Кольпіт

Кольпіт (вагініт) – запальний процес у піхві внаслідок його інфікування, обмінних, ендокринних порушень, травм. Ознаками захворювання служать рясні білі, свербіж, біль у піхву та внизу живота. Запущеність запального процесу у піхву може призвести до зрощення його стінок сходження інфекції та розвитку запальних захворювань матки та придатків, ерозії шийки матки і, як наслідок, – позаматкової вагітності або безпліддя. Основна діагностика кольпіту включає кольпоскопію та бактеріологічне дослідження.

Кольпіт (синоніми: неспецифічний кольпіт, вагініт) – захворювання інфекційно-запального характеру, при якому відбувається ураження слизової оболонки піхви умовно-патогенною мікрофлорою (стафілококом, стрептококом, протеєм, кишковою паличкою, гемофільною паличкою, а також грибками. ) Може протікати в гострій, підгострій, і хронічній (з рецидивами) формах. Кольпіт часто зустрічається у жінок дітородного віку, але може розвинутись у літньому і навіть дитячому віці.

Розвитку запального процесу при кольпіті сприяють причини як загального, так і місцевого характеру. Залежно від локалізації початкового осередку інфекції виділяють:

• первинні кольпіти – відразу розвиваються у піхву
• вторинні кольпіти: висхідні – при проникненні інфекції у піхву з вульви та низхідні – при переході запального процесу з матки.

Також розрізняють серозно-гнійний та дифузний вагініти (кольпіти). Клінічні прояви серозно-гнійного вагініту дуже різноманітні: від незначного запалення слизової оболонки піхви до вираженого набряку та ерозування слизової оболонки з рясними гнійними виділеннями.

У нормі природна мікрофлора піхви представлена ​​переважно молочнокислими бактеріями. Кисла реакція секрету захищає геніталії від проникнення та розмноження сторонніх мікроорганізмів. Фактори, що згубно впливають на мікрофлору, що знижують місцевий імунітет слизових статевих органів та опірність організму в цілому, провокують посилене зростання умовно-патогенних мікроорганізмів та розвиток запалення.

До факторів, що збільшують ризик розвитку неспецифічного вагініту, належать:

• гострі та хронічні захворювання внутрішніх органів, що ведуть до зниження імунних реакцій організму (у тому числі запальні процеси в яєчниках, матці та маткових трубах);
• інфекції зі статевим шляхом передачі (трихомоніаз, хламідіоз, мікоплазмоз, уреаплазмоз);
• порушення у роботі ендокринної системи (ожиріння, цукровий діабет, гіпофункція яєчників);
• надмірне вживання лікарських засобів, зокрема тривалі курси лікування антибіотиками;
• алергічні реакції на гігієнічні та контрацептивні засоби (тампони, презервативи, свічки тощо);
• хімічні, механічні або термічні травми слизової оболонки геніталій (при проведенні медичних маніпуляцій: мініаборт, медаборт, введення внутрішньоматкових спіралей, спринцювання тощо);
• анатомічні зміни піхви (зниження тонусу та опущення його стінок, зяяння статевої щілини);
• порушення харчування та атрофічні процеси у слизовій оболонці піхви при судинних порушеннях та в період менопаузи;
• недотримання правил особистої гігієни.

У дитячому віці розвитку кольпіту сприяють проникнення інфекції у піхву з кровотоком (при ангіні, скарлатині), алергічні реакції організму, а також потрапляння сторонніх предметів у піхву. Зазвичай запалення носить гострий характері і пов’язані з інфекційними захворюваннями організму загалом. У літньому віці зниження гормонального фону призводить до змін у слизовій оболонці геніталій, вона стоншується, стає сухою, виникають мікротравми та запалення.

Залежно від збудника, ступеня тяжкості та гостроти захворювання симптоми кольпіту можуть відрізнятися. Для гострого неспецифічного вагініту характерні:

• виділення у великій кількості (слизові, слизово-гнійні, іноді кров’янисті) з неприємним (іноді смердючим) запахом;
• свербіж та печіння, викликані дратівливою дією патологічних виділень;
• набряклість та почервоніння слизових оболонок піхви та зовнішніх статевих органів;
• больові відчуття внизу живота та статевих органах (почуття розпирання, тиску);
• болючість при сечовипусканні.

При хронічному перебігу вагініту болю не виражені, порушення загального самопочуття зазвичай немає. Пацієнти відзначають білі, відчуття печіння та свербіж, виразка слизової статевих органів. При хронічному кольпіті відзначається млявий перебіг із періодично виникаючими загостреннями.

Кольпіт може проявлятися у вигляді вульвовагініту, при якому почервоніння та подразнення переходить на зовнішні статеві органи та внутрішню поверхню стегон та сідниці, часто поєднується з цервіцитом, уретритом, псевдоерозією шийки матки.

Через неприємні хворобливі відчуття знижується сексуальна активність жінки, пригнічується бажання інтимної близькості. Також набряклість і болючість стінок піхви унеможливлює внутрішнє обстеження за допомогою дзеркал.

При появі подібних симптомів необхідна консультація гінеколога для обстеження та точної діагностики. Лікування вагініту на початковій стадії ефективніше і допомагає уникнути ускладнень. У важких випадках запальні процеси можуть торкнутися внутрішніх статевих органів (матку, придатки) і викликати ендометрит, ерозії шийки матки, призвести до безпліддя.

Діагностувати кольпіт можна при огляді піхви та шийки матки за допомогою дзеркал. При гострій течії вагініту складки слизової оболонки піхви пухкі, яскраво забарвлені, сильно потовщені і набряклі, покриті нальотом із серозних або гнійних плівок. При дотику і зішкрібання нальоту стінки піхви пошкоджуються і можуть кровоточити. У тяжких випадках спостерігається ерозування епітелію слизової оболонки. При хронічному перебігу кольпіту дефекти слизової оболонки мало виражені, виділення незначні.

Кольпоскопія дозволяє більш точно побачити характер змін стінок слизової оболонки та поставити точний діагноз. Також важливу інформацію дає мікроскопія мазків із піхви, каналу шийки матки, уретри. При неспецифічному вагініті виявляється велика кількість лейкоцитів у мазку (від 30 до 60 і більше при N до 15 у полі зору), багато клітин опущеного епітелію, зниження кількості лактобактерій, поява сторонньої мікрофлори (3 та 4 ступінь чистоти).

Бактеріоскопічне дослідження мазків та бакпосів дозволяють провести ідентифікацію мікроорганізмів (грамприналежність, вид, особливості морфології). Найчастіше при кольпіті виявляється асоціація різних бактерій. Виявити супутню гінекологічну патологію дозволяє ультразвукове дослідження органів малого тазу.

У лікуванні кольпіту сучасна гінекологія ефективно застосовує загальні та місцеві методи терапії. Лікування, як правило, комбіноване та підбирається залежно від виду кольпіту, віку пацієнтки, супутніх захворювань тощо.

Місцеве лікування полягає в санації зовнішніх статевих органів та піхви (обмивання та спринцювання відваром шавлії, ромашки, хлорфіліпту, розчином калію перманганату, цинку сульфату, риванолу та ін.). Показано введення у піхву тампонів з маслом обліпихи, протимікробні вагінальні свічки та таблетки. При наполегливій, вираженій течії кольпіту застосовуються місцеві антибіотики з урахуванням чутливості збудника (емульсії, розчини), фізіотерапевтичні процедури.

Загальна терапія спрямована на лікування супутніх гінекологічних, обмінних, ендокринних захворювань, нормалізацію гормонального та імунного фону організму. Під час курсу лікування кольпіту рекомендується утриматися від інтимних стосунків, також показано обстеження, а за потреби, та лікування іншого статевого партнера. У період лікування кольпіту призначається щадна, переважно кисло-молочна та рослинна дієта, з раціону виключаються гострі, солоні, копчені страви, які дратівливо діють на слизові оболонки, обмежується вживання рідини (для зменшення набряків слизових).

У заключній стадії лікування кольпіту призначаються препарати, що сприяють відновленню природної флори піхви та підвищенню його захисних властивостей. Для контролю лікування кольпіту беруться мазки на 4-5 день менструації у жінок репродуктивного періоду, у дівчаток і жінок у менопаузі – після проходження курсу лікування. Для профілактики рецидивів захворювання курс лікування слід повторити через 4-5 місяців.

Профілактика неспецифічного вагініту (кольпіту) головним чином зводиться до ретельного дотримання гігієни статевих органів, статевого життя, своєчасного лікування генітальних та загальних захворювань, виключення провокуючих факторів, повноцінного відпочинку. Зміна характеру виділень та менструального циклу має стати приводом негайного звернення до гінеколога. При хронічному рецидивному вагініті необхідно проведення ПЛР-діагностики статевих інфекцій (хламідії, мікоплазми, трихомонади, гарднерелли, вірусу простого герпесу та ін.).

Попередження вульвовагініту у дівчаток полягає, перш за все, в адекватних гігієнічних процедурах, загальнооздоровчих заходах, лікуванні вогнищ хронічної інфекції. Як правило, при правильному лікуванні кольпіт не становить серйозної загрози стану здоров’я пацієнтки. Проте, ігнорування кольпіту, самолікування та недотримання заходів профілактики здатні серйозно негативно вплинути на репродуктивне здоров’я жінки.