Кісти щелепні

Кісти щелепні – порожнє утворення з рідким вмістом у кістки щелепи. Кісти можуть тривалий час існувати безсимптомно та виявлятись при рентгенологічному дослідженні. При запаленні та нагноєнні кісти з’являється сильний біль під час пережовування їжі, почервоніння, набряк, вибухання стінки ясен. Нагноєння може супроводжуватися розвитком періоститу, остеомієліту, гаймориту, патологічного перелому щелепи, формуванням нориці. При щелепних кістах лікування оперативне. Операція цистектомії за необхідності поєднується з резекцією верхівки кореня, заповненням порожнини кісти біокомпозитним матеріалом.

Щелепні кісти є найпоширенішим ураженням щелепних кісток. Так, істинною кістою називають порожнину, стінка якої складається з фіброзної тканини, а її внутрішня поверхня вистелена епітелієм. У порожнині кісти міститься прозора, іноді опалесцентна рідина.

Примордіальна щелепна кіста або кератокіста виникає в області кута нижньої щелепи або третього моляра, у деяких випадках вона з’являється на місці, де мав бути зуб. Ця кіста має тонкі фіброзні стінки, її внутрішня поверхня вистелена плоским епітелієм. Через виражений паракератоз її вміст нагадує холестеатому, в їх стінках виявляють одонтогенний епітелій. Кератокісти бувають як однокамерними, і багатокамерними; множинні кісти найчастіше багатокамерні. При цьому вони поєднуються з іншими вадами розвитку та після видалення часто рецидивують.

Фолікулярна щелепна кіста або кіста зуба, що не прорізається, розвивається з емалевих органів непрорізаних зубів. Локалізується кіста в альвеолярному краї щелеп і частіше пов’язана з другим премоляром, третім моляром, іклами верхньої та нижньої щелеп. Стінки таких щелепних кіст тонкі, складаються з багатошарового плоского епітелію, що вистилає порожнину зсередини. Клітини епітелію змінені та нерідко сплощені. Іноді є клітини, які продукують слиз. У порожнині кісти знаходяться один або кілька зубів, що як сформувалися, так і в зародковому стані.

Радикулярні щелепні кісти становлять 80% від усіх щелепних кіст. Хронічний періодонтит зазвичай передує навколокореневій кісті, яка розвивається зі складних гранульом у ділянці будь-яких зубів. Радикулярні кісти на верхній щелепі діагностуються вдвічі частіше, ніж у нижній. Зазвичай діаметр кісток від 0.5 до 2 см, але зустрічаються кісти до 3-х і більше сантиметрів у діаметрі. Багатошаровий епітелій, яким вистелена внутрішня поверхня кісти, не має ознак кератинізації, стінка кісти фіброзна, інфільтрована лімфацитами та плазматичними клітинами. У періоди загострень кіста запалюється, її клітини гіперплазуються, що призводить до утворення сіткоподібних відростків, спрямованих у товщу стінки. Цей симптом характерний лише для радикулярних кіст.

Часто ці кісти запалюються, а інфільтраті з’являються нейтрофільні лейкоцити, якщо епітелій повністю розплавляється, то вся внутрішня поверхня кісти складається з грануляцій, які можуть повністю заповнювати порожнину кісти. Радикулярні кісти часто нагноюються і в її стінках виявляються кристали холестерину та ксантомних клітин. Якщо радикулярні кісти діагностують у дітей, то зовнішніх відділах стінки виявляються ділянки остеогенезу. За місцем розташування радикулярні щелепні кісти можуть належати, відтісняти або проникати в гайморову пазуху, в останньому випадку ймовірність розвитку гаймориту при загостренні запалення кісти досить висока. Великі кісти ускладнюються деструкціями кістки та витонченням кортикальної пластинки, у щелепних кістах дизонтогенетичного характеру ймовірність розвитку пухлин набагато вища, хоча малігнізація клітин зустрічається не часто.

На першому етапі розвитку щелепних кісток суб’єктивна симптоматика відсутня. У міру зростання кісти можна помітити округле безболісне випинання та витончення кісткової стінки кісти. На ортопантомограмі добре помітна сферична порожнина кісти, її контури різко окреслені. На рентгенограмі кореневої кісти видно корінь зуба з ураженим періодонтом, при фолікулярній кісті на знімку видно зуби, що не прорізаються, які занурені в дефект кістки. Якщо ж щелепні кісти ускладнюються нагноюючими захворюваннями, виникають симптоми, характерні для остеомієліту.

Для лікування щелепних кіст стоматологи вдаються до оперативного лікування. Проводячи цистостомію та цистектомію, іноді кореневі кісти добре піддаються лікуванню без оперативних втручань. Але ускладнення кіст та їх нагноєння вимагають обов’язкового розтину з подальшим дренуванням порожнини.

Основне завдання хірургічного лікування – зберегти зуби, що знаходяться у зоні кісти, та відновити їх порушені функції. Цистектомія крім розтину порожнини кісти дозволяє миттєво провести резекцію кореня зуба. Цю процедуру проводять, якщо корінь зуба занурений у порожнину кісти трохи більше, ніж 1/3 всієї його довжини. Якщо занурення глибше, то зуби стають непридатними з погляду функціональності і досить рано випадають. Основний недолік цього в тому, що після резекції, знижується функціональність зубів, відзначаються випадки реінфекції з боку зрізаних мікроканальців, крім цього операція досить травматична. Кісткові порожнини, що залишаються після резекції, знижують міцність щелепних кісток. Сучасні технології дозволяють покращити процедуру цистектомії. Біокомпозитний матеріал, яким заповнюють кісткову порожнину, запобігає виникненню ранніх ускладнень. Це з відсутністю кров’яного згустку, що значно знижує інфікування порожнини. Біокомпозитні матеріали, заповнюючи порожнину кісти, сприяють відновленню форми та функцій щелепи за рахунок прискорення регенерації.

Прогноз після оперативного лікування сприятливий, проте великі щелепні кісти можуть ускладнюватися патологічними переломами щелепи.