Компресійний перелом хребта

Компресійний перелом хребта – це порушення цілісності одного або кількох хребців, що супроводжується їх здавлюванням та зменшенням висоти. Проявляється болями та обмеженням рухів у пошкодженому відділі хребта. Болі зменшуються у лежачому положенні і посилюються у положенні стоячи і сидячи. Для підтвердження діагнозу виконується рентгенографія хребта, при необхідності додатково призначається КТ та МРТ. Лікування консервативне: охоронний режим, фізіотерапія, ЛФК, носіння корсетів та реклінаторів. Хірургічні втручання потрібні дуже рідко. Прогноз зазвичай сприятливий.

Компресійний перелом хребта (від латів. compressio – стиск) – поширене ушкодження, у якому відбувається здавлювання хребця. Можливий перелом як одного, так і кількох хребців. Травма виникає внаслідок інтенсивної дії по осі та/або різкого згинання хребта, іноді – у поєднанні зі скручуванням. При патологічних змінах у хребцях (остеопорозі, пухлинах) причиною перелому може стати незначна травма, наприклад, згинання тулуба. Лікуванням компресійних переломів хребта займаються травматологи-ортопеди.

Зазвичай причиною травми хребта стає падіння чи стрибок з висоти на випрямлені ноги чи падіння на сідниці. Рідше компресійні переломи виникають при автодорожніх аваріях, природних та виробничих катастрофах. При звичайних падіннях зазвичай спостерігається ізольоване пошкодження одного або декількох хребців. При високоенергетичній травмі можливе поєднання з переломами інших кісток, ЧМТ, тупою травмою живота, пошкодженням грудної клітки та сечостатевих органів.

При зниженні міцності кісткової тканини внаслідок різних патологічних процесів компресійні переломи хребта можуть виникати при мінімальному травматичному впливі, наприклад різкому нахилі вперед. Такі переломи називаються патологічними. Найпоширенішою причиною патологічних переломів є остеопороз. Подібні ушкодження часто зустрічаються у жінок похилого віку. При множинних переломах можливе суттєве зниження висоти передніх відділів хребта із формуванням старечого кіфозу та утворенням горба. Друге місце за поширеністю серед патологічних переломів хребта займають компресійні переломи при первинних пухлинах та метастатичних ушкодженнях кісткової тканини.

Хребет складається з окремих кісток – хребців, з’єднаних між собою зв’язками, хрящами та дрібними суглобами. Кожен хребець утворений оберненим вперед тілом і оберненою назад дугою. У просторі між задньою поверхнею тіла та передньою поверхнею дуги знаходиться спинний мозок. У нормі тіло хребця має циліндричну форму, висота його переднього та заднього відділів приблизно однакова. При компресійному переломі передні відділи хребця здавлюються, і він набуває клиноподібної форми. Пошкодження може виникати в будь-якому відділі хребта, проте найчастіше страждає перехідний відділ (нижні грудні та верхні поперекові хребці).

З урахуванням рівня ушкоджень травматології та ортопедії виділяють переломи поперекового, грудного, шийного, крижового та куприкового відділів хребта. Найчастіше виникають переломи нижньогрудного відділу, дещо рідше зустрічаються переломи поперекового та верхньогрудного відділу. Компресійні ушкодження у шийному відділі спостерігаються досить рідко. Крижовий відділ є п’ятьом хребців, що зрослися в єдину міцну кістку, ізольоване здавлення цього відділу по осі з додатком достатньої сили практично неможливо, тому звичайні переломи компресійні в цій галузі не виникають.

З урахуванням зміни висоти хребця розрізняють 3 ступені переломів:

• 1 ступінь – Зменшення висоти хребця менш ніж на третину.
• 2 ступінь – Зменшення висоти хребця менш ніж на половину.
• 3 ступінь – Зменшення висоти хребця більш ніж на половину.

Травматичне ушкодження незмінених хребців супроводжується різким болем. При переломах у поперековому та грудному відділі часто спостерігаються утруднення дихання в момент травми. У подальшому пацієнт скаржиться на болі в проекції пошкодженого хребця, що іноді іррадіюють у живіт. Болі зменшуються в лежачому положенні, посилюються при кашлі, глибокому диханні, рухах, а також в положенні стоячи, сидячи і при ходьбі. В окремих випадках (зазвичай при тяжких або множинних переломах) може виникати головний біль, оніміння кінцівок, нудота та блювання.

При огляді виявляється незначний локальний набряк області ушкодження, обмеження рухів, напруження м’язів спини та біль при пальпації пошкоджених хребців. Характерною ознакою перелому хребта є посилення болю при натисканні на голову пацієнта, проте перевіряти наявність цього симптому не рекомендується, оскільки тиск по осі зламаного хребця може збільшити травматичні зміни.

Патологічні переломи не супроводжуються різким болем і можуть бути практично непомітно для пацієнта. Приводом для звернення до лікаря при таких ушкодженнях зазвичай стає поступове посилення больового синдрому з часом, або оніміння рук або ніг, спричинене здавленням нервових корінців. Набряк пошкодженого відділу на момент звернення зазвичай відсутній, відзначаються помірні болі при пальпації пошкодженого відділу. У деяких хворих, особливо літніх жінок, які страждають на остеопороз, виявляється горб або надмірна сутулість, обумовлені перенесеними раніше численними компресійними переломами.

Неврологічні порушення при компресійних переломах виникають нечасто. В окремих випадках кісткові фрагменти можуть зміщуватися назад, здавлюючи спинний мозок або нервові коріння. Неврологічна симптоматика може виникнути як відразу, і через деякий час після травми. Поряд із безпосереднім впливом на нервові структури, уламки можуть здавлювати судини, розташовані поруч із нервами. Внаслідок перерахованих патологічних процесів виникає больовий синдром та оніміння кінцівок (зазвичай локальне).

При зниженні висоти хребця більш ніж на третину (2-3 ступінь компресії) може розвиватись сегментарна нестабільність – надмірна рухливість, «розбовтування» пошкодженого сегмента хребта. При нестабільності в поперековому відділі виникає люмбалгія (біль у попереку) або люмбоішіалгія (біль у нозі та попереку). Болі зменшуються у спокої, посилюються при рухах та навантаженні. Якщо сегментарна нестабільність поперекового відділу поєднується з посттравматичним звуженням хребетного каналу, можливе здавлення спинномозкових корінців.

При нестабільності у грудному відділі виникають біль у міжлопатковій ділянці, при нестабільності у шийному відділі – цервікалгія (біль у шиї), до якої іноді приєднується біль у плечі та головний біль. Ще одним негативним наслідком сегментарної нестабільності є прискорення дегенеративно-дистрофічних процесів, розвиток остеохондрозу, артрозів міжхребцевих суглобів, протрузій дисків та міжхребцевих гриж.

У віддаленому періоді, особливо після множинних переломів та переломів 2-3 ступеня можливе посилення кіфозу, а у важких випадках – утворення гострого або пологого горба. Така патологія частіше спостерігається у літніх жінок, які страждають на остеопороз. Кіфотична деформація хребта може викликати виснажливі болі, а також спричиняти зменшення об’єму грудної клітки та зміни положення органів черевної порожнини. В результаті виникає задишка, підвищена стомлюваність та порушення травлення.

Діагноз компресійний перелом хребта встановлюється на підставі характерного анамнезу, симптомів та результатів рентгенографії хребта. Знімки виконуються у двох проекціях, найінформативніша бічна проекція. На рентгенограмі виявляється зниження висоти та клиноподібна деформація одного або кількох хребців. При необхідності для оцінки стану спинного мозку та його оболонок, а також зв’язок та хрящів хребта, призначають МРТ або КТ хребта. За наявності неврологічних порушень хворого направляють на консультацію до невролога чи нейрохірурга. Для виявлення та більш точної оцінки ступеня ушкодження спинного мозку застосовують мієлографію.

При підозрі на патологічний перелом, зумовлений пухлиною чи метастазом, необхідне проведення МРТ чи радіонуклідного дослідження. При підозрі на остеопороз призначають денситометрію та електрофорез білків сироватки крові. Молодим пацієнткам з остеопорозом показано консультацію ендокринолога для виключення гіперпаратиреозу.

Хворого необхідно укласти на рівну жорстку поверхню в положенні на спині і терміново доставити в медичний заклад. При переломах грудного та поперекового відділу під пошкоджену ділянку підкладають валик. При переломах шийного відділу шию фіксують мішечком із піском або коміром Шанцю. При переломах куприка пацієнта укладають не на спину, а на живіт. Якщо жорстких нош немає, хворих з компресійними переломами грудного та поперекового відділу також укладають на живіт, підкладаючи під груди м’який валик або невелику подушку.

Пацієнта госпіталізують до травматологічного відділення, укладають на ліжко зі щитом, призначають анальгетики, блокади та спеціальний комплекс ЛФК для зміцнення м’язового корсету. Через 6 тижнів пацієнта направляють на масаж та фізіотерапію (УВЧ, УФО, електрофорез з кальцієм). Як мінімум протягом 2 місяців рекомендують носити спеціальний корсет, що фіксує. Працездатність зазвичай відновлюється через 6 місяців після травми.

У важких випадках проводять операції на хребті. При пошкодженні спинного мозку та спинномозкових корінців операції здійснюються через відкритий доступ. За відсутності таких ушкоджень можливе проведення малотравматичних втручань – кіфопластики та вертебропластики. При вертебропластику у пошкоджений хребець через невеликий розріз вводять цемент, який зміцнює кістку і не дозволяє їй руйнуватися. При кіфопластику форму хребця попередньо коригують, застосовуючи спеціальні надувні камери, а потім ці наповнюють камери цементом.

Нестабільні сегменти фіксують, використовуючи різні металоконструкції: гвинти, пластини, перемички та стрижні. Для відновлення зруйнованих хребців використовують кісткові трансплантати. У післяопераційному періоді проводять реабілітаційні заходи, що включають регулярні заняття ЛФК, масаж і фізіотерапевтичні процедури.

При переломах 1 ступеня, своєчасному адекватному лікуванні та точному дотриманні рекомендацій лікаря прогноз сприятливий, особливо у молодому віці. Працездатність повністю відновлюється. При переломах 2 та 3 ступеня у віддаленому періоді можливі болі, підвищується ймовірність розвитку остеохондрозу, радикуліту та міжхребцевих гриж. Профілактичні заходи передбачають зниження травматизму на виробництві та у побуті.