Клаустрофобія

Клаустрофобія – патологічний страх закритих просторів. Може виникати в будь-яких замкнутих приміщеннях: ліфтах, закритих кімнатах, душових кабінах, примірочних, купе поїзда і т. д. обставини. Виникає внаслідок переробки колишнього травматичного досвіду та формування чіткої асоціації між почуттям небезпеки та обмеженим простором. Діагностується на підставі скарг пацієнта та історії хвороби. Лікування – психотерапія, іноді на тлі лікарської терапії.

Клаустрофобія – непереборний страх перебування у замкнутому просторі. Поряд з острахом відкритих просторів (агорофобією), висоти (акрофобією), глибини (батофобією) і темряви (ніктофобією) входить до групи просторових фобій. Належить до широко поширених фобій. За даними західних дослідників, на тяжку клаустрофобію страждає від 3 до 7% населення, проте до лікарів звертається лише невелика частина хворих. Клаустрофобія зазвичай починається у молодому віці, частіше виявляється у жінок. Виразність клаустрофобії може сильно відрізнятися – від легкої тривоги при попаданні в закриті приміщення до повної неможливості користуватися ліфтами, перебувати в невеликих закритих кімнатах і т.п. Лікування клаустрофобії здійснюють фахівці з клінічної психології та психотерапії.

Клаустрофобія розвивається внаслідок взаємодії кількох факторів. В основі розладу лежить страх смерті, зумовлений раніше необхідними, а нині такими, що втратили свою актуальність, способами реагування організму на зміни зовнішнього середовища. Наші пращури жили в більш небезпечному світі, коли здатність швидко залишити відкритий простір або вирватися з пастки, щоб уникнути зустрічі з ворогом або хижаком, була обов’язковою умовою виживання. Сьогодні нас чатують на зовсім інші небезпеки, проте організм людини ще не встиг перебудуватися, тому реагує так, як реагував протягом тисячоліть, пов’язуючи тривогу і страх, викликані зовсім іншими обставинами, із закритим або відкритим простором.

Психологи вважають, що певну роль розвитку клаустрофобії відіграє обсяг особистого простору (існуючої в кожної людини якоїсь невидимої «буферної зони», при проникненні в яку виникає виражений дискомфорт). Чим більший особистий простір – тим вища ймовірність виникнення клаустрофобії. Однак основну роль у формуванні патологічного страху фахівці відводять травмуючим ситуаціям, що мали місце у дитячому віці.

Психологічна травма може виникнути, якщо дитину карали, ставлячи в кут або закриваючи в невеликому приміщенні (ванна, туалет, темнота); якщо малюк під час гри або жорстокої забави однолітків виявився замкненим у шафі, підвалі чи комірчині; якщо дитина загубилася і довго перебувала в людному місці без батьків та ін. Найбільш значущими є акти агресії або насильства, що відбувалися в замкнутому просторі: побиття та погрози батьків або інших дітей, сексуальні домагання. У подібних обставин страх закріплюється і потім навіть багато років спливає у будь-яких подібних ситуаціях.

Фахівці також зазначають, що клаустрофобія нерідко виявляється у кількох поколінь сім’ї. Це зумовлено як подібними особливостями характеру та психічної організації близьких родичів, і своєрідною індукцією – батьки, відчувають страх перед замкнутим простором, своєю поведінкою та емоційними реакціями мимоволі передають дітям повідомлення «тут небезпечно». Дитина не в змозі критично оцінити поведінку батька, вона просто приймає це повідомлення і робить його частиною свого життя.

Приступи клаустрофобії розвиваються в замкнутих просторах: ліфтах, коморах, підвалах, примірочних, душових кабінах, вузьких коридорах, купе поїзда, салонах автомобілів, апаратах МРТ і т. д. При цьому клаустроби, як правило, найважче переносять перебування в тісних приміщеннях з маленькими вікнами чи зовсім без них. Тривога також нерідко виникає, якщо пацієнт, який страждає на клаустрофобію, змушений довгий час залишатися в якомусь місці і не може його непомітно покинути. До таких ситуацій відносяться стояння в довгих чергах, перебування в кріслі у перукаря або у стоматолога.

При попаданні в лякаючі місця хворий на клаустрофобію відчуває сильне занепокоєння і страх обмеження свободи дій (пастка, неможливо вирватися). Багато пацієнтів бояться, що у приміщенні не вистачить кисню для дихання. Характерним симптомом є відчуття втрати контролю за власною поведінкою. Хворому на клаустрофобію здається, що світ розпливається і втрачає чіткість, а він сам більше не володіє собою, може втратити свідомість, померти, завдати собі шкоди, якимось недозволено проявити свою слабкість і безпорадність.

Насправді, порушення сприйняття себе та навколишньої дійсності обумовлені зміною діяльності центральної та вегетативної нервової системи. Мозок хворого на клаустрофобію розцінює ситуацію, як потенційно небезпечну, що становить загрозу для життя, і посилає сигнали вегетативної нервовій системі, переводячи організм в особливий режим – режим «дерись або втікай», що дістався нам від наших далеких предків. Надниркові залози викидають велику дозу адреналіну. Дихання та серцебиття частішають, щоб забезпечити бурхливу фізичну активність.

Кров відливає від шлунка та кишечника (в даний момент головне – виживання, а не перетравлення їжі) і надходить до м’язів. Залізи, розташовані у всіх відділах травного тракту, у тому числі слинні, починають виділяти менше секрету. Мозок «відсіює» непотрібну інформацію та зосереджується на сигналах небезпеки. Але сигнали небезпеки із зовнішнього світу відсутні, все, що відчуває хворий на клаустрофобію – зміни роботи свого тіла. Він зосереджується на цих змінах, чітко відчуває, як б’ється серце, як тисне груди від посиленої роботи дихальних м’язів, як дзвенить у вухах і паморочиться голова від надлишку кисню, як сохне в роті через зменшення секреції слинних залоз, як стискається шлунок і тремтять м’язи напружених рук та ніг.

Мозок, готовий негативно трактувати будь-які незвичайні сигнали, розглядає зміни у роботі організму як ознака серйозної загрози та трансформує цю уявну загрозу на встановлення «зі мною щось серйозно не в порядку, я зараз помру». Ця думка ще більше збільшує тривогу та страх хворого на клаустрофобію і стимулює надниркові залози до подальшого викиду адреналіну. Якщо пацієнту, який страждає на клаустрофобію, не вдається залишити закрите приміщення, в його організмі виникає вегетативна буря. Розвивається панічна атака.

Через деякий час хворий на клаустрофобію починає будь-яким способом уникати потрапляння в лякаючі ситуації, щоб запобігти розвитку чергової панічної атаки. Страх закритих приміщень закріплюється. Надалі панічні атаки, як правило, зникають, але не тому, що клаустрофобія пройшла, а тому, що пацієнт навчився планувати своє життя особливим чином, виключивши з нього ліфти, тісні коридори та інші подібні приміщення. Якщо хворому на клаустрофобію належить відвідати офіс, розташований на верхніх поверхах багатоповерхової будівлі, він заздалегідь дізнається, чи можна скористатися сходами, якщо має бути далека поїздка – вибирає транспорт, що викликає менше неприємних відчуттів.

У важких випадках така поведінка серйозно обмежує життя пацієнта, який страждає на клаустрофобію. Він може відмовитись від добре оплачуваної роботи, тому що вона пов’язана з перебуванням у тісних приміщеннях, перестати подорожувати і т. д. Ще одним характерним симптомом клаустрофобії (як і інших фобій) є страх очікування. Якщо хворий на клаустрофобію знає, що через деякий час йому доведеться опинитися в замкнутому просторі, він заздалегідь починає турбуватися і відчуває всі перераховані вище вегетативні симптоми, навіть не зустрічаючись з лякаючою ситуацією в реальності.

У більшості випадків діагностика клаустрофобії не становить труднощів. Діагноз виставляють на підставі скарг хворого та даних, отриманих під час проведення спеціального опитування. У ряді випадків симптоми, що нагадують клаустрофобію, можуть бути обумовлені ендокринним, неврологічним чи соматичним захворюванням. При підозрі на органічну патологію хворих направляють на консультації до лікарів загальної практики: терапевтів, ендокринологів, кардіологів, неврологів та інших фахівців.

Диференціальний діагноз клаустрофобії проводять з неврозом страху та маренням при шизофренії. При неврозі страху тривога пов’язані з певної ситуацією, беззмістовна і має нестійку фабулу. Тривалість хвороби становить трохи більше півроку. При клаустрофобії тривога виникає у певних психотравмуючих ситуаціях чи очікуванні таких ситуацій. Страх має чітку фабулу, яка практично не змінюється з часом, але може ставати більш поширеною, включати більше ситуацій, ніж раніше. Хвороба має безперервний або рецидивуючий характер і триває багато місяців або років. При маренні пацієнт твердо впевнений у реальності своїх побоювань, критика знижена чи відсутня. При клаустрофобії хворий чітко усвідомлює, що його страхи не мають реальних підстав.

Лікування клаустрофобії зазвичай здійснюється в амбулаторних умовах і включає навчання технікам релаксації, психотерапію і лікарську терапію. Пацієнту, який страждає на клаустрофобію, розповідають про причини та механізми розвитку вегетативних реакцій – це не позбавляє страху, але дає можливість набути впевненості в безпеці нападу для життя і створює основу для навчання навичкам саморегуляції. Хворого на клаустрофобію навчають нескладним прийомам відволікання, перемикання, контролю над диханням та ін. Найбільш відомими техніками, що допомагають знизити рівень тривоги і запобігти розвитку панічної атаки при попаданні в лякаючу ситуацію, є гумка на зап’ясті (при різкому клацанні біль відволікає від тривоги і ), напруга м’язів з їх подальшим розслабленням та збільшення тривалості видиху.

Найбільш ефективним психотерапевтичним методом лікування клаустрофобії є когнітивно-поведінкова терапія. Психотерапевт допомагає пацієнтові виявляти патологічні схеми мислення, що стають причиною розвитку тривоги та страху, і створювати замість цих схем інші, більш адаптивні. Хворий на клаустрофобію вчиться блокувати негативні думки та замінювати їх позитивними. Після опрацювання психологічної основи клаустрофобії починається поступове занурення пацієнта у лякаючі ситуації. Хворий на клаустрофобію (спочатку – за підтримки лікаря, а потім самостійно) входить у тісні приміщення, сідає у ліфт тощо. п. Когнітивно-поведінкова терапія є короткостроковою методикою, тривалість курсу лікування зазвичай становить не більше 12 тижнів.

У ряді випадків хороший ефект досягається при використанні гіпнозу та технік НЛП (робота із зображенням лякаючих ситуацій на екрані, який пацієнт представляє у своїй уяві). За наявності важких дитячих психологічних травм і затяжних внутрішніх конфліктів може знадобитися довгострокова терапія (гештальт-терапія, класичний психоаналіз, психоаналітична психотерапія та інші подібні методики), яка сама по собі не позбавляє фобії, але дозволяє вирішити проблеми, що лежать в її основі. При вираженому занепокоєнні, супутньому генералізованому тривожному розладі, депресії та субдепресії психотерапію проводять на тлі медикаментозної підтримки. Використовують транквілізатори та антидепресанти.

Прогноз при клаустрофобії

Прогноз при клаустрофобії залежить від тривалості та тяжкості захворювання, а також від готовності хворого до активної послідовної роботи з подолання власних страхів. При точному дотриманні рекомендацій лікаря та регулярному виконанні самостійних завдань у більшості випадків вдається досягти тривалої ремісії, проте у важких випадках відновлення може бути неповним. Необхідно вести здоровий спосіб життя, дотримуватись режиму праці та відпочинку, а при відновленні страхів, посиленні тривожності або перебування у стресових ситуаціях звертатися за допомогою до психолога чи психотерапевта.