна деменція та глибоке недоумство. Без правильно проведеного лікування хвороба Унферріхта-Лундборга може призвести до інвалідизації хворого через поєднання атаксії, розладів мови та розумової відсталості.

Для виявлення хвороби Унферріхта-Лундборга використовують діагностичні неврологічні методики, вивчення спадкового анамнезу, генетичні дослідження. При огляді виявляється стимул-сенситивний міоклонус, якщо при цьому збігається вік хворого, що відповідає дебюту розвитку захворювання, це служить додатковим підтверджуючим фактором. На електроенцефалограмі виявляють уповільнення фонового ритму, фотосенситивність, поліспайк-хвилі. Магнітно-резонансна томографія зазвичай не виявляє суттєвих відхилень при хворобі Унферріхта-Лундборга. Непрямою ознакою цього захворювання є наявність такого стану у кровних родичів, що визначається рамках дослідження спадкового анамнезу.

Генетична діагностика хвороби Унферріхта-Лундборга може проводитись кількома шляхами. Традиційно використовується пряме секвенування послідовності гена CSTB для виявлення мутації. Таким чином, можна виявляти порушення структури гена як точкового, так і вставкового характеру. Іншим способом діагностики хвороби Унферріхта-Лундборга, розробленим лікарями-генетиками, є полімеразна ланцюгова реакція з метою ампліфікації певних ділянок гена CSTB. Вставка з 500-600 пар азотистих основ, що є причиною порушення, містить велику кількість повторів CG, тому весь даний фрагмент гена не піддається ампліфікації за допомогою ПЛР. Хроматографічне поділ продуктів реакції допоможе виявити відсутність деяких фрагментів, що є ознакою хвороби Унферріхта-Лундборга.

Найбільш поширеним препаратом, який використовується для лікування хвороби Унферріхта-Лундборга, є вальпроєва кислота. Цей протисудомний лікарський засіб ефективно послаблює міоклонус та зменшує частоту епілептичних нападів. У тому ж якості використовують й інший протиепілептичний засіб – клоназепам. Для уповільнення наростання когнітивних розладів використовують ноотропні препарати, наприклад, пірацетам. Призначення такої комплексної терапії незадовго до дебюту хвороби Унферріхта-Лундборга або незабаром після нього дозволяє сповільнити розвиток патології і прожити пацієнту 60-70 років.

За наявності ознак когнітивних розладів різного ступеня вираженості показано психіатричне консультування. Прогноз захворювання невизначений або, за пізнього початку лікування, несприятливий. Іноді зустрічаються медикаментозно-стійкі форми хвороби Унферріхта-Лундборга, які слабо реагують лише на сильні протисудомні засоби. У цьому випадку і за відсутності лікування хворого очікує інвалідизація через атаксію та глибоку деменцію.