Компресійна мієлопатія

Компресійна мієлопатія – Найважче ускладнення захворювань нервової системи, в основі якого лежить стиск спинного мозку різними утвореннями: кістковими осколками хребців при травмі, грижею диска, пухлиною, гематомою. Головними симптомами мієлопатії є втрата рухової та чутливої ​​функції нижче місця ураження. З іншого боку, спостерігається порушення роботи внутрішніх органів. Для діагностики компресійної мієлопатії використовуються комп’ютерна томографія, рентгенографія, мієлографія. Лікування стискання спинного мозку, головним чином, оперативне.

Під терміном “компресійна мієлопатія” розуміється ушкодження речовини спинного мозку внаслідок тиску на нього будь-яким утворенням з розвитком рухових та чутливих порушень. Компресійна мієлопатія не є самостійним захворюванням, що виникає як ускладнення різних патологічних процесів у хребетному стовпі або спинномозкових оболонках.

Основними факторами, що призводять до пошкодження нервових шляхів при стисканні спинного мозку, є: безпосереднє руйнування його речовини патологічним фактором; перетискання великих кровоносних судин, за рахунок якого порушується харчування нервової тканини та розвивається некроз. Чим довша тривалість компресії, тим більше важливу роль відіграє зміна інтенсивності кровотоку.

Залежно від швидкості розвитку здавлення спинного мозку може бути гострим, підгострим або хронічним. Гострі компресійні мієлопатії розвиваються при різкому одномоментному здавленні речовини мозку з ушкодженням його структур та яскраво вираженими неврологічними симптомами. Від моменту впливу пошкоджуючого агента до появи клінічних симптомів минають хвилини-годинник. Причинами такого стану можуть бути травми хребта, крововилив під оболонки спинного мозку. Гостро стиснення також може бути результатом пухлинного процесу або епідурального абсцесу.

Серед травм хребта, які можуть спричинити синдром гострої компресійної мієлопатії, важливе місце займають компресійні переломи хребців зі зміщенням уламків. Вони виникають при сильному осьовому навантаженні на хребет, наприклад, ударі головою об дно при пірнанні в незнайомому місці. Іншими ушкодженнями хребетного стовпа є вивихи, підвивихи, усунення хребців щодо один одного. У всіх цих випадках спинний мозок здавлюється кістковими уламками або затискається в спинномозковому каналі.

Крововилив під оболонки спинного мозку може виникати при травмах спини, прийомі препаратів, що знижують згортання крові (антикоагулянти, наприклад, варфарин), як ускладнення медичних маніпуляцій (люмбальна пункція, епідуральна анестезія). Спинний мозок розташовується в кістковому каналі, утвореному з отворів у тілі хребців, і оточений кількома оболонками. Кров із пошкодженої судини, найчастіше це вена, виливається у простір між кісткою та твердою оболонкою спинного мозку. Так як хребетний канал досить вузький, а кров не здатна стискатися, гематома, що утворилася, відтісняє спинний мозок і здавлює його. Здавлення протягом кількох днів до 1—2 тижнів умовно називається подострой компресією. Вона може виникнути при розриві міжхребцевої грижі, бурхливому зростанні метастазів пухлин, утворенні гнійного абсцесу.

Пухлина спинного мозку, утворена з його оболонок або новоутворення тканин хребця, тривалий час можуть не давати себе знати. Однак у той момент, коли нервова тканина перестає компенсувати пошкодження, розвивається синдром гострого здавлення тканин мозку. Те саме відбувається при утворенні гнійних абсцесів під твердою оболонкою (найчастіше виникає при туберкульозі та остеомієліті хребта). При збільшенні гнійного затіку до певних розмірів відбувається здавлення спинного мозку. При остеохондрозі хребта компресію можуть надавати фрагменти грижі диска або випинання частини фіброзного кільця, остеофіти (кісткові розростання, що утворюються навколо хребта і деформують його). Особливістю хронічної компресійної мієлопатії є повільне наростання симптомів (протягом багатьох років) та здатність спинного мозку тривалий час компенсувати ушкодження.

Також до поступового здавлення спинного мозку можуть призводити пухлини оболонок і хребців, що повільно ростуть.

У неврології при постановці діагнозу зазвичай не вказують тип компресійної мієлопатії. Однак на практиці прийнято розділяти ушкодження спинного мозку від здавлення на 3 типи: гостре, підгостре, хронічне. Клінічні прояви компресійної мієлопатії безпосередньо залежать від типу здавлення, відділу спинного мозку (шийний, грудний, поперековий) та місце розташування вогнища ушкодження по відношенню до основних нервових шляхів.

Спинний мозок у функціональному відношенні не є однорідною структурою. У передній частині розташовуються рухові нейрони, відповідальні за рухи скелетних м’язів; у задній – чутливі нервові клітини, а з боків – центри, відповідальні роботу внутрішніх органів. Залежно від цього, яку частину спинного мозку переважає тиск пошкоджуючого чинника, будуть виражені ті чи інші клінічні симптоми.

Гостра, підгостра та хронічна форми мієлопатії відрізняються швидкістю розвитку симптомів захворювання та ступенем вираженості втрачених функцій. Найважчим за своїми проявами є гостре здавлення спинного мозку. При ньому відбувається одномоментне випадання як рухової (розвивається млявий параліч), так і чутливої ​​функції ділянок тіла, розташованих нижче за зону ушкодження, порушується робота сечового міхура і прямої кишки. Цей стан називається спінальним шоком. Через деякий час млявий параліч перетворюється на спастичний, з’являються патологічні рефлекси, судомні скорочення м’язів, можливий розвиток стійкої тугорухливості суглобів (контрактур).

Компресія у шийному відділі. Хронічна компресійна мієлопатія, як правило, починається з тупого болю в м’язах шиї, потилиці, верхній частині грудей, плечей та рук. У цих областях з’являються розлади чутливості як почуття повзання мурашок, оніміння. Пізніше приєднується м’язова слабкість у руках, зниження тонусу, атрофія, можуть спостерігатися посмикування окремих м’язових волокон. Якщо ділянка здавлення розташовується у першому та другому шийних сегментах, можуть приєднуватись ознаки ураження лицевого нерва – порушення чутливості на обличчі. Можливе виникнення мозочкових симптомів – нестійкої ходи, тремтіння рук.

Здавлення у грудному відділі. Компресії спинного мозку у цих відділах виникають відносно рідко. Їх характерна слабкість і підвищення тонусу в ногах, і навіть порушення чутливості у сфері спини, грудей, живота.

Компресійна мієлопатія в поперековому відділі. Для хронічного здавлення спинного мозку в поперековому відділі характерні болі в м’язах сідниць, стегна, гомілки, зміна чутливості в цих областях. Зі збільшенням часу впливу травмуючого фактора приєднується слабкість у м’язах, зниження їх тонусу, зменшення у розмірах (атрофія). Поступово розвивається млявий периферичний парез на одній чи обох ногах.

Золотим стандартом у діагностиці компресійної мієлопатії є виконання КТ та МРТ хребта. На знімках можна чітко побачити не лише причини, що призвели до здавлення, а й стан мозкових тканин.

При неможливості провести томографічне дослідження, а також при підозрі на перелом хребта або вивих хребців використовується рентгенографія хребетного стовпа у трьох проекціях. За показаннями проводиться люмбальна пункція із дослідженням спинномозкової рідини. Може бути використана мієлографія – особливий рентгенологічний метод, в основі якого лежить введення в субарахноїдальний простір розмаїття. Після розподілу барвника виробляється серія знімків, які дозволяють визначити на якому рівні відбулося здавлення спинного мозку.

Гостра та підгостра мієлопатія вимагають негайного хірургічного лікування. Метою його є видалення травмуючого спинний мозок агента в найкоротші терміни, що дозволяє знизити ступінь ушкодження нервових шляхів. Також оперативне втручання необхідне при хронічному стисканні спинного мозку пухлиною незалежно від терміну давності захворювання та величини новоутворення.

При хронічній компресійній мієлопатії, спричиненій остеохондрозом, невролог може запропонувати двоетапну схему лікування. Спочатку проводиться курс консервативної терапії, що включає: протизапальні засоби; вітаміни; препарати, що відновлюють хрящову тканину; фізіопроцедури; ЛФК; носіння ортопедичних корсетів.

Якщо консервативні методики не мають ефекту або виявляється прогресуюче наростання симптомів здавлення спинного мозку, застосовується хірургічне лікування. Залежно від причини компресійної мієлопатії може бути проведена фасетектомія, ламінектомія, видалення хребетної грижі та кісткових розростань, заміна диска на штучний ендопротез, видалення гематоми та дренування кісти спинного мозку, резекція клину Урбана та ін.

Важливу роль у відновленні хворих із компресійною мієлопатією відіграє регулярне санаторно-курортне лікування та щорічні курси реабілітації у спеціалізованих медичних закладах. Велике значення має щоденна індивідуальна лікувальна гімнастика, складена лікарем ЛФК.

Прогноз та профілактика

Незважаючи на те, що гостра компресійна мієлопатія – найважча за своїми клінічними проявами форма патології, при вчасному лікуванні вона є найсприятливішою за прогнозом. Причина цього в тому, що при гострій формі не встигають відбутися глибокі зміни у м’язах та периферичних нервах. Тому при усуненні патологічного фактора можливе швидке відновлення провідності спинного мозку і повне повернення втрачених функцій.

При хронічних компресійних мієлопатіях у м’язах, нервах, а також у спинному мозку відбуваються незворотні деструктивні зміни – розростання сполучної тканини, атрофія м’язів. Тому навіть при усуненні фактора, що здавлює, повністю відновити рухові та чутливі функції неможливо.

З урахуванням статистики причин, що призводять до розвитку здавлення спинного мозку, в основі профілактики цього серйозного ускладнення на першому місці стоїть правильна діагностика та лікування остеохондрозу хребта та пухлинних захворювань.