Когнітивні порушення

Когнітивні порушення – це суб’єктивно і об’єктивно виявляється зниження пізнавальних функцій проти індивідуальним чи середнім віковим, освітнім рівнем. Виявляються зниженням концентрації уваги, погіршенням пам’яті, ослабленням інтелектуальних здібностей. Розвиваються внаслідок негативного впливу психогенних факторів, судинних захворювань та органічних уражень головного мозку. Специфічна діагностика виконується з допомогою нейропсихологічного тестування. Лікування включає медикаментозну корекцію, когнітивний тренінг, загальнозміцнюючі заходи.

Когнітивні порушення – поширений вид неврологічних розладів, особливо у групі пацієнтів похилого та старечого віку. Згідно з епідеміологічними даними, зниження пам’яті та інтелектуальних функцій діагностується у 70% амбулаторних пацієнтів віком від 65 років. З них у 25% порушення мають виражений ступінь, що розвиваються в рамках деменції. У пацієнтів молодого та середнього віку когнітивне зниження менш поширене (5-15%), часто носить тимчасовий характер. У науковій літературі як синоніми терміна «когнітивні порушення» трапляються: когнітивні розлади, порушення пізнавальних функцій.

За етіологічною ознакою когнітивні порушення поділяються на функціональні та органічні. У першому випадку зниження пізнавальних процесів виникає без ураження мозкових структур, що розвивається внаслідок впливу психогенних факторів, таких як перевтома, стрес, нервова напруга, депресія. Функціональні порушення когнітивної сфери можуть виникнути у будь-якому віці, мають оборотний характер. Зазвичай вони повністю проходять після усунення фактора, що провокує.

Органічні когнітивні порушення розвиваються внаслідок ураження мозку, як наслідок захворювань та травм. Вони частіше діагностуються у людей похилого віку, більш стійкі. Їх частими причинами є:

• Нейродегенеративні процеси. Найбільш виражені когнітивні порушення формуються внаслідок атрофічних змін мозку. Вони діагностуються після 60-65 років (рідше – після 50), представлені хворобою Альцгеймера, хворобою Піка, старечим недоумством. Темпи наростання інтелектуального дефекту варіюються, але необоротні. Симптоми виражені, стійкі.
• Недостатність кровопостачання мозку. Вона розвивається внаслідок інсультів, хронічних ішемій, гіпертонічної хвороби, атеросклерозу. Цереброваскулярні захворювання – друга за поширеністю причина когнітивного зниження (після деменцій). У 53% пацієнтів, які перенесли інсульт, але не мають рухових та мовних розладів, діагностується помірне зниження інтелектуальної сфери.
• Порушення обмінних процесів. Ендокринні патології здатні викликати зниження пам’яті, здатність до абстрагування, уваги. Найчастіша причина – недостатня активність гормонів щитовидної залози (гіпотиреоз). Інтелектуальні зміни є оборотними, усуваються при відновленні гормонального фону.
• Токсична дія речовин. Зловживання алкогольними напоями, прийом наркотичних речовин, отруєння призводять до помірного зниження когнітивних процесів. Швидкість відновлення функцій залежить від рівня ураження, віку пацієнта, частоти повторних інтоксикацій.
• Травматичне ушкодження. Черепно-мозкові травми призводять до когнітивних порушень різного ступеня тяжкості, які поступово, в міру відновлення нервової системи, нівелюються. Активне медикаментозне лікування та реабілітація дозволяють швидше повернутися до попереднього рівня функціонування.

Базові фізіологічні механізми когнітивних порушень різняться залежно від етіологічного чинника. Функціональні розлади, спровоковані психогенними впливами, зумовлені переважно зміною активності нейромедіаторних систем (серотонінової, норадреналінової, дофамінової та інших). Патогенез органічних пізнавальних порушень визначається декількома механізмами: гострим порушенням мозкового кровообігу, хронічною недостатністю судинної системи, нейродегенерацією.

При судинних патологіях порушуються зв’язки кори мозку з підкірковими структурами (таламусом, смугастим тілом). Дисфункція лобових часток розвивається вдруге. Вогнища у скроневих областях ведуть до модально-специфічних розладів пам’яті, а поразка ретикулярної формації, ядер таламуса – до неспецифічних мнестичних розладів. При нейродегенеративних змін відбувається зниження числа кіркових нейронів. Нейропсихологічні синдроми при ЧМТ складні за структурою: до патологічного процесу можуть залучатися стовбурові структури, кіркові неспецифічні системи. Інтелектуальний дефіцит може змінюватись на різних етапах посттравматичного періоду.

За етіологічною ознакою пізнавальні розлади поділяються на функціональні та органічні (дементні, судинні, травматичні). Ця класифікація дозволяє визначити специфіку лікування та реабілітації, скласти прогноз. За ступенем вираженості дефіциту інтелектуальної сфери когнітивні порушення поєднуються у три групи:

1. Легкі. Відбувається зниження відносно раннього (преморбідного) рівня, який був у конкретного пацієнта. Формально такий дефіцит може залишатися у межах середньостатистичної вікової норми. Відхилення незначні, виявляються суб’єктивно, відбиваються у скаргах хворого. Чи не позначаються на повсякденних справах, але можуть впливати на якість професійної діяльності.
2. Помірні. Когнітивні здібності знижуються щодо індивідуального рівня та середньостатистичної норми. Погіршення помічає пацієнт і люди, що його оточують. Виникають деякі труднощі у повсякденному житті, помітно ускладнюється виконання завдань (навчальних, професійних).
3. Важкі. Через інтелектуальний дефіцит суттєво ускладнюються всі сфери життя. Людина стає нездатною виконувати робочі завдання, повністю чи частково втрачає соціально-побутові функції, навички самообслуговування. Часто йому потрібна допомога з боку, догляд.

Легкі когнітивні розлади характерні для пацієнтів із депресією, стресовим розладом, ранніми стадіями судинних захворювань. Вони виявляються окремими епізодичними симптомами. На перший план виходить зниження працездатності, швидка стомлюваність. Виникають періоди розсіяності, нездатності сконцентруватися завдання. Погіршення пам’яті представлені забудькуватістю: людина не пам’ятає, що збирався виконати якесь завдання. Складнощі виникають лише з поточними, повсякденними подіями. Знижується оперативна пам’ять.

При помірних когнітивних порушеннях зниження уваги, мови та пам’яті виходить за межі норми для конкретної вікової групи. Воно проявляється зниженням мнестичних функцій. Хворий не може запам’ятати нову інформацію великого обсягу або складну за змістом, частіше використовує ручку із блокнотом або смартфон для записів. Іноді він може відтворити дані, якими раніше активно користувався, наприклад, день народження друга чи адресу його проживання (хоча орієнтування збережена, дістатися до його будинку здатний).

Увага часто стає розсіяною, при інтелектуальній діяльності швидко наростає втома. Погіршується здатність до абстрагування, оперування складними поняттями. Виникають труднощі за необхідності діяти, приймати рішення нових ситуаціях.

Тяжкі когнітивні порушення супроводжуються повною чи частковою втратою самостійності, незалежності. Викликають соціальну, побутову дезадаптацію. Характерні деменцій. Симптоми поступово наростають. Спочатку хворі не можуть згадати імена близьких людей, розташування знайомих об’єктів поза домом (магазину, поліклініки), потім втрачається здатність виконувати побутові дії, орієнтуватися у просторі власної квартири. Зниження когнітивної діяльності супроводжується порушеннями мови, моторних функцій.

Відсутність лікувальних та реабілітаційних заходів та органічна етіологія при когнітивних порушеннях сприяють їх прогресуванню: легкий ступінь зниження стає помірним, помірний – тяжким. Погіршується побутове функціонування, розвивається соціальна дезадаптація хворого: звужується коло спілкування до 1-2 близьких людей, втрачається здатність відвідувати громадські місця, самостійно виконувати гігієнічні процедури. Це призводить до важких епізодів депресії. Частина хворих виникає суїцидальні думки, що призводять до спроб самогубства.

Обстеження хворих проводиться групою спеціалістів: лікарем-психіатром, неврологом, нейропсихологом. Діагностичний процес починається із клінічних методів. У ході опитування, бесіди з пацієнтом та спостереження за його поведінкою виявляються критерії, властиві когнітивним порушенням. За легкого ступеня реєструються скарги на погіршення пізнавальних процесів, більш високий рівень інтелектуальної діяльності у минулому, відсутність зниження за даними діагностичних шкал, орієнтованих на середньостатистичну норму, та відсутність труднощів у повсякденному функціонуванні.

При помірних когнітивних порушеннях скарги на погіршення уважності, пам’яті, мислення походять від пацієнта, а також його близьких (об’єктивно помітні симптоми). Результати нейропсихологічного обстеження підтверджують зниження порівняно із середньостатистичними значеннями. Симптоми мають набутий характер, не пов’язані з уродженими патологіями. Немає виражених порушень у повсякденних побутових справах. Не встановлено діагноз деменція. Тяжкі порушення супроводжуються помітним погіршенням соціально-побутової адаптації, грубими розладами пам’яті, інтелекту.

Специфічна діагностика проводиться за допомогою пато- та нейропсихологічних проб, тестів. Для загальної оцінки інтелектуальної сфери використовують Коротка шкала оцінки психічного статусу (КШОПС), Шкала оцінки лобової дисфункції, Монреальська когнітивна шкала. Пам’ять досліджується за допомогою проби «12 слів», тесту Бентона, візуально-просторові функції – за допомогою проби на малювання годинника та тривимірного куба. Дослідження швидкості психічних процесів та уваги виконується із застосуванням тесту повторення цифр у прямому та зворотному порядку та проби Мюнстерберга.

Медикаментозна терапія поділяється на патогенетичну та симптоматичну. Лікування, орієнтоване усунення причини розлади, є провідним, а часом і достатнім. Пацієнтам з психогенними захворюваннями призначаються антидепресанти, анксіолітики, заспокійливі та снодійні засоби. При судинних та патологіях застосовуються препарати, що нормалізують кров’яний тиск та серцевий ритм, що знижують рівень холестерину, глюкози в крові.

Як симптоматична терапія при судинних та нейродегенеративних захворюваннях призначаються АХЕС-І та антагоністи NMDA-рецепторів. При наслідках ЧМТ – нейропротектори, ноотропи.

Немедикаментозні методи лікування представлені психологічною та поведінковою корекцією, нормалізацією сну та фізичної активності. Особливого поширення набув когнітивний тренінг – метод, націлені на тренування вищих мозкових функцій. Він представлений спеціальними програмами та методиками тренування уваги, пам’яті, мови, мислення. Заняття дозволяють підтримувати оптимальний інтелектуальний стан через розвиток знижених когнітивних функцій, навчання стратегій компенсації дефіцитів.

Позитивну динаміку дають заняття арт-терапією, дихальними та фізичними вправами. Пацієнтам рекомендовано анаеробні навантаження, тренування балансу, освоєння нових рухів на координацію. Дані методи покращують кровотік, стимулюють утворення нових нейронних зв’язків, стимулюють приплив кисню та поживних речовин до мозку.

Можливість усунення когнітивних порушень завжди визначається індивідуально. Прогноз найбільш сприятливий при функціональних змінах та не прогресуючих органічних процесах у головному мозку. Профілактичні заходи включають: відданість здоровому способу життя, своєчасне лікування серцево-судинних, ендокринних та неврологічних захворювань. Особливу увагу варто приділяти регулярній фізичній активності, правильному харчуванню, відмові від шкідливих звичок.