Кіста кон’юнктиви

Кіста кон’юнктиви – поліетиологічне захворювання, яке характеризується появою порожнистої тонкостінної освіти, заповненої транссудатом. Загальними симптомами всім форм патології є сльозотеча, відчуття піску чи стороннього тіла у вічі. Діагностика ґрунтується на проведенні фізикального обстеження, даних офтальмоскопії, біомікроскопії, візіометрії, тонометрії та гістологічного дослідження післяопераційного матеріалу. Специфічне лікування – ексцизія патологічної освіти у межах здорових тканин. Консервативна терапія є малоефективною.

Кіста кон’юнктиви являє собою вроджену або набуту порожнинну освіту з внутрішньо-або субепітеліальним розташуванням. Близько 22% від усіх доброякісних новоутворень кон’юнктиви становить дермоїдна кіста. У 0,25% випадків до розвитку цієї патології наводить операція з приводу усунення страбізму (косоокості). У 50% причиною післяопераційної кісти стає хірургічне втручання на латеральній, у 41,6% – на середньому та 8,1% – на нижньому прямому м’язі. Згідно з отриманими у практичній офтальмології статистичними даними, післяопераційні кісти частіше формуються в молодому віці. Чоловіки схильні до розвитку захворювання (62%). 5,7% пацієнтів після видалення очного яблука стикаються із проблемою появи субепітеліальних кістозних утворень.

Вроджені кісти кон’юнктиви є генетично детермінованими захворюваннями органу зору. Дермоїд – це тератома, яка зустрічається ізольовано або в комплексі з іншими проявами синдрому Гольденхара (аномалії будови вушних раковин, нижньої щелепи, язика, неба та зубів), деформації Маделунга або синдрому зябрових дуг. Причиною розвитку дермоїдної кісти стає порушення диференціації зародкових листів, що дають початок структурам очного яблука.

У більшості випадків кісти кон’юнктиви є наслідком післязапального фіброзу, який виникає у пацієнтів із кон’юнктивітом бактеріального, вірусного або грибкового походження, склеритом, каналікулітом, рідше блефаритом в анамнезі. Простежується етіологічний зв’язок між даною патологією та набутою дилатацією вивідних протоків додаткових слізних залоз. Внутрішньоепітеліальні кісти часто утворюються після травмування очей, тривалого тертя вій при завороті або вивороті повік. Підепітеліальні кісти можуть стати наслідком оперативного втручання. Причини розвитку ретенційних кістозних утворень – обструкція вивідних проток сальних залоз Краузе та Вольфрінга, порушення лімфовідтоку.

Набуті форми можуть розвиватися після хірургічного лікування косоокості або видалення очного яблука методом евісцерації з резекцією заднього полюса та збереженням рогівки. Тригером ранніх ускладнень після хірургічного лікування страбізму найчастіше виступає неякісне накладання шва на кон’юнктиву, що призводить до порушення розташування тенонової капсули. У пізньому післяопераційному періоді причиною утворення кіст стає проникнення клітин з тенонової капсули в ділянці склерального тунельного розрізу.

Кістозні утворення після евісцерації розвиваються в галузі опорно-рухової кукси (ОДК). Етіологічним фактором є посилена проліферація клітин кон’юнктиви лімбальної зони. При порушенні конгруентності дотичних поверхонь протеза та ОДК у порожнині очниці різко змінюється тиск. Різний ступінь тиску на прилеглі тканини та їх тривале травмування призводять до утворення кісти на кшталт мозолі.

Виділяють такі форми кісти кон’юнктиви: дермоїдна, імплантаційна (травматична, післяопераційна), ретенційна та післязапальна. Кістозні утворення можуть бути одиночними або множинними, одно-або багатокамерними. Поодинокі зустрічаються як у верхніх, так і в нижніх відділах очного яблука, множинні – переважно у проксимальному зводі кон’юнктиви. Характерним місцем розташування підепітеліальних кіст є напівмісячна складка. Внутрішньоепітеліальні утворення є скупчення бокалоподібних клітин, що розташовуються у верхньому відділі бульбарної кон’юнктиви.

Спільними для всіх форм захворювання є такі симптоми як сльозотеча, відчуття піску чи стороннього тіла в оці. Кісти невеликого розміру зазвичай безболісні та не впливають на гостроту зору. Збільшення обсягу патологічної освіти призводить до синдрому здавлювання, появі тупого болю, що розпирає, і зниження зорових функцій. Під час змикання очей або при морганні відбувається постійна травматизація кісти віями, що стає причиною мікроушкоджень, гіперемії та подразнення кон’юнктиви. Можливе приєднання клінічної картини вторинного кон’юнктивіту.

Вроджена дермоїдна кіста кон’юнктиви, як правило, виявляється у ранньому дитячому віці. Батьки виявляють у дитини невелике округле утворення блідо-жовтого кольору, яке найчастіше локалізується у верхніх латеральних відділах ока. При народженні розмір дермоїду становить до 5 мм. Відсутність своєчасного лікування призводить до того, що кіста поступово збільшується у розмірі та може закривати більшу частину ока аж до місця проекції слізної залози, що супроводжується різким порушенням зорових функцій. У поодиноких випадках кістозне утворення проростає у скроневу зону.

Ретенційна кіста має вигляд невеликої тонкостінної бульбашки, заповненої прозорим вмістом. Характеризується безсимптомним перебігом, у поодиноких випадках можлива спонтанна ремісія. При розташуванні кістозних утворень на передній поверхні ОДК у разі анофтальму пацієнти пред’являють скарги на дискомфорт та суб’єктивне відчуття усунення косметичного протезу.

У пацієнтів з дермоїдною кістою кон’юнктиви при об’єктивному обстеженні визначається жовтувате утворення, що має неоднорідну структуру. При пальпації вдається виявити незначну рухливість. Консистенція щільна, поверхня гладка та блискуча. Методом офтальмоскопії визначається збліднення латеральних відділів диска зорового нерва. Гістологічне дослідження післяопераційного матеріалу або біопсія кісти дозволяють виявити ліпідні включення, клітини потових залоз, у поодиноких випадках – фолікули волосся. При великому розмірі освіти методом візіометрії виявляється зниження гостроти зору, тонометрії – підвищення внутрішньоочного тиску (ВГД).

Пацієнти з кістою післязапального походження вказують на кон’юнктивіт, склерит, каналікуліт або блефарит в анамнезі. При фізикальному обстеженні візуалізуються ін’єкція судин та гіперемія кон’юнктиви. Кістозне утворення правильної округлої форми близько 3-5 мм у діаметрі. Ретенційна кіста не супроводжується зміною прилеглих структур очного яблука. При біопсії вмісту ознаки запалення відсутні. Гострота зору не порушена, підвищення ВГД немає. При офтальмоскопії очного дна диск зорового нерва без змін.

Імплантаційна кіста травматичного генезу може супроводжуватися місцевою запальною реакцією у вигляді гіперемії та набряку кон’юнктиви. Часто виявляються осередки крововиливу. Ступінь зниження гостроти зору залежить від тяжкості травми. Методом офтальмоскопії та біомікроскопії можна оцінити глибину ураження. При пункції кісти ознаки запалення вмісту відсутні. При дислокації косметичного протезу внаслідок утворення післяопераційної кісти спостерігаються розширення очної щілини та порушення змикання повік.

Консервативне лікування кісти кон’юнктиви зводиться до місцевого застосування глюкокортикостероїдів з подальшим введенням у кістозну порожнину розчину трихлорацетилової кислоти, що має склерозуючі властивості. Найбільш ефективним способом прийнято вважати хірургічне видалення кісти кон’юнктиви в межах здорових тканин. Оперативне втручання проводиться під регіонарною анестезією або епібульбарним знеболенням. При великому обсязі кістозних утворень для їх видалення слід використовувати радіохвильовий ніж, оскільки ця методика дозволяє уникнути великої площі опіку, забезпечує надійну коагуляцію судин і дозволяє повністю видалити капсулу, що запобігає розвитку рецидивів.

Перед проведенням оперативного втручання у порожнину кісти під місцевою анестезією запроваджується контраст (метиленовий синій). Видалення підлягають лише пофарбовані тканини. Місце розташування кістозних утворень необхідно коагулювати і накласти безперервний шов, що розсмоктується. При великому післяопераційному дефекті рекомендовано пластику з використанням аутотрансплантату. Протягом 2 тижнів після операції слід проводити інстиляції антибактеріальних крапель, що містять тобраміцин. При невеликому розмірі кісти допустиме лазерне висічення. Даний метод не призводить до розвитку косметичних дефектів, але при великому обсязі кістозних утворень супроводжується підвищенням їх вмісту. У разі мимовільного розриву капсули під час оперативного втручання можливий опік кон’юнктиви.

Неспецифічна профілактика кісти кон’юнктиви полягає у дотриманні гігієни очей та попередженні травматичних ушкоджень. При виявленні патологічних утворень на кон’юнктиві у дитини необхідно пройти огляд офтальмолога. При обтяженому сімейному анамнезі з приводу дермоїду консультації у фахівця показано 2 рази на рік. З метою профілактики рецидивів захворювання у перші 2-3 місяці після оперативного втручання слід уникати підвищених зорових навантажень. Специфічних превентивних заходів не розроблено. Прогноз при своєчасній діагностиці та лікуванні сприятливий для життя та працездатності. Зниження гостроти зору та підвищення внутрішньоочного тиску спостерігається тільки при великому розмірі кісти.