Кісти слинних залоз

Кісти слинних залоз – порожнинні утворення, що виникають внаслідок облітерації проток слинних залоз. Кіста слинної залози проявляється наявністю м’якого безболісного утворення, повільним збільшенням розмірів, флюктуацією, утрудненням ковтання та мови. Діагностика кісти слинної залози враховує дані огляду, УЗД слинних залоз, сіалографії, пункції та тонкоголкової аспіраційної біопсії кістозної освіти, цитологічного та біохімічного дослідження пунктату. Лікування кісти слинної залози хірургічне (цистостомія, цистектомія, екстирпація залози) внутрішньоротовим або позаротовим доступом.

Кіста слинної залози – пухлиноподібне утворення щелепно-лицьової області у вигляді порожнини, заповненої рідинним вмістом. Кісти слинних залоз зустрічаються порівняно нечасто. Найчастіше вони виходять із малих слинних залоз (56%), рідше – з під’язикових залоз (35%), привушних (5%) і нижньопідщелепних залоз — (4%). Кісти слинних залоз розвиваються переважно в осіб молодого віку (близько 30 років). Лікування кіст слинних залоз має свою специфіку і знаходиться в компетенції щелепно-лицьової хірургії (хірургічної стоматології) та отоларингології.

Формування кісти може бути пов’язане із утрудненням або повним припиненням відтоку секрету слинної залози. Причинами порушення прохідності протоки можуть бути закупорка слизової пробкою; облітерація внаслідок запалення (сіаладеніту, стоматиту), травми залози протезом або зруйнованим зубом; обструкція каменем слинної залози; рубцеве звуження, зовнішня компресія пухлиною та ін. Передбачається, що деякі кісти слинних залоз можуть мати вроджене походження і розвиваються з ембріогенезу, що відшнурувався в процесі, додаткової рудиментарної протоки.

У більшості випадків кісти слинних залоз є одиночними однокамерними утвореннями, заповненими безбарвною або жовтуватою слизовою рідиною. Капсула кісти представлена ​​фіброзною оболонкою; внутрішня поверхня має вистилку з багатошарового плоского та циліндричного епітелію або грануляційної тканини. Збільшення розмірів кісти слинної залози може відбуватися як за рахунок скупчення в облітерованій порожнині слинного секрету, так і внаслідок транссудування рідини через стінки капілярів.

За місцем освіти розрізняють:

1. Кісти малих слинних залоз (щекових, губних, піднебінних, язичних, молярних).

2. Кісти великих слинних залоз:

• під’язикової слинної залози (ранула)
• привушної слинної залози
• підщелепної слинної залози

Крім цього, по локалізації виділяють кісти паренхіми та проток слинних залоз. Залежно від будови кіста слинної залози може бути ретенційною (істинною) та посттравматичною (хибною). Кісти слинних залоз з мукоїдним слизовим вмістом звуться мукоцеле.

Кіста малої слинної залози

Найчастіше такі кісти локалізуються на внутрішній поверхні нижньої губи, рідше – у ділянці щік чи інших відділів порожнини рота. Кіста малої слинної залози зазвичай не перевищує в діаметрі 0,5-1 см, повільно збільшується у розмірах. Кіста слинної залози визначається у вигляді рухомого утворення округлої форми та еластичної консистенції, що виступає над поверхнею слизової оболонки.

Кіста малої слинної залози зазвичай не завдає пацієнту занепокоєння та хворобливих відчуттів. Іноді при випадковому травмуванні їжею або прикушування кіста слинної залози розкривається з виділенням в’язкої напівпрозорої рідини з жовтуватим відтінком; потім у ній знову накопичується вміст. Кісту малої слинної залози необхідно відрізняти від гемангіоми, фіброми та інших доброякісних пухлин ротової порожнини.

Кіста під’язикової слинної залози

Кіста під’язикової слинної залози (ранула, «жабина пухлина») локалізується в ділянці дна порожнини рота, під основою язика. Зазвичай вона просвічує крізь слизову оболонку у вигляді округлого або овального випинання блакитного кольору. Рідше (при розташуванні над і під щелепно-під’язичним м’язом) кіста має вигляд пісочного годинника.

Збільшена в розмірах кіста під’язикової слинної залози може викликати зміщення вуздечки язика, заважати їді та розмові. Можливе періодичне мимовільне спорожнення та заповнення кісти під’язичної слинної залози прозорим секретом.

Диференціальний діагноз кісти під’язикової слинної залози проводиться з кістою підщелепної залози, дермоїдною кістою, ліпомою. При інфікуванні вмісту кісти слід виключити загострення хронічного сіаладеніту та слинокам’яну хворобу.

Кіста підщелепної слинної залози

Проявляється наявністю округлої, м’якоеластичної, флюктуюючої освіти в підщелепній області; при поширенні в під’язичну ділянку – вибуханням в ділянці дна порожнини рота. При досягненні великих розмірів кіста підщелепної слинної залози може викликати деформацію контуру обличчя.

Кіста підщелепної слинної залози вимагає диференціації з бокової кістої шиї, дермоїдної кістою, пухлинами м’яких тканин (гемангіомою, ліпомою, лімфангіомою та ін), лімфаденітом, субмандібулітом.

Кіста привушної слинної залози

Кіста привушної слинної залози клінічно проявляється округлою припухлістю м’яких тканин у преаурикулярній ділянці, зазвичай з одного боку, через що виникає асиметрія обличчя. При пальпації визначається м’яко-або щільноеластична консистенція кісти. Шкіра над нею не змінена, болючість та флюктуація відсутня.

При інфікуванні кіста привушної слинної залози може ускладнюватись абсцесом. У цьому випадку з’являється гіперемія шкіри, біль у привушній ділянці, обмеження відкривання рота, флюктуація, субфебрилітет. Диференціальна діагностика кісти привушної слинної залози проводиться з хронічними лімфаденітами, пухлинами слинної залози.

Кісти слинних залоз розпізнаються на підставі клінічної картини, інструментальних та лабораторних досліджень. Крім цього, додаткові методи дозволяють проводити диференціальну діагностику кістозних утворень із пухлинами слинних залоз. Для уточнення величини, положення кісти та її зв’язку зі слинною залозою проводиться УЗД слинних залоз, цистографія та сіалографія, КТ та МРТ у режимі контрастування. Вирішальне значення у підтвердженні діагнозу належить пункції та тонкоголкової аспіраційної біопсії кісти слинної залози з подальшим біохімічним та цитологічним дослідженням вмісту.

При будь-якій локалізації лікування кіст слинних залоз консервативними методами не передбачено. Залежно від локалізації кісти хірургічне втручання виконується через внтуріротовий (при кісті малої слинної залози) або позаротовий (зовнішній, відкритий) доступ.

Хірургічне лікування ретенційних кісток малих слинних залоз передбачає їх вилущування з боку ротової порожнини під місцевою інфільтраційною анестезією з накладенням кетгутових швів. Об’єм оперативного втручання при кісті під’язикової слинної залози може включати цистостомію, цистектомію або цистосіалоаденектомію.

Кіста піднижньощелепної слинної залози зазвичай підлягає видаленню разом із залозою. При кісті привушної слинної залози оптимальним методом служить видалення кістозного утворення разом з паренхімою залози, що прилягає до неї, через зовнішній доступ (часткова, субтотальна або тотальна паротидектомія) зі збереженням гілок лицьового нерва.

Основним ризиком при видаленні кісти привушної слинної залози є можливість пошкодження гілок лицьового нерва, що може призвести до паралічу мімічної мускулатури обличчя. Крім цього, при неповному видаленні оболонки кісти слинної залози може виникнути рецидив захворювання. За відсутності лікування завжди є ризик розвитку гнійних ускладнень (абсцесу, флегмони).

Профілактика формування набутих кіст слинних залоз полягає, головним чином, у попередженні запальних захворювань та травм порожнини рота, проведенні професійної гігієни та регулярних оглядів стоматолога.