Кісткова кіста

Кісткова кіста – Це порожнина в кістковій тканині, що виникає внаслідок порушень місцевого кровообігу та активації ферментів, що руйнують органічну речовину кістки. На початкових стадіях протікає безсимптомно чи супроводжується незначними болями. Нерідко першою ознакою патологічного процесу стає патологічний перелом. Тривалість захворювання становить близько 2 років, протягом другого року кіста зменшується у розмірі та зникає. Діагноз виставляється виходячи з рентгенографії. Лікування зазвичай консервативне: іммобілізація, пункції, введення лікарських препаратів у порожнину кісти, ЛФК, фізіотерапія. При неефективності проводиться резекція з наступною алопластикою.

Кісткова кіста – захворювання, при якому в кістковій тканині утворюється порожнина. Причини виникнення невідомі. Зазвичай хворіють діти та підлітки. Існує два види кіст: солітарні та аневризмальні, перші втричі частіше спостерігаються у хлопчиків, другі зазвичай виявляються у дівчаток. Сама по собі кіста не становить загрози життю та здоров’ю хворого, проте може викликати патологічні переломи і іноді стає причиною розвитку контрактури прилеглого суглоба. При аневризмальній кісті у хребці можлива поява неврологічної симптоматики. Лікування кісткових кіст здійснюють ортопеди-травматологи.

Формування кісткової кісти починається із порушення кровообігу на обмеженій ділянці кістки. Через брак кисню та поживних речовин ділянка починає руйнуватися, що призводить до активації лізосомних ферментів, що розщеплюють колаген, глікозаміноглікани та інші протеїни. Утворюється заповнена рідиною порожнину з високим гідростатичним та осмотичним тиском. Це, а також велика кількість ферментів у рідині всередині кісти, призводить до подальшого руйнування навколишньої кісткової тканини. Надалі тиск рідини зменшується, активність ферментів знижується, з активної кіста перетворюється на пасивну і з часом зникає, поступово заміщаючись новою кістковою тканиною.

Солітарна кісткова кіста

Найчастіше страждають хлопчики 10-15 років. Разом з тим, можливий і ранній розвиток – у літературі описаний випадок солітарної кісти у 2-місячної дитини. У дорослих людей кісткові кісти виявляються надзвичайно рідко і зазвичай є залишковою порожниною після перенесеного в дитинстві не діагностованого захворювання. Як правило, порожнини виникають у довгих трубчастих кістках, перше місце за поширеністю займають кісткові кісти проксимального метафізу стегнової та плечової кістки.

Перебіг хвороби на початкових етапах здебільшого безсимптомний, іноді пацієнти відзначають незначну припухлість та незначні нестійкі болі. У дітей віком до 10 років іноді спостерігається припухлість, можуть розвиватися контрактури сусіднього суглоба. При великих кістах у ділянці проксимального діафіза стегна можлива кульгавість, при ураженні плечової кістки – дискомфорт та неприємні відчуття при різких рухах та підніманні руки.

Причиною звернення до лікаря та першим симптомом солітарної кісткової кісти нерідко стає патологічний перелом, що виникає після незначної травматичної дії. Іноді травму взагалі не вдається виявити. При огляді хворого на початкові стадії захворювання місцеві зміни не виражені. Набряку немає (виняток – набряк після патологічного перелому), гіперемії немає, венозний малюнок на шкірі не виражений, місцева та загальна гіпертермія відсутня. Може виявлятись незначна атрофія м’язів.

При пальпації ураженої ділянки у ряді випадків вдається виявити безболісне булавоподібне потовщення з кістковою щільністю. Якщо кіста досягає значних розмірів, при натисканні стінка кісти може прогинатися. За відсутності перелому активні та пасивні рухи в повному обсязі, опора збережена. При порушенні цілісності кістки клінічна картина відповідає перелому, проте симптоми виражені менш яскраво, ніж у разі нормального травматичного ушкодження.

Надалі відзначається стадійний перебіг. Спочатку кіста локалізується в метафізі і з’єднується із зоною зростання (фаза остеолізу). При порожнинах великого розміру кістка у місці поразки «роздувається», можуть розвиватися повторні патологічні переломи. Можливе формування контрактури довколишнього суглоба. Через 8-12 місяців кіста з активної перетворюється на пасивну, втрачає зв’язок з паростковою зоною, поступово зменшується в розмірах і починає зміщуватися до методіафізу (фаза відмежування). Через 1,5-2 роки від початку захворювання кіста виявляється у діафізі і клінічно ніяк не проявляється (фаза відновлення). При цьому через наявність порожнини міцність кістки у місці ураження знижується, тому на даному етапі також можливі патологічні переломи. Результатом стає або невелика залишкова порожнина, або обмежена ділянка остеосклерозу. Клінічно спостерігається повне одужання.

Для уточнення діагнозу виконують рентгенологічне дослідження ураженого сегмента: рентгенографію стегнової кістки, рентгенографію плечової кістки тощо. На підставі рентгенологічної картини визначають фазу патологічного процесу. У фазі остеолізу на знімку виявляється безструктурне розрідження метафізу, що стикається із зоною зростання. У фазі відмежування на рентгенограмах видно порожнину з комірчастим малюнком, оточена щільною стінкою і відокремлена від зони зростання ділянкою нормальної кістки. У фазі відновлення на знімках виявляється ділянка ущільнення кісткової тканини або невелика залишкова порожнина.

Аневризмальна кісткова кіста

Зустрічається рідше за солітарну. Зазвичай виникає у дівчаток 10-15 років. Може вражати кістки тазу та хребці, рідше страждають на метафізи довгих трубчастих кісток. На відміну від солітарної кісткової кісти, зазвичай виникає після травми. Формування порожнини супроводжується інтенсивними болями та прогресуючим набряком ураженої області. При огляді виявляється місцева гіпертермія та розширення підшкірних вен. При локалізації у кістках нижніх кінцівок відзначається порушення опори. Захворювання нерідко супроводжується розвитком контрактури довколишнього суглоба. При кісткових кістах у хребцях з’являються неврологічні порушення, зумовлені здавленням спинномозкових корінців.

Розрізняють дві форми аневризмальних кісткових кіст: центральну та ексцентричну. У перебігу хвороби виділяють такі самі фази, як і при солітарних кістах. Клінічні прояви досягають максимуму у фазі остеолізу, поступово зменшуються у фазі відмежування та зникають у фазі відновлення. На рентгенограмах у фазі остеолізу виявляється безструктурне вогнище з позакістковим та внутрішньокістковим компонентом, при ексцентричних кістах позакісткова частина за розміром перевищує внутрішньокісткову. Окістя завжди збережена. У фазі відмежування між внутрішньокістковою зоною та здоровою кісткою утворюється ділянка склерозу, а позакісткова зона ущільнюється та зменшується у розмірі. У фазі відновлення на рентгенограмах виявляється ділянка гіперостозу або залишкова порожнина.

Лікування здійснюють дитячі ортопеди, у невеликих населених пунктах – травматологи чи дитячі хірурги. Навіть якщо перелом відсутній, рекомендують розвантажити кінцівку, використовуючи милиці (при ураженні нижньої кінцівки) або підвісивши руку на пов’язку косинки (при ураженні верхньої кінцівки). При патологічному переломі гіпс накладають терміном на 6 тижнів. Для того, щоб прискорити дозрівання пухлиноподібної освіти, виконують пункції.

Вміст кісти видаляють, використовуючи спеціальні голки для внутрішньокісткової анестезії. Потім здійснюють множинну перфорацію стінок для зниження тиску всередині кісти. Порожнину промивають дистильованою водою або фізрозчином для видалення продуктів розщеплення та ферментів. Потім виконують промивання 5% розчином е-амінокапронової кислоти для нейтралізації фібринолізу. На заключному етапі в порожнину вводять апротинін. При великій кісті у хворих старше 12 років можливе введення тріамцинолону або гідрокортизону. При активних кістах процедуру повторюють 1 раз на 3 тижні, при закриваються – 1 раз на 4-5 тижнів. Зазвичай потрібно 6-10 пункцій.

У процесі лікування регулярно здійснюють рентгенконтроль. З появою ознак зменшення порожнини пацієнта направляють на ЛФК. При неефективності консервативної терапії, загрозі здавлення спинного мозку або ризику значного руйнування кістки показано хірургічне лікування – крайова резекція ураженої ділянки та алопластика дефекту, що утворився. В активній фазі, коли кіста з’єднана із зоною зростання, операції проводять тільки в крайніх випадках, оскільки зростає ризик пошкодити паросткову зону, що загрожує відставанням зростання кінцівки у віддаленому періоді. Крім того, при контакті порожнини з паростковою зоною збільшується ризик розвитку рецидивів.

Прогноз зазвичай сприятливий. Після редукування порожнини настає одужання, працездатність не обмежується. Віддалені наслідки кіст можуть бути зумовлені утворенням контрактур та масивним руйнуванням кісткової тканини з укороченням та деформацією кінцівки, проте при своєчасному адекватному лікуванні та дотриманні рекомендацій лікаря такий результат спостерігається рідко.