Колагеноз

Колагенози – група захворювань, об’єднаних однотипними функціонально-морфологічними змінами з боку сполучної тканини (головним чином, волокон, що містять колаген). Характерним проявом колагенозів є прогресуючий перебіг, залучення до патологічного процесу різних внутрішніх органів, судин, шкіри, опорно-рухової систем. Діагностика колагенозів заснована на поліорганності ураження, виявлення позитивних лабораторних маркерів, даних біопсії сполучної тканини (шкіри або синовіальних оболонок суглобів). Найчастіше для лікування колагенозів застосовуються кортикостероїди, імунодепресанти, НПЗЗ, амінохінолінові похідні та ін.

Колагенози (колагенові хвороби) – імунопатологічні процеси, що характеризуються системною дезорганізацією сполучної тканини, полісистемним ураженням, прогресуючим перебігом та поліморфними клінічними проявами. У ревматології до колагенозів прийнято відносити ревматоїдний артрит, ревматизм, системний червоний вовчак, системну склеродермію, вузликовий періартеріїт, дерматоміозит, гранулематоз Вегенера та ін. Ці захворювання об’єднані в єдину групу на підставі загального патоморфу руйнування імунного гомеостазу).

Сполучна тканина формує скелет, шкіру, строму внутрішніх органів, кровоносні судини, заповнює проміжки між органами та становить більше половини маси людського тіла. До основних функцій сполучної тканини в організмі відносяться захисна, трофічна, опорна, пластична, структурна. Сполучна тканина представлена ​​клітинними елементами (фібробластами, макрофагами, лімфоцитами) та міжклітинним матриксом (основна речовина, колагенові, еластичні, ретикулярні волокна). Таким чином, термін «колагенози» не повною мірою відображає патологічні зміни, що відбуваються в організмі, тому в даний час цю групу прийнято називати «дифузними захворюваннями сполучної тканини».

Класифікація колагенозів

Розрізняють вроджені (спадкові) та набуті колагенози. Природжені сполучнотканинні дисплазії представлені, зокрема, мукополісахаридозами, синдромом Марфана, недосконалим остеогенезом, синдромом Елерса-Данлоса, еластичною псевдоксантомою, синдромом Стіклера та ін.

Придбані колагенози, у свою чергу, включають ВКВ, склеродермію, вузликовий періартеріїт, дерматоміозит, ревматоїдний поліартрит, синдром Шегрена, ревматизм, системний васкуліт, дифузний еозинофільний фасціїт та ін. З них перші чотири нозологічні та вагою прогнозу; решта – до малих колагенових хвороб. Також прийнято виділяти перехідні та змішані форми дифузних захворювань сполучної тканини (синдром Шарпа).

Вроджені колагенози обумовлені спадковим (генетичним) порушенням структури колагену чи обміну речовин. Менш вивчена та зрозуміла етіологія набутих системних захворювань сполучної тканини. Вона розглядається з погляду мультифакторної імунопатології, обумовленої взаємодією генетичних, інфекційних, ендокринних факторів та впливів зовнішнього середовища. Численні дослідження підтверджують зв’язок між конкретними системними захворюваннями сполучної тканини та носієм певних HLA-антигенів, головним чином, антигенів гістосумісності II класу (HLA-D). Так, системний червоний вовчак асоційований з носієм DR3-антигена, склеродермія – А1, В8, DR3 і DR5-антигенами, синдром Шегрена – з HLA-B8 і DR3. У сім’ях хворих на колагенози, частіше, ніж у популяції в цілому, системні захворювання реєструються серед родичів першого ступеня спорідненості.

Щодо інфекційних агентів, причетних до розвитку колагенозів, досі ведуться наукові дослідження. Не виключається інфекційно-алергічний генез дифузних захворювань сполучної тканини; розглядається можлива роль внутрішньоутробних інфекцій, стафілококів, стрептококів, вірусів парагрипу, кору, краснухи, паротиту, простого герпесу, цитомегаловірусу, Епштейна-Барр, Коксакі А та ін.

Слід зазначити зв’язок колагенозів із змінами ендокринно-гормональної регуляції: з початком менструального циклу, абортами, вагітністю чи пологами, клімаксом. Зовнішньосередовищні фактори, як правило, провокують загострення приховано протікаючої патології або виступають тригерами виникнення колагенозів за наявності відповідної генетичної схильності. Такими пусковими механізмами можуть бути стрес, травма, переохолодження, інсоляція, вакцинація, прийом ліків та ін.

Патогенез колагенозів можна подати у вигляді наступної загальної схеми. На тлі бактеріально-вірусної сенсибілізації організму формуються патогенні імунні комплекси, які осідають на базальній мембрані судин, синовіальних та серозних оболонках та провокують розвиток неспецифічного алергічного запалення. Ці процеси викликають аутоалергію та аутосенсибілізацію до власних тканин, порушення клітинного та гуморального факторів імуногенезу, гіперпродукцію аутоантитіл до ядра клітин, колагену, ендотелію судин, м’язів.

Збочені імунні, судинні та запальні реакції при колагенозах супроводжуються патологічною дезорганізацією сполучної тканини. Патоморфологічні зміни проходять 4 стадії: мукоїдного набухання, фібриноїдного некрозу, клітинної проліферації та склерозу.

Колагенози супроводжуються різними патологоанатомічними змінами, проте всі захворювання поєднує дифузне залучення до патологічного процесу сполучної тканини організму, яке може зустрічатися у різних поєднаннях. Так при вузликовому періартеріїті переважно уражаються судини м’язового типу, що призводить до рубцювання та запустінню останніх, тому в клінічному перебігу нерідко відзначаються аневризми судин, крововиливу, кровотечі, інфаркти. Для склеродермії характерно розвиток поширеного склерозу (ураження шкіри та підшкірної клітковини, пневмосклерозу, кардіосклерозу, нефросклерозу). При дерматоміозіті переважає ураження шкіри та м’язів, а також розташованих у них артеріол. Системний червоний вовчак характеризується полісиндромною течією з розвитком дерматозу, поліартриту, синдрому Рейно, плевриту, нефриту, ендокардиту, менінгоенцефаліту, пневмоніту, невритів, плекситів та ін.

Незважаючи на різноманіття клініко-морфологічних форм колагенозів, у їхньому розвитку простежуються загальні риси. Усі захворювання мають тривалий хвилеподібний перебіг із чергуванням загострень та ремісій, неухильним прогресуванням патологічних змін. Характерна стійка лихоманка неправильного типу з ознобами та профузними потами, ознаки алергії, незрозуміла наростаюча слабкість. Спільними для всіх колагенозів є системний васкуліт, м’язово-суглобовий синдром, що включає міалгії, артралгії, поліартрити, міозити, синовіти. Часто відзначається ураження шкіри та слизових оболонок – еритематозний висип, петехії, підшкірні вузлики, афтозний стоматит та ін.

Поразка серця при колагенозах може супроводжуватися розвитком міокардиту, перикардиту, міокардіодистрофії, кардіосклерозу, артеріальної гіпертензії, ішемії, стенокардії. З боку органів дихання відзначаються пневмоніти, плеврити, інфаркт легені, пневмосклероз. Нирковий синдром включає гематурію, протеїнурію, амілоїдоз нирок, хронічну ниркову недостатність. Порушення діяльності ШКТ можуть бути представлені диспепсією, шлунково-кишковими кровотечами, нападами абдомінальних болів, що симулюють холецистит, апендицит та ін.

Поліморфізм клінічної картини пояснюється органоспецифічністю ураження за різних форм колагенозів. Загострення дифузних захворювань сполучної тканини зазвичай пов’язані з інфекціями, переохолодженням, гіперінсоляцією, травмами.

Підставою для припущення тієї чи іншої форми колагенозу є наявність класичних клініко-лабораторних ознак. Типово поява в крові неспецифічних маркерів запалення: С-реактивного білка, підвищення α2-глобулінів, фібриногену, серомукоїду, ШОЕ та ін. Велике діагностичне значення має визначення імунологічних маркерів, характерних для кожного захворювання: ЦВК, антинуклеарного та ревматоїдного фактор та двоспіральної ДНК, антистрептолізину-0, антитіл до ядерних антигенів, рівня комплементу та ін. Нерідко для постановки патоморфологічного діагнозу доводиться вдаватися до біопсії шкіри, м’язів, синовіальної оболонки суглобів, нирки.

Певну допомогу в діагностиці колагенозів може надати рентгенологічне дослідження кісток та суглобів, при якому виявляються загальні (остеопороз, звуження суглобових щілин), а також приватні рентгенологічні ознаки (узурація суглобових поверхонь при ревматоїдному артриті, асептичні некрози суглобових поверхонь) і т.п.). Для виявлення характеру та ступеня ураження внутрішніх органів використовуються ультразвукові методи діагностики (ЕхоКГ, УЗД плевральної порожнини, УЗД нирок, УЗД органів черевної порожнини), МРТ, КТ. Диференціальна діагностика різних форм колагенозу проводиться ревматологом; за потреби пацієнта консультують інші фахівці: кардіолог, пульмонолог, імунолог, дерматолог та ін.

Течія більшості колагенових хвороб прогресує і рецидивує, що потребує поетапного, тривалого, нерідко довічного лікування. Найчастіше для терапії різних форм колагенозів використовуються такі групи препаратів: стероїдні (глюкокортикоїди) та нестероїдні протизапальні засоби, цитостатики, амінохінолінові похідні, препарати золота. Дозування та тривалість курсів визначається строго індивідуально з урахуванням типу захворювання, гостроти та тяжкості перебігу, віку та індивідуальних особливостей хворого.

У періоди загострень ефективне застосування екстракорпоральних методів гемокорекції (плазмаферезу, каскадної фільтрації плазми, гемосорбції). Під час ремісії колагенозів може бути рекомендовано фізичну реабілітацію: ЛФК, лікарський електрофорез, ультразвук, ультрафонофорез, магнітотерапію, ДМВ-терапію, радонові, вуглекислі, сірководневі лікувальні ванни, санаторно-курортне лікування.

Для всіх видів колагенозів характерний хронічний прогресуючий перебіг з багатосистемним ураженням. Призначення кортикостероїдної або імуносупресивної терапії допомагає зменшити гостроту клінічних симптомів, призвести до більш менш тривалої ремісії. Найбільш швидкоплинний розвиток та тяжкий перебіг мають так звані великі колагенози. Загибель хворих може настати внаслідок ниркової, серцево-судинної, дихальної недостатності, приєднання інтеркурентної інфекції. Для профілактики загострень колагенозів важливо усунути вогнища хронічної інфекції, проходити диспансерне обстеження, уникати надмірної інсоляції, переохолодження та інших факторів, що провокують.