Хвороби важких ланцюгів

Хвороби важких ланцюгів (БТЦ) – пухлинні захворювання лімфопроліферативної природи, що рідко зустрічаються, при яких відбувається синтез дефектних імуноглобулінів (з відсутніми фрагментами легких ланцюгів). Виділяють кілька варіантів хвороби – БТЦ-α, БТЦ-γ, БТЦ-µ та БТЦ-δ. Клінічні прояви обумовлені ураженням лімфатичної системи та кровотворних органів (збільшення печінки, селезінки, лімфовузлів, діарея, набряки, виснаження тощо). Діагностика ґрунтується на проведенні складних імунопатохімічних досліджень. Лікування спрямоване на пригнічення пухлинного процесу за допомогою поліхіміотерапії (цитостатики, кортикостероїди за схемою).

Хвороби важких ланцюгів – злоякісні новоутворення (парапротеїнемічні гемобластози), що характеризуються гіперсекрецією фрагментів важких ланцюгів та повною відсутністю легких ланцюгів імуноглобулінів різних класів, що призводить до ураження лімфатичної та кровотворної систем. Виділяють хвороби γ (гама), α (альфа), µ (мю) та виключно рідко – δ (дельта) важких ланцюгів.

Клінічна картина захворювань цієї групи подібна до лімфом. Трапляються хвороби важких ланцюгів переважно у дорослих віком 20-40 років, частіше у жителів країн Середземномор’я. Загалом у світі зафіксовано кілька сотень випадків захворювання на цей варіант парапротеїнемічного гемобластозу, причому 85% з них складають хворі на БТЦ-α. Вперше хворобу важких ланцюгів із секрецією фрагментів важкого ланцюга γ (гама) описав Franklin у 1963 році.

До факторів ризику розвитку хвороб можна віднести різні інфекційні захворювання дихальних шляхів, кишкові інфекції, гельмінтози, аутоімунну патологію (ревматоїдний артрит, синдром Шегрена, аутоімунна гемолітична анемія та ін.). Внаслідок наступу соматичних мутацій плазматичні клітини втрачають частину структурних генів, що відповідають за продукцію легких ланцюгів імуноглобулінів, і починають гіперсекрецію аберантних важких ланцюгів. При цьому патологічно змінені важкі ланцюги (у центральній частині є делеція СН1 ділянки) не можуть зв’язуватися з легкими ланцюгами, і імуноглобуліни, що синтезуються, стають неповноцінними, дефектними. Надмірна кількість важких ланцюгів призводить до їх накопичення в таких структурних клітинних елементах, як ендоплазматичний ретикулум і апарат Гольджі, їх пошкодження і, зрештою, до загибелі клітини.

Клінічна симптоматика хвороб важких ланцюгів подібна до характерних проявів лімфатичних пухлин (ураження лімфатичних вузлів, печінки та селезінки, кісткового мозку), маючи свої особливості залежно від конкретного варіанту хвороби.

Хвороба важких γ-ланцюгів (Франкліна) частіше зустрічається у чоловіків у віці 50-60 років, виявляючись лихоманкою (температура тіла піднімається до 38-39 градусів і зберігається на цьому рівні тривало), загальною слабкістю, болем у животі, утрудненням при ковтанні, вираженим зниженням маси тіла (виснаженням), частими вірусними та бактеріальними інфекціями. При фізикальному огляді спостерігається збільшення лімфатичних вузлів, печінки, селезінки, щитовидної залози. БТЦ-γ швидко прогресує, і більшість хворих гине через 5-6 років після початку захворювання від інфекційних ускладнень (гострої пневмонії, сепсису).

Хвороба альфа-ланцюгів (БТЦ-α) є найбільш часто зустрічається варіантом патології важких ланцюгів, вражаючи в основному дорослих у віці 20-40 років, які проживають в країнах Середземномор’я і страждають на різні захворювання кишечника. Абдомінальна форма БТЦ-α проявляється синдромом мальабсорбції: порушенням всмоктування їжі з розвитком тяжкої тривалої діареї, набряків, ураженням шкірних покривів, випаданням волосся, виснаженням. Хворих часто турбують біль у животі, загальна слабкість, може бути минуща лихоманка. Як правило, периферичні лімфатичні вузли не збільшені, печінка та селезінка звичайних розмірів. Дуже рідко зустрічається бронхопульмональна форма хвороби важких альфа-ланцюгів, що проявляється ураженням легень та збільшенням лімфовузлів середостіння.

Хвороба µ(мю) важких ланцюгів – рідкісне захворювання, яке спостерігається у деяких хворих на хронічний лімфолейкоз. При цьому симптоматика неспецифічна: лімфовузли не збільшені, може спостерігатися гепатомегалія, періодична лихоманка, ознаки загальної інтоксикації.

Хвороба дельта-ланцюгів зустрічається виключно рідко (описані поодинокі випадки захворювання), проявляється ураженням кісткового мозку з клінічною картиною, що спостерігається при мієломній хворобі (болі в кістках, патологічні переломи, кровотечі, тромбози, анемічний синдром), розвитком хронічної ниркової недостатності.

Діагностика хвороб важких ланцюгів заснована на виявленні клінічних ознак лімфопроліферативного захворювання (збільшення регіонарних лімфатичних вузлів, печінки та селезінки, інтоксикаційний синдром) та проведенні лабораторних та інструментальних досліджень, що дозволяють підтвердити діагноз конкретного варіанту БТЦ та виключити інші захворювання.

У клінічному аналізі крові виявляється анемія, нерідко – лейкопенія за рахунок зниження кількості гранулоцитів, поява атипових лімфоїдних та плазматичних клітин, тромбоцитопенія. ШОЕ зазвичай підвищено. При дослідженні кісткового мозку спостерігається збільшення вмісту плазмоцитів (або лімфоцитів).

Остаточний діагноз встановлюється після проведення імунохімічного аналізу сироваткових білків та виявлення структурно неповноцінних H-ланцюгів, не пов’язаних з легкими ланцюгами. При цьому виявляються моноклональні імуноглобуліни, в яких є лише фрагмент важкого ланцюга. Кількість нормальних імуноглобулінів різних класів знижено. Залежно від конкретного варіанта хвороби важких ланцюгів під час проведення високоточного аналізу – імунофіксації парапротеїну можуть виявлятися альфа, гама чи мю-цепи. При БТЦ-α фрагменти альфа-ланцюгів можна виявити не тільки в крові та сечі пацієнтів, а й у слизовій оболонці тонкого кишечника, а також у слині хворих. У ряді випадків проведення імуноцитохімічної діагностики не дозволяє встановити правильний діагноз через відсутність у сироватці крові на момент обстеження патологічних білків.

Диференціальна діагностика хвороб важких ланцюгів проводиться з лімфобластними лімфомами, гострими та хронічними лейкозами, аутоімунною гемолітичною анемією, імунодефіцитними розладами різної етіології, аутоімунними захворюваннями, злоякісними новоутвореннями. У процесі діагностики проводяться консультації гематолога, онколога, алерголога-імунолога, інфекціоніста та інших фахівців, виконується ендоскопічне дослідження шлунка та 12-палої кишки, товстого кишечника, дихальних шляхів, при необхідності – комп’ютерна томографія органів грудної клітки, кишечника, малого таза, черевної порожнини та щитовидної залози, а також інші дослідження.

В даний час відсутні ефективні засоби лікування хвороб важких кіл. За показаннями може проводитися комбінована хіміотерапія, яка використовується при хронічному лімфолейкозі та злоякісних неходжкінських лімфомах (введення циклофосфаміду, доксорубіцину, преднізону та інших препаратів у відповідність до обраного варіанта протоколу лікування). Іноді хороший, але короткочасний позитивний лікувальний ефект зафіксований при місцевому опроміненні селезінки та лімфатичних вузлів.

При хворобі альфа-важких ланцюгів у ряді випадків вдається досягти хороших результатів при використанні в період загострення тривалої антибактеріальної терапії із застосуванням препаратів пеніцилінового та тетрациклінового ряду, а також метронідазолу протягом 6-9 місяців. При цій же формі захворювання іноді призначається променева терапія у поєднанні з прийомом глюкокортикостероїдних гормонів.

Прогноз при хворобах важких кіл переважно несприятливий, лікувальні заходи можуть забезпечити досягнення тимчасової ремісії протягом 0,5-1 року.