Кіста печінки

Кіста печінки – осередкове порожнинне утворення печінки, обмежене сполучнотканинною капсулою з рідиною всередині. Кіста печінки проявляється больовим синдромом у правому підребер’ї, дискомфортом в епігастрії, нудотою, диспепсією, асиметрією живота. Діагностика кіст печінки ґрунтується на даних ультразвукового та томографічного сканування. Лікування кісти печінки може включати її радикальне видалення (вилущування, резекцію печінки, висічення стінок кісти) або паліативні методи (порожнення, марсупіалізацію кісти, створення цистоентеро- або цистогастроанастомозу).

Кіста печінки є доброякісним порожнинним утворенням, заповненим рідиною, зсередини вистеленим шаром циліндричного або кубічного епітелію. Найчастіше кісти заповнені прозорою рідиною, що не має запаху та кольору; рідше кісти печінки можуть містити желеподібну масу або рідину коричнево-зеленого кольору, що складається з холестерину, білірубіну, муцину, фібрину, епітеліальних клітин. При крововиливах у порожнину кісти печінки вміст стає геморагічним; при інфікуванні – вершкоподібним, гнійним.

Кісти печінки можуть розташовуватися в різних сегментах, частках і навіть зв’язках печінки, поверхово або в глибині; іноді мають тонку перемичку (ніжку кісти). Діаметр кіст печінки, що виявляються, варіює від декількох міліметрів до 25 і більше сантиметрів. У гепатології та гастроентерології кісти печінки діагностуються приблизно у 0,8 % населення. У жінок кісти печінки виявляються у 3-5 разів частіше, ніж у чоловіків, як правило, у віці 40-50 років. За клінічними спостереженнями, кісти печінки можуть поєднуватися з жовчнокам’яною хворобою, цирозом печінки, кістами жовчних проток, полікістозом яєчників, полікістозом нирок та підшлункової залози.

У питанні походження справжніх непаразитарних кіст печінки немає єдиної думки. Частина авторів дотримується поглядів, що кісти утворюються внаслідок запальної гіперплазії жовчних шляхів у період ембріогенезу та їх подальшої обструкції. Розглядається зв’язок між виникненням кісти печінки та прийомом гормональних препаратів (естрогенів, оральних контрацептивів).

Переважна в сучасній медицині є теорія, що пояснює виникнення печінки кіст з аберантних внутрішньо-і міждолькових жовчних ходів, які в процесі ембріонального розвитку не включаються до системи жовчних шляхів. Секреція епітелію цих замкнутих порожнин призводить до накопичення рідини та їх перетворення на кісту печінки. Ця гіпотеза підтверджується тим фактом, що секрет кісти не містить жовчі, а порожнина освіти не повідомляється з жовчними ходами, що функціонують.

Хибні кісти утворюються внаслідок некрозу пухлин, травматичного ушкодження печінки, паразитарного ураження печінки ехонокококом, амебного абсцесу.

Поняття «кисти печінки» поєднує різні за походженням нозологічні форми. Насамперед, виділяють справжні та хибні кісти печінки.

• Справжні кісти є вродженими за походженням і мають внутрішню епітеліальну вистилку. Серед істинних солітарних утворень зустрічаються прості, ретенційні, дермоїдні кісти печінки, багатокамерні цистаденоми.
• Хибні кісти носять вторинний, набутий характер; частіше утворюються після операцій, травм, запалень, у зв’язку з чим стінками їхньої порожнини служать фіброзно-змінені тканини печінки.

За кількістю порожнин розрізняють поодинокі та множинні кісти печінки. При виявленні кіст у кожному сегменті печінки говорять про полікістоз печінки. Крім цього, виділяють непаразитарні та паразитарні кісти печінки; останні, як правило, представлені ехінококовими кістами (ехінококоз печінки).

Невеликі одиночні кісти печінки, зазвичай, немає клінічних проявів. Симптоматика частіше розвивається при досягненні кістою розміру 7-8 см, а також при ураженні множинними кістами не менше ніж 20% об’єму печінкової паренхіми.

У цьому випадку відзначається почуття розпирання та тяжкості у правому підребер’ї та епігастрії, які посилюються після їжі або навантаження. На тлі збільшення кісти печінки розвиваються диспепсичні явища: відрижка, нудота, блювання, метеоризм, пронос. Серед інших неспецифічних симптомів, що супроводжують розвиток печінки, відзначають слабкість, втрату апетиту, підвищену пітливість, задишку, субфебрилітет.

Гігантські кісти печінки викликають асиметричне збільшення живота, гепатомегалію, схуднення, жовтяницю. У ряді випадків кіста пальпаторно визначається через передню черевну стінку у вигляді тугоеластичного флюктуюючого безболісного утворення у правому підребер’ї.

Ускладнений перебіг кісти печінки розвивається при крововиливі в її стінку або порожнину, нагноєнні, перфорації, перекруті ніжки кісти, злоякісному переродженні. При геморагії, розриві кісти або прорив її вмісту в прилеглі органи розвивається гострий напад абдомінальних болів. У таких випадках висока ймовірність кровотечі в черевну порожнину, перитоніту. При здавленні розташованих поруч жовчних проток з’являється жовтяниця, а при інфікуванні утворюється абсцес печінки.

Ехінококові кісти печінки небезпечні поширенням паразитів гематогенним шляхом з утворенням віддалених інфекційних вогнищ (наприклад, ехінококовий кіст легені). При поширеному полікістозі печінки з часом можливий розвиток печінкової недостатності.

Більшість кіст печінки виявляється випадково під час проведення УЗД черевної порожнини. За даними ехографії кіста печінки визначається як обмежена тонкою стінкою порожнину овальної або округлої форми з анахогенним вмістом. За наявності в порожнині кісти крові або гною стають помітними внутрішньопросвітні ехосигнали. У ряді випадків УЗД печінки використовується для проведення черезшкірної пункції кісти з наступним цитологічним та бактеріологічним дослідженням секрету.

За допомогою КТ, МРТ, сцинтиграфії печінки, ангіографії черевного стовбура та брижових артерій проводиться диференціальна діагностика кісти печінки з гемангіомою, пухлинами ретроперитонеального простору, пухлинами тонкого кишечника, підшлункової залози, брижою, брижею. За сумнівів у діагнозі виконується діагностична лапароскопія. Для виключення паразитарної етіології кіст печінки проводяться специфічні серологічні дослідження крові (ІФА, РНГА).

Пацієнти з безсимптомними кістами печінки, що не перевищують 3-х см в діаметрі, потребують динамічного спостереження гастроентеролога (гепатолога). Лікування паразитарних кіст печінки проводиться під наглядом інфекціоніста чи паразитолога.

Показаннями до хірургічного лікування кіст печінки оперативним шляхом є:

• ускладнення (кровотеча, розрив, нагноєння та ін.)
• великі та гігантські розміри кісти (до 10 см і більше)
• здавлення жовчних шляхів з порушенням жовчовідтоку
• компресія системи ворітної вени з розвитком портальної гіпертензії
• виражена клінічна симптоматика, що погіршує якість життя
• рецидиви кісти печінки після спроби її пункційної аспірації

Всі оперативні втручання, які проводяться з приводу кіст печінки, можуть бути радикальними, умовно-радикальними та паліативними.

1. До радикальних методів при солітарній кісті відносять резекцію печінки; при полікістозі – трансплантація печінки.
2. Умовно-радикальні методи можуть включати лущення (енуклеацію) кісти або висічення стінок кісти. За виконання цих втручань широко використовується малоінвазивний лапароскопічний доступ.
3. Паліативні втручання при кістах печінки не мають на увазі видалення порожнинного утворення і можуть полягати в наступному:

• прицільної пункційної аспірації вмісту кісти з наступною склерооблітерацією порожнини. Стійкий ефект після черезшкірної пункційної аспірації кісти та її склерозування досягається за відносно невеликих розмірів (до 5-6 см) порожнини.
• розтині, випорожненні та дренуванні залишкової порожнини кісти. Проведення розтину та зовнішнього дренування показано при солітарних посттравматичних кістах печінки, ускладнених розривом стінки або нагноєнням.
• марсупіалізації кісти. Марсупіалізацію (опорожнення кісти з підшиванням її стінок до країв операційної рани) проводять при центральній локалізації кісти у воротах печінки, здавленні жовчних шляхів, наявності портальної гіпертензії.
• фенестрації кісти. До фенестрації – розтину та висічення вільних стінок кіст, як правило, вдаються при множинних кістах або полікістозі печінки без ознак печінково-ниркової недостатності.
• цистоентеростомії або цистогастростомії. При гігантських кістах виробляється накладення цистогастроанастомозу або цистоентероанастомоза, тобто створюється повідомлення порожнини кісти печінки з порожниною шлунка або кишківника.

Після радикального видалення солітарних кіст печінки прогноз загалом сприятливий. Після паліативних втручань у різні віддалені терміни можливі рецидиви кісти печінки, які вимагають повторних лікувальних заходів. Прогресуюче збільшення нелікованих кіст печінки може призвести до цілого ряду небезпечних ускладнень. У разі поширеного ураження печінки можливе настання летального результату внаслідок печінкової недостатності.