Знижка - 10% на весь медичний одяг по промокоду HALAT5

Головна unsorted Кондуктивна приглухуватість

Кондуктивна приглухуватість

Кондуктивна приглухуватість – Порушення слуху, яке характеризується утрудненим проведенням звукових хвиль до звукосприймаючого апарату. Основні клінічні ознаки – зниження гостроти слуху, «закладеність» вух, посилене сприйняття власного голосу, погіршення диференціації мовлення навколишніх шумів. Діагностика включає аналіз анамнестичних відомостей, скарг, даних отоскопії, аудіометрії, проб Рінне, Вебера, тимпанометрії. Терапевтична тактика залежить від етіопатогенетичної форми захворювання і може включати як медикаментозне, так і оперативне лікування.

Загальні відомості

Кондуктивна приглухуватість – поширена в отоларингології патологія, що пов’язані з наявністю великої кількості етіологічних чинників. У загальній структурі захворювання близько 67% випадків виникають внаслідок уражень євстахієвої труби, слухового каналу чи барабанної порожнини. У 2,1% спостережень патологія супроводжується незворотними змінами у звукопровідній системі. Захворювання частіше зустрічається у старшій віковій групі. Згідно зі статистичними даними, діти хворіють у 13 разів рідше за дорослих. У представників чоловічої та жіночої статі цей патологічний стан зустрічається з однаковою частотою.

Причини кондуктивної приглухуватості

Основні причини цієї форми втрати слуху – порушення провідності звукового сигналу від зовнішнього вуха до звукосприймаючого апарату. Це відбувається внаслідок спотворення звукових хвиль при їх проходженні через зовнішнє та середнє вухо, ендолімфатичний простір та мембрани равлики, що може бути спричинене наступними етіологічними факторами:

  • Порушенням прохідності зовнішнього вуха. Сірчані пробки, сторонні тіла, пухлини, зовнішній отит, «вухо плавця», екзостози, травматичні пошкодження та вроджена атрезія слухового походу погіршують або унеможливлюють проходження звукових коливань до барабанної перетинки.
  • Ушкодженням барабанної перетинки. Сюди відносяться: перфорація на фоні гострої акустичної травми, тимпаносклерозу, різкі перепади атмосферного тиску (при швидкому наборі висоти або спуску). Порушення цілісності барабанної перегородки ускладнює передачу механічних коливань на слухові кісточки.
  • Поразкою середнього вуха. Ексудативний та гнійний середній отит, отосклероз, тубоотит, холестеатома, закупорка глоткового отвору євстахієвої труби аденоїдними вегетаціями або іншими патологічними структурами супроводжуються порушенням рухливості та функції слухових кісточок.
  • Захворюваннями внутрішнього вуха. Непрохідність круглого або овального вікна равлика та дигісценція переднього півкружного каналу здатні перешкоджати нормальному руху ендолімфи, що передає вібрації до кортієвого органу.

Патогенез

В основі патогенезу кондуктивної приглухуватості лежить дисфункція звукопровідної системи – зовнішнього слухового проходу, барабанної перетинки, порожнини середнього вуха та слухових кісточок, ендолімфи або мембран равлика. У нормі всі ці структури відповідають за посилення та передачу звуку до структур системи звукосприйняття. Порушення хоча б однієї з ланок цього ланцюжка призводить до спотворення коливань та загального погіршення слуху. Функція кортієвого органу, слухового нерва та задніх відділів верхньої скроневої звивини, що відповідають за сприйняття та обробку почутого, не порушується. За рахунок цього у хворих зберігається нормальна кісткова провідність звуків. У важких випадках її чутливість перевищує повітряну, через що людина повноцінно сприймає лише власну мову.

Класифікація

Залежно від вираженості погіршення слуху виділяють 4 ступеня тяжкості кондуктивної приглухуватості:

  • I ступінь. Людина здатна сприймати шепітну мову на дистанції до 3 метрів, розмовну – до 15 м. Спотворена мова чи розмова в умовах зовнішніх шумів не сприймаються зовсім. Тональний поріг знаходиться в межах 20-40 децибелів.
  • II ст. Хворий може розібрати шепіт на відстані до 1 метра, звичайна розмова – до 5 м. Різко погіршується розбірливість мови у нормальних умовах. Нормально сприймаються звуки гучністю не нижче 40-60 дБ.
  • III ст. Характеризується можливістю сприймати розмовну мову з дистанції трохи більше 2 метрів. Шепіт і звуки нижче 50-70 дБ не відрізняються.
  • IV ст. Хворий втрачає здатність розпізнавати людську мову без допоміжних слухових пристроїв. Тональний поріг становить 70 дБ і більше.

Симптоми кондуктивної приглухуватості

Основний симптом – поступова чи різка втрата гостроти слуху. Це проявляється погіршенням сприйняття розмовної та шепітної мови, неможливістю диференціювати слова співрозмовника від зовнішніх шумів. Один із характерних клінічних проявів – почуття «закладеності» вух. Хворі описують цей стан як «вуха, заткнуті пальцями чи берушами». При цьому власний голос людина сприймає голосніше за навколишні звуки. Різні етіологічні форми погіршення слуху можуть призводити як до одностороннього, так і до двостороннього ураження. При розвитку приглухуватості на тлі запальних захворювань (зовнішній та середній отит, тубоотит тощо) зниження слуху супроводжується підвищенням температури тіла, болем у вусі, що посилюється при чханні або жуванні. Як правило, після повноцінного лікування слух повністю чи частково відновлюється.

Ускладнення

Розвиток ускладнень кондуктивної приглухуватості визначається етіологією та тривалістю перебігу захворювання. У більшості випадків вони пов’язані з переходом запальних захворювань на хронічні форми, які призводять до повторних уражень звукопровідної системи. У деяких випадках патологічні процеси поширюються регіональні анатомічні структури. Поразка скронево-нижньощелепного суглоба призводить до його дисфункції, що проявляється посиленням вушного болю при жуванні та розмові. При залученні до внутрішнього вуха, слухового нерва або мозкових оболонок порушується функція звукосприймаючого апарату, розвивається нейросенсорна приглухуватість і стійка втрата слуху.

Діагностика

Діагностика при кондуктивній формі погіршення слуху полягає у визначенні причини захворювання, об’єктивному та інструментальному дослідженні звукопровідної системи вуха. Важливу роль відіграє правильний збір анамнезу: уточнення раніше перенесених захворювань, травм і т. д. Для встановлення діагнозу проводиться:

  • Отоскопія. При об’єктивному огляді зовнішнього вуха визначаються запальні чи структурні зміни слухового проходу, наявність сірчаної пробки чи стороннього тіла. Також цей метод дозволяє вивчити структуру барабанної перетинки та виявити її випинання, ретракційні кишені, гіперемію чи перфорацію.
  • Камертональні проби (Рінне, Вебера). При кондуктивній приглухуватості звучання камертону сприймається голосніше при його розташуванні на соскоподібному відростку, ніж біля вушної раковини. В ході тесту Вебера камертон, що звучить, встановлюється на тім’яну частину голови по серединній лінії. При односторонньому кондуктивному порушенні слуху звуки камертону сприймаються сильніше з ураженої сторони.
  • Аудіометрія. Дозволяє виявити прогресивне зниження кривої повітряної провідності за умови збереження нормальної функції звукосприймаючого апарату.
  • Тімпанометрія. Відображає зростання акустичного імпедансу в середньому вусі. Про це свідчить інтенсивніше відображення звуку. Тест найінформативніший при ураженні середнього вуха з виділенням великої кількості транссудату.
  • Променеві методи діагностики. Рентгенографія скроневих кісток, КТ та МРТ цієї області застосовуються при низькій інформативності всіх вищезгаданих методів дослідження. Ці методики дозволяють виявити аномалії будови слухового проходу, середнього та внутрішнього вуха, точно встановити причину та форму приглухуватості.

Диференціальна діагностика проводиться із сенсоневральною формою приглухуватості. Основними діагностичними критеріями є результати аудіометрії, проб Рінне і Вебера. На відміну від кондуктивної приглухуватості на аудіограмі спостерігатиметься погіршення і кісткової, і повітряної провідності. У тесті Рінне звук краще сприймається при положенні камертону навпроти вушної раковини. Під час проведення проби Вебера звучання камертону вислуховуються краще із боку здорового вуха.

Лікування кондуктивної приглухуватості

Лікувальні заходи при цьому захворюванні спрямовані на усунення провідного етіологічного фактора, що порушує звукопроведення. Таким чином, лікувальна тактика зводиться до застосування фармакологічних засобів або проведення хірургічного втручання. Основні методи лікування:

  • Фармакотерапія. Інтенсивна антибіотикотерапія показана на ранніх стадіях погіршення слуху, що виник у результаті запальних захворювань – зовнішнього або середнього отиту, євстахіїту. Як правило, використовуються антибіотики широкого спектра дії. При ураженні слухового проходу показано промивання вуха розчинами антисептиків, призначення НПЗЗ або глюкокортикоїдів.
  • Оперативне лікування. Хірургічна тактика може мати на увазі вилучення стороннього тіла з вуха, відновлення функцій барабанної перетинки (мірінгопластика, тимпанопластика), дренування барабанної порожнини, протезування слухових кісточок (осикулопластика), видалення гнійних мас з соскоподібного відростка (мастоїдотомія) і т.п.
  • Слухопротезування. Застосування слухових апаратів показано при розвитку змін у зовнішньому або середньому вусі, що не піддаються лікуванню. Штучне посилення звуків, що сприймають, компенсує функцію звукопровідної системи, за рахунок чого до людини повертається здатність чути.

Прогноз та профілактика

Прогноз при кондуктивному порушенні слуху залежить від оборотності змін у звукопровідній системі. Більшість пацієнтів результатом лікування стає повне відновлення слуху до початкового рівня. У важких чи занедбаних випадках слух може повертатися лише частково. Специфічних профілактичних заходів щодо цього захворювання не розроблено. До неспецифічної профілактики відносяться рання діагностика та лікування захворювань зовнішнього вуха, барабанної порожнини, носоглотки, профілактичні огляди отоларинголога, дотримання правил особистої гігієни, запобігання травмам скроневої області.

Ansiktsbehandlinger fra zo skin health.