Клаттерінг (Полтерн, Спотикання)

Клаттерінг – це дезорганізація темпу, ритму та плавності мовного висловлювання несудомного характеру. Характеризується надмірно швидкою, невиразною, монотонною мовою, повторенням слів і складів, порушеннями артикуляції, лексико-граматичними помилками, неправильною розстановкою логічних наголосів і пауз. Мовленному розладу супроводжує загальна моторна розгальмованість, дефіцит пам’яті та уваги, некритичність стосовно своєї мови та поведінки. Порушення розпізнається під час логопедичного обстеження з використанням традиційних та спеціальних методик. Корекційне втручання спрямоване нормалізацію темпу промови, розвиток мовних навичок, вдосконалення звуковимови.

Клаттерінг (у перекладі з англ. – захаращення, засмічення) – комунікативна проблема, що характеризується прискореною, дизаритмічною, неплавною мовою. Поряд з брадилалією, тахілалією та заїканням відноситься до розладів темпо-ритмічної сторони мови. Клаттерінг-синдром найчастіше зустрічається в осіб чоловічої статі. Зазвичай виявляється у віці 7-8 років.

У закордонній логопедії активно вивчається з другої половини минулого століття, що призвело до створення у 2007 р. Міжнародної Асоціації з клаттерингу, членами якої стали 18 держав. У російській логопедичній науці клаттерінг не виділяється на самостійне мовленнєве порушення. У клініко-педагогічній класифікації йому найближче відповідає термін «полтерн», або «спотикання». Тим часом деякі вітчизняні фахівці розглядають клаттеринг у рамках неврозоподібного заїкуватості.

Професор Д. Вейс, який випустив перший навчальний посібник з цієї проблеми в 1964 р., виділив первинні (чисті) та вторинні форми мовного розладу. До «чистих» форм він відніс генетично обумовлені випадки клаттерингу, описавши аутосомно-домінантне успадкування патології в деяких поколінь однієї сім’ї. Не виключається, що в ряді випадків мають місце спонтанні мутації, що виникають де ново. Крім цього, клаттеринг є однією зі специфічних ознак синдрому ламкої Х-хромосоми – зчепленого зі статтю спадкового захворювання, що характеризується також розумовою відсталістю, аутитичною поведінкою, гіперкінезами. При первинних формах клаттерингу мовні особливості помітні з дитячого віку.

Несудомні запинки і неплавна мова можуть супроводжувати різні неврологічними розладами: енцефалітам, псевдобульбарному паралічу, хореї, хвороби Паркінсона, олігофренії та ін. В цілому ж, етіологія цієї мовної проблеми вивчена недостатньо, є предметом наукових дискусій та подальших досліджень.

У розумінні механізму мовного дефекту також багато «білих плям». Вважається, що клаттеринг є частиною загальної дезорганізації психомоторного розвитку – рухової активності, поведінкової сфери, мовної комунікації. Це свідчить про порушення діяльності стріопалідарної системи та регулюючого впливу кіркових відділів ЦНС. Внаслідок дисфункції мозкових структур послаблюється організація та довільний контроль загальної моторики, психічних функцій та мови. Структуру мовного дефекту становлять розлад плавності мовного потоку, порушення планування усного повідомлення та її темпо-ритмічних характеристик. Очевидно, патогенез клаттеринга має багато спільних рис із заїканням, т. до. часто поєднується з останнім.

Універсальна класифікація клаттерингу відсутня, що пояснюється маловивченістю проблеми. Описані у літературі варіанти систематизації порушення відбивають внутрішню неоднорідність групи пацієнтів із цією логопатологией. З урахуванням переважно порушеної ланки мови виділяють 2 типи клаттерінгу:

• Моторний. Характеризується прискореним темпом мови та артикуляційними порушеннями, що призводять до численних метатез, елізій складів або звуків. У ранньому віці у дітей відзначається ЗРР, у шкільні роки – труднощі читання та письма (дислексія, дисграфія).
• Сенсорний. Насамперед, страждає плавність мови, що зниженим слуховим контролем і складністю підбору необхідних слів. Типово розтягування голосних, переривання мови різними вигуками, що відбивають складності формулювання думки.

Залежно від результатів обстеження осіб з порушеннями плавності мови запропоновано ділити на три групи: пацієнти з «чистим» клаттерингом, з поєднанням заїкуватості та деяких ознак клаттерингу, з клаттерингом, ускладненим неврозоподібним заїканням.

Діти з цим мовним порушенням відзначаються своєрідності мовлення, психічних процесів, моторики. Ключова ознака – прискорена уривчаста мова з постійними повторами звуків, слів, словосполучень. Мова рясніє словами-емболами, ненавмисними паузами. Часто виявляються порушення артикуляції, що супроводжуються спотворенням та елізією звуків, помилковим відтворенням слів зі складною складовою структурою, недомовлянням закінчень.

Порушено послідовність та логіку викладу думок; кожна нова фраза вимовляється у відриві від попередньої. Вислів починається голосно, але до кінця переходить у тихе бурмотіння. Загалом мова безладна, невиразна, «засмічена». Складається враження, що стрімкий потік думок того, хто говорить, випереджає експресивне висловлювання.

У школі діти насилу опановують граматичні та синтаксичні правила, що призводить до специфічних розладів навчальних навичок. Вони мають неохайний, важкорозбірливий почерк, роблять численні помилки та описки в словах, не дописують букви, плутано і безладно викладають думки. Така особливість отримала назву «дезінтегрований лист». Під час читання вголос частина слів пропускається чи спотворюється, закінчення «ковтаються». Є розлади музичного сприйняття: нелюбов до співу та музики, нездатність до відтворення найпростішого ритму.

Психологічний портрет пацієнта з клаттерингом характеризується такими визначеннями, як неакуратний, імпульсивний, нервозний, багатослівний, метушливий, некерований. Діапазон уваги звужений, типові відсутності концентрації, часта відволікання. Знижено обсяг пам’яті різних модальностей (візуальної, аудіальної, рухової та ін.). Характерна моторна розгальмованість, безконтрольність поведінки. Усвідомлення свого мовного дефекту в дітей віком і дорослих найчастіше відсутня.

Насамперед, клаттеринг – це комунікативне порушення, тому за нього, головним чином, страждає функція спілкування. Людина, яка безладно і невиразно викладає свої думки, не реагує на зауваження, не може сприйматися оточуючими, як цікавий і приємний співрозмовник. Дитина з клаттерінг ризикує зіткнутися з нерозумінням і стати ізгоєм у своїй соціальній групі. Нерідко такі діти виявляють девіантну поведінку.

Мовний дефект значно звужує коло професійної реалізації таких пацієнтів, виключаючи із нього публічні сфери діяльності, а також спеціальності, пов’язані з вербальним спілкуванням, обслуговуванням, навчанням. Шкільна неуспішність ще більше обмежує перспективи розвитку та прирікає на «неуспішність» у дорослому житті. Особливо складними і важко коригуються є випадки клаттерінгу, ускладненого заїканням.

В даний час відсутні загальноприйняті критерії діагностики клаттерінгу, їх розробка та обговорення ведеться логотерапевтами всього світу. Певні складнощі пов’язані ще й з тим, що ця мовна патологія часто плутається із заїканням, що ускладнює своєчасне початок необхідної корекційної роботи. Діагностичний алгоритм складається з наступних основних етапів:

• Консультація логопеда. З’ясовуються особливості пренатального та раннього розвитку дитини, вік появи запинок у мові, наявність подібних дефектів у членів сім’ї. Уточнюються супутні захворювання, запитують висновки педіатра, психолога, дитячого невролога, результати медичних обстежень (ЕЕГ, МРТ головного мозку та ін.).
• Дослідження мови. Проводиться оцінка темпо-ритмічного контуру мови, особливостей голосу, звуковимови, складової структури, сформованості граматичних категорій та зв’язного висловлювання, стану слухомовної пам’яті. У школярів вивчаються навички читання, аналізуються письмові роботи. При клаттерінгу, на відміну від заїкуватості, відсутні мовні судоми, логофобія, мовні та рухові хитрощі.
• Вивчення психічних особливостей. За допомогою тестування, спостереження та експериментальних методик оцінюються психомоторні функції, особистісні особливості, пізнавальний розвиток. Звертається увага на критичність дитини до власної поведінки та мови. На основі отриманих даних виключається інтелектуальна недостатність, СДВГ.

У рамках дифдіагностики клаттерингу та заїкуватості використовується методика Далі. Вона являє собою набір тверджень, поділених на 4 категорії: прагматика, мовна моторика, пізнавальний та мовний розвиток, проблеми почерку та координації рухів. Кожне твердження оцінюється за 6-бальною шкалою: чим більше балів набрано в кожній категорії, тим більша ймовірність наявності «чистої» форми клаттерінгу.

Мовні та психологічні особливості осіб з логопатологією, що розглядається, диктують необхідність вибудовування спеціальної корекційної роботи. Насамперед, вона має бути спрямована на контроль темпо-ритмічної організації мови, формування правильної послідовності висловлювання, розвиток психічних функцій. Напрацювання та узагальнення практичного досвіду з корекції клаттерингу продовжується. Основними напрямками логопедичної роботи є:

• Нормалізація темпу мовлення. На заняттях використовується уповільнена плавна мова. Після логопедом (відбите повторення) чи разом із (пов’язане повторення) діти вчаться вимовляти слова і фрази неквапливо, чітко. Для впорядкування мовлення використовується заданий ритм. Ведеться робота над виразністю, емоційністю висловлювання. Корисне включення елементів логопедичної ритміки.
• Поліпшення мовних навичок. Включає відпрацювання вміння зрозуміло та логічно викладати свої думки. На цьому етапі підключаються прийоми побудови оповідання з картинок, ведення діалогу, заучування віршів, повільного читання з переказом, самостійного оповідання. Дитину вчать планувати своє висловлювання, тобто. спочатку формулювати судження «про себе».
• Вдосконалення артикуляційної моторики. Має важливе значення у контексті формування розбірливої ​​мови. Передбачає проведення артикуляційної гімнастики, вироблення плавного мовного видиху та звукових перемикань. За відсутності звуків виконується їх постановка та закріплення, при спотворенні – корекція вимови.

У педагогічній літературі ще узагальнено досвід роботи з клаттерерами. Загалом зазначається, що мовний прогноз може бути успішним за цілеспрямованої, грамотно спланованої та завзятої роботи. Щодо профілактики зараз можна говорити лише про попередження вторинного клаттеринг-синдрому: виключення нейроінфекцій та інших органічних ушкоджень мозку. Для мінімізації несприятливих комунікативних наслідків необхідне раннє виявлення порушення та початок корекції. Вивчення питань етіології та механізмів, вироблення критеріїв діагностики та методів логотерапії клаттерингу продовжується.