Колота рана

Колота рана – це пошкодження тканин, у якому глибина раневого каналу перевищує ширину вхідного отвору. Має рівні краї та наноситься тонким гострим предметом (шилом, заточенням). Масивна зовнішня кровотеча при колотих ранах зазвичай відсутня, стан на початкових стадіях часто залишається задовільним, що може призводити до недооцінки серйозності травми. Діагноз виставляється на підставі анамнезу та даних зовнішнього огляду. При підозрі на ушкодження внутрішніх органів потрібні додаткові дослідження: рентгенографія грудної клітки, лапароскопія тощо. буд. Лікування оперативне: ПХО, накладання швів, перев’язки.

Колота рана – рана з рівними краями, невеликим вхідним отвором та глибоким рановим каналом. У чистому вигляді колоті рани трапляються рідко. У травматологічній практиці частіше спостерігаються комбіновані ушкодження – колото-різані рани, нанесені ножем чи кинджалом. Рана може проникати у природні порожнини тіла (черевну, грудну, порожнину суглоба), супроводжуватися пошкодженням нервів, судин та внутрішніх органів. Іноді поєднується з ЧМТ, переломами кісток, закритим ушкодженням грудної клітки, тупою травмою живота та ушкодженнями сечостатевої системи.

Можливими причинами колотої рани можуть стати кримінальний інцидент (удар заточенням), нещасний випадок (падіння на штир), автодорожня пригода, виробнича чи природна катастрофа.

Особливості ушкодження залежать від локалізації колотої рани. Слід зазначити, що до подібних травм слід ставитись особливо пильно, не виключаючи тяжких ушкоджень на підставі малого розміру вхідного отвору та задовільного стану хворого. При ранах, завданих заточуванням, глибина ранового каналу може становити 15-20 см при розмірі вхідного отвору всього 1-2 см. Рани, нанесені шилом, досягають 8-10 см у глибину, а довжину каналу, залишеного металевим штиром, і зовсім неможливо спрогнозувати без проведення ПХВ.

Поранення в ділянці судинно-нервових пучків можуть супроводжуватися пошкодженням судин та нервів. При цьому відсутність масивної зовнішньої кровотечі не виключає пошкодження судин, оскільки після отримання гострого предмета тканини іноді зміщуються, закупорюють вузький рановий канал, і кров виливається не назовні, а в природні порожнини або навколишні тканини.

Імовірність ушкодження внутрішніх органів залежить від локалізації. При рані в ділянці грудної клітки можливе ушкодження легенів і серця, в ділянці живота – ушкодження печінки, селезінки, кишечника, в ділянці шиї – ушкодження трахеї, гортані та стравоходу, в ділянці нирок – ушкодження нирки і т. д. Слід враховувати, що можливість травми того чи іншого внутрішнього органу залежить не тільки від анатомічної зони, а й від напрямку та глибини ранового каналу. Так, при колотій рані живота, нанесеної знизу нагору, може спостерігатися пошкодження не тільки печінки, селезінки або шлунка, а й органів грудної клітки. А при аналогічному розташуванні вхідного отвору, але раневому каналі, спрямованому спереду назад, можливе пошкодження нирки.

Ще однією відмінністю таких ран є підвищена ймовірність розвитку ранової інфекції. Ця особливість обумовлена ​​тим, що бактерії, що проникли в ранову порожнину, і забруднення погано вимиваються кров’ю і залишаються в тканинах. Крім того, кров, що вилилася не назовні, а в навколишні тканини, створює сприятливе середовище для розмноження мікробів.

З урахуванням глибини проникнення в травматології та ортопедії всі рани ділять на наскрізні та сліпі. З урахуванням особливостей, що мають суттєвий вплив на прогноз та тактику лікування, розрізняють рани без ушкодження та з ушкодженням внутрішніх органів. З урахуванням наявності місцевих ускладнень виділяють рани, ускладнені масивною кровотечею чи частковим випаданням внутрішніх органів.

При свіжих ранах на шкірі виявляється невеликий рановий отвір округлої форми з рівними краями. Якщо травмуючий предмет (наприклад, штир) залишився в рані, краї загнуті всередину. Кровотеча зазвичай незначна. При колото-різаних пораненнях отвір щілинний або кутоподібний, краї рівні, один або обидва кінці рани гострі. Кровотеча, як правило, неінтенсивна, але крові виливається більше, ніж при колотих ранах.

Інші клінічні прояви залежать від локалізації ран, наявності чи відсутності ушкоджень внутрішніх органів, нервів та судин. Швидке збільшення об’єму пошкодженої анатомічної зони у поєднанні зі слабкістю, запамороченням і непритомністю свідчить про кровотечу в навколишні тканини, наростаюча задишка при травмі в області грудної клітки – про пошкодження легені, пневмотораксі або гемотораксі, слабкість, явища шоку та перкуторне притуплення звуку – про можливе пошкодження паренхіматозних органів (печінки, селезінки).

Краї інфікованої рани гіперемовані, виявляється місцева гіпертермія. У раневому каналі видніється серозне або гнійне відділення. Через розвиток інфекції в глибині та поганого відтоку вмісту нерідко спостерігається значний набряк навколишніх м’яких тканин. Пацієнти пред’являють скарги на інтенсивний смикаючий або пульсуючий біль. Спостерігаються симптоми загальної інтоксикації: підвищення температури, озноби, слабкість, розбитість, головний біль.

Діагноз колота рана встановлюється на підставі анамнезу та результатів зовнішнього огляду. Обсяг додаткових досліджень залежить від стану та скарг хворого, локалізації рани, передбачуваного спрямування та глибини ранового каналу. Для оцінки крововтрати роблять загальний аналіз крові. При підозрі на ушкодження легень показана рентгенографія грудної клітки та консультація торакального хірурга, при підозрі на ушкодження органів черевної порожнини – консультація абдомінального хірурга та лапароскопія (за наявності достатніх підстав). Підозра на ушкодження великої судини є основою консультації судинного хірурга, підозра ушкодження нерва – для консультації нейрохірурга.

На догоспітальному етапі при неінтенсивній кровотечі шкіру навколо рани потрібно промити та продезінфікувати, а потім накласти стерильну пов’язку. При масивній кровотечі необхідно застосувати один з методів тимчасової зупинки кровотечі (накласти джгут або пов’язку, що давить, провести тампонаду рани). Якщо гострий предмет (штир, заточення) залишився в рані, його не слід видаляти, оскільки це може призвести до посилення кровотечі та розвитку шоку. Усі хворі з колотими ранами підлягають негайній евакуації до спеціалізованого медичного закладу.

Лікуванням свіжих колотих ран без ушкодження внутрішніх органів займаються травматологи-ортопеди. Хворих з підозрою на пошкодження внутрішніх органів, нервів і судин направляють до відповідних фахівців: грудних хірургів, абдомінальних хірургів, кардіохірургів, урологів, судинних хірургів, нейрохірургів і т. д. Лікування інфікованих колотих ран здійснюють хірурги.

За наявності свіжої неускладненої колоти рани показано ПХО, яке зазвичай проводиться під місцевою анестезією. Лікар проводить промивання розчинами перекису та фурациліну, пальцем або зондом досліджує рановий канал, по можливості січуть забруднені ділянки та пошарово ушиває тканини. Для покращення відтоку колоті рани обов’язково дренують напівтрубками або гумовими випускниками. Дренажі видаляють через 1-3 дні після операції, знімають шви на 8-10 день.

Хворі з глибокими ранами, пошкодженням м’язів та значною крововтратою підлягають госпіталізації у травмовиділення. При незначних пошкодженнях м’яких тканин можливе амбулаторне лікування у травмпункті. У післяопераційному періоді призначається УВЧ та антибіотикотерапія.

Пошкодження внутрішнього органу є показанням щодо відповідної порожнинної операції. При пораненні легені виробляють торакотомію, при пошкодженні органів черевної порожнини – лапаротомію тощо. Усі хворі із пошкодженням внутрішніх органів госпіталізуються.

Інфіковані рани розкривають, промивають і дренують. Місцеве лікування проводиться на фоні антибіотикотерапії. Спочатку використовують антибіотики широкого спектра дії, потім призначають препарат з урахуванням чутливості виявлених мікроорганізмів. Залежно стану хворого лікування може бути як стаціонарним, і амбулаторним.

Прогноз при неускладнених колотих і колото-різаних ранах сприятливіший, ніж при рваних і рвано-забитих. Відносно чисті та рівні краї забезпечують найкращі умови для загоєння. Разом з тим, небезпека розвитку інфекції при таких пораненнях вища, ніж за неглибоких різаних ран. Вихід при ускладнених ранах залежить від особливостей травми (серйозності ушкодження тих чи інших органів, обсягу крововтрати, наявності чи відсутності шоку). Профілактика включає заходи щодо запобігання травматизму.