Клиноподібний дефект

Клиноподібний дефект – локальна деструкція твердих тканин зуба (переважно різців, іклів та премолярів), що виникає на вестибулярній поверхні та має форму клину. Клиноподібний дефект є V-подібним поглибленням з блискучою гладкою поверхнею; супроводжується помірною гіперестезією зубів та порушенням естетики. У стадії клиноподібний дефект може призвести до оголення шийки і відлому зубної коронки. Клиноподібний дефект розпізнається стоматологом на підставі клінічного огляду та вимагає проведення аналізу оклюзії. Лікування клиноподібного дефекту може включати ремінералізуючу терапію, пломбування, встановлення вінірів або штучних коронок, оптимізацію оклюзії.

Клиноподібний дефект – спад емалі в області шийки зуба у вигляді трикутника (конуса) з вершиною, зверненою у бік порожнини зуба. У стоматології клиноподібні дефекти, флюороз та ерозії зубів відносять до некаріозних уражень твердих тканин зуба. Клиноподібні дефекти діагностуються приблизно у 20-35% населення, переважно у осіб середнього та похилого віку; однак при спеціальному обстеженні початкові прояви або передумови утворення дефектів емалі нерідко виявляються вже в молодому віці. Прогресування морфологічних змін, що відбуваються на тлі клиноподібного дефекту у твердих тканинах зуба, сприяє деструкції пародонтального комплексу та виникненню пародонтозу.

Щодо причин виникнення клиноподібних дефектів серед дослідників немає єдиної думки. На сьогоднішній день у стоматології найбільш поширені механічна, хімічна та фізико-механічна теорії.

Теорія механічної абразії пов’язує виникнення клиноподібного дефекту з використанням зубних щіток з надмірно жорсткою щетиною, зубних паст з абразивними частинками, занадто старанними спробами видалення зубного нальоту та зубного каменю в домашніх умовах, горизонтальною технікою чищення зубів та ін.

Відповідно до теорії хімічної ерозії, до появи клиноподібних дефектів призводить зловживання газованими напоями, що містять агресивні кислоти, які викликають роз’їдання емалі.

Фізико-механічна теорія, або теорія навантаження головну причину утворення та прогресування клиноподібного дефекту бачить у різних формах неправильного прикусу. Порушення оклюзії призводить до нерівномірного розподілу жувального навантаження, тому клиноподібні дефекти частіше виявляються на зубах, що зазнають максимальної напруги в процесі жування. Можливо, тому клиноподібні дефекти часто утворюються на зубах з патологічною стирання. Неправильному розподілу навантаження на зуби можуть сприяти дефекти зубних рядів, аномалії окремих зубів, бруксизм.

Більш частому ураженню ікол і премолярів, мабуть, також сприяє їхнє виступання в зубному ряду, через що вони більшою мірою схильні до впливу абразивних частинок зубних паст і агресивних компонентів їжі, що призводять до зішліфування і пошкодження твердих тканин.

Помічено, що клиноподібні дефекти частіше зустрічаються у людей, які страждають на захворювання щитовидної залози та ШКТ (езофагітом, гастроезофагеальною рефлюксною хворобою, гастритом, виразковою хворобою, колітом та ін.).

Механізм утворення клиноподібного дефекту пояснюється так. При жуванні на зуби діє 2 типи силового впливу: сила стискування та сила натягу. При цьому міцність емалі на стиск в 40 разів вища за міцність емалі на натяг. Як свідчать дані комп’ютерного моделювання, найбільше натяг зуб відчуває в області шийки зуба, де емаль має мінімальну товщину, що призводить до розриву зв’язків між кристалами гідроксилапатиту в цій галузі та утворення мікродефектів. Надалі додатковий механічний, хімічний або силовий вплив сприяє збільшенню тріщин, що вже утворилися, і прогресуванню клиноподібного дефекту.

У своєму розвитку клиноподібний дефект проходить 4 стадії:

• I стадія (початкових змін) – клиноподібний дефект ще видно простим оком, його можна розрізнити лише під збільшувальним приладом.
• ІІ стадія (поверхневого ураження) – клиноподібний дефект визначається візуально у вигляді поверхневої садна або тріщини глибиною до 0,2 мм та довжиною 3-3,5 мм. Зазначається гіперестезія уражених зубів.
• ІІІ стадія (Середньо виражених змін) – клиноподібний дефект глибиною 0,2-0,3 мм, довжиною до 3,5-4 мм; дефект утворений двома площинами, що сходяться під кутом 45 º.
• IV стадія (глибокого поширення) – довжина клиноподібного дефекту перевищує 5 мм. Втрата тканини нерідко захоплює глибокі шари дентину; у тяжких випадках може досягати пульпарної камери.

Перші дві стадії клиноподібного дефекту спостерігаються у молодих людей (до 30-35 років), останні – у людей зрілого віку (після 40 років).

Клиноподібний дефект має повільно прогресуючий перебіг. Нерідко хворих турбує лише естетичний аспект: наявність ступенеподібного дефекту в ділянці шийки зуба, в якому затримуються залишки м’якої їжі. Іноді відзначається помірна, болючість або гіперестезія зубів, що швидко проходить при впливі механічних, температурних і хімічних подразників.

Найчастіше клиноподібні дефекти вражають різці, ікла та премоляри, проте можуть виникати на будь-яких інших зубах. Клиноподібні дефекти можуть бути як поодинокими, так і множинними: останні трапляються частіше і зазвичай вражають симетричні зуби.

У початкових стадіях поверхня клиноподібного дефекту за кольором відрізняється від здорової емалі; вона щільна та гладка. Пігментація характерна для III і IV стадій, коли клиноподібний дефект торкається глибоких шарів зуба, в т. ч. дентин. У занедбаних випадках відбувається оголення шийки зуба, розвивається пародонтоз, що може призвести до фрактури коронки зуба.

Зазвичай клиноподібний дефект виявляється у процесі огляду та оцінки стоматологічного статусу пацієнта. Під час проведення клінічного огляду лікар-стоматолог враховує типову локалізацію дефекту, конусоподібну форму, щільність тканини. Клиноподібний дефект, насамперед, слід диференціювати від ерозії зубів, поверхневого та пришийкового карієсу.

Дослідження стоматологічного статусу передбачає оцінку індексів (КПУ, гігієни ротової порожнини, гінгівального, періодонтального та ін.), проведення термопроби. Важливим діагностичним етапом є аналіз оклюзійних взаємин зубних рядів.

Для виключення супутніх захворювань пацієнту з клиноподібним дефектом може знадобитися консультація ендокринолога, гастроентеролога.

У комплексному лікуванні клиноподібного дефекту можуть бути задіяні спеціалісти різних стоматологічних напрямків: терапевти, ортодонти, ортопеди.

Незалежно від стадії клиноподібного дефекту, в першу чергу здійснюється усунення причинно значущих факторів: виключаються газовані напої, проводиться підбір засобів гігієни та догляду за зубами, проводиться оптимізація оклюзії (виборче пришліфування зубів). У ряді випадків може знадобитися лікування за допомогою брекет-систем, встановлення штучних коронок на окремі зуби.

Якщо клиноподібний дефект діагностований на стадії початкових або поверхневих змін, лікування має бути спрямоване на стабілізацію процесу. З цією метою проводиться комплексна ремінералізуюча терапія (усунення гіперестезії зубів): аплікації розчинів глюконату кальцію та фториду натрію, глибоке фторування емалі, прийом полівітамінно-мінеральних комплексів та ін.

Для реставрації середніх і глибоких клиноподібних дефектів найчастіше використовується пломбування за допомогою рідкого композиту світлового затвердіння, склоіономерних або компомерних матеріалів. Після пломбування порожнини клиноподібного дефекту можливе встановлення на передню поверхню зуба керамічного вініру.

При небезпеці перелому зуба перевага надається незнімному протезування за допомогою металокерамічних або безметалових коронок.

За відсутності лікування клиноподібний дефект схильний до неухильного прогресування, що призводить до руйнування зуба. Методи лікування клиноподібних дефектів, які використовуються на сьогоднішній день, на жаль, не позбавлені своїх недоліків. Так, реставрації клиноподібного дефекту за допомогою пломбувальних матеріалів недовговічні та вимагають частої заміни пломб; коронки та вініри усувають лише естетичний дефект, але не перешкоджають виникненню клиноподібних дефектів на сусідніх зубах. Тому естетична реставрація клиноподібного дефекту обов’язково має поєднуватися з оптимізацією оклюзії.

Профілактика утворення клиноподібних дефектів полягає у правильному доборі засобів догляду за порожниною рота (зубних щіток, паст), навчанні пацієнтів методикою чищення зубів, проведенні регулярних профілактичних оглядів, відмові від вживання агресивних за своїм хімічним складом напоїв.