Клиноподібні хребці

Клиноподібні хребці – це хребці неправильної форми, що складаються з напівтіла та напівдуги з відростком. Як правило, є вродженою аномалією розвитку, рідше мають набутий характер. Стають причиною викривлення хребетного стовпа та болю у спині. У ряді випадків призводять до виникнення швидко прогресуючого сколіозу (рідше кіфозу), появі неврологічних порушень, погіршення функцій серця та легень. Для постановки діагнозу використовується рентгенографія, МРТ, КТ, сцинтиграфія та радіонуклідний метод. Зазвичай призначається ЛФК, носіння корсету, масаж, мануальна терапія та фізіотерапія. У ряді випадків показано оперативне лікування.

Клиноподібні хребці – деформовані хребці, які є кістки клиноподібної форми з недоформованої чи зруйнованої другий половиною. Найчастіше є вродженою вадою розвитку, хоча можуть утворюватися і при деяких патологічних процесах у хребті. Викликають викривлення хребетного стовпа в бічному (сколіоз) або, рідше, переднезадньому (кіфоз) напрямку. Лікуванням клиноподібних хребців та деформацій, зумовлених цією патологією, займаються лікарі-вертебрологи та ортопеди.

Клиноподібні хребці можуть виявлятися при хворобі Шейєрман-Мау – спадкової аномалії, яка передається як чоловічою, так і жіночою лінією. Серед інших факторів, які можуть негативно вплинути на розвиток хребців у внутрішньоутробному періоді – ендокринні порушення, інфекційні захворювання та нераціональне харчування матері, стреси у період вагітності, шкідливі умови праці та погана екологія. Набута деформація хребців може виникати внаслідок травм, гранулематозних, інфекційних та запальних захворювань, дистрофічних процесів, первинних пухлин та метастатичних уражень хребта.

Нормальний хребець – складна кістка, що складається з прямокутного тіла, дужки та відростків. Масивне тіло хребця несе основне навантаження, задня поверхня тіла та дужка утворюють вмістище для спинного мозку, відростки служать для з’єднання з іншими хребцями. Між тілами хребців розташовані міжхребцеві диски. Як і в інших кісток, зростання хребців здійснюється за рахунок крайової зони – епіфізарної росткової пластинки.

При неправильному вростанні кровоносних судин у внутрішньоутробному періоді половина закладки тіла хребця залишається нерозвиненою, в результаті кістка набуває не прямокутної, а клиноподібної форми. Клиноподібні хребці можуть бути бічними (недорозвинена ліва або права половина), рідше передніми або задніми (недорозвинені відповідно передня або задня частини). Причиною формування передніх та задніх клиноподібних деформацій є недорозвинення переднього чи заднього ядра окостеніння.

Клиноподібні хребці можуть виявлятися в будь-якому відділі хребта, проте частіше спостерігаються в нижньогрудному і верхньопоперековому відділах. Деформовані хребці можуть бути одиночними, подвійними чи множинними. Два клиноподібних хребця, розташовані між 2-3 нормальними хребцями і є дзеркальними відображеннями один одного (у одного недорозвинена права половина, у іншого – ліва) носять назву альтернуючих. Це сприятливий варіант патології, оскільки деформації хребців взаємно «нейтралізуються» і викривлення носить локальний характер. Декілька клиноподібних хребців, недорозвинених з однієї й тієї ж сторони, зустрічаються досить рідко і є більш тяжкою аномалією хребта.

Залежно від здатності до зростання в травматології та ортопедії виділяють активні та неактивні клиноподібні хребці. У активних хребців паросткова зона збережена. Це несприятливий варіант, оскільки в міру дорослішання дитини хребець зростає, і деформація хребта посилюється. Неактивні хребці нездатні до зростання через недорозвинення епіфізарної зони і нерідко зрощені з нормальним хребцем, що знаходиться вище або нижче. При зрощуванні клиноподібного хребця з нормальним говорять про блокування хребця.

Пацієнти пред’являють скарги на біль у спині та підвищену стомлюваність при фізичних навантаженнях, тривалому сидінні чи стоянні. Хворі також нерідко скаржаться на задишку, що виникає внаслідок погіршення функції легень. При напівхребцях у шийному відділі можуть виникати головні болі. При зовнішньому огляді виявляються порушення постави різного ступеня – від незначного бічного викривлення або посилення кіфозу до вираженого горба. Значні викривлення супроводжуються деформацією грудної клітини та розбіжністю міжреберних проміжків з одного боку.

Наявність клиноподібних хребців підтверджується за допомогою додаткових досліджень. Одним із найпростіших і найдоступніших методів дослідження при даній патології є рентгенографія хребта, проте рентгенівські знімки можуть бути недостатньо інформативними. За допомогою цієї методики можна виявити розвинену клиноподібну кісткову масу на місці нормального хребця, однак нерозвинений хребет, який може бути представлений лише частиною дужки, іноді залишається нерозпізнаним. Крім того, рентгенографія не дозволяє оцінити стан міжхребцевих дисків, рівень розвитку епіфізарної паросткової зони та інші деталі, важливі для визначення подальшої тактики лікування.

Найбільш інформативною методикою, що дозволяє оцінити стан хребців, міжхребцевих дисків, спинного мозку, дурного мішка та епідурального простору, є МРТ хребта. При метастатичних ураженнях для уточнення діагнозу на додаток до МРТ може призначатися радіонуклідне дослідження та КТ хребта. Дані методики дозволяють виявляти локальну патологію та об’єктивно оцінювати стан ураженого хребця, підтверджуючи чи виключаючи онкологічну природу деформації. Водночас методики мають певні недоліки. Наприклад, КТ дає можливість досліджувати лише кілька сегментів, але не весь хребет і не надає достатньо інформації про стан вмісту хребетного каналу.

За показаннями пацієнтів із клиноподібними хребцями направляють на консультації до інших фахівців: невролога, пульмонолога та кардіолога. При виявленні патології з боку інших органів та систем призначають відповідні дослідження: ЕКГ, спірометрію тощо.

Лікувальна тактика визначається з урахуванням причин виникнення та виду патології (поодинокі, множинні, активні, блоковані хребці), прогнозу щодо прогресування деформації, а також загального стану пацієнта та наявності протипоказань до того чи іншого виду лікування. Два останні фактори особливо значущі при набутих клиноподібних деформаціях, що виникли внаслідок інших захворювань. При слабо вираженому і помірному непрогресуючому кіфозі і сколіозі призначається консервативне лікування, що включає корсетування, ЛФК, мануальну терапію, масаж і фізіотерапевтичні процедури.

При тяжких прогресуючих викривленнях, неефективності консервативної терапії, порушення роботи органів і систем показано хірургічне лікування. Характер оперативного втручання залежить від особливостей патології. Можливе проведення простого заднього спондилодезу, заднього спондилодезу з використанням металоконструкцій, ексцизії напівхребця, передньозаднього спондилодезу. При лікуванні пацієнтів дитячого віку з активними напівхребцями ефективний переднезадній епіфізеоспондилодез, який дозволяє зупинити зростання хребця на опуклій стороні викривлення.