Контрактура колінного суглоба

Контрактура колінного суглоба – це стійке зменшення обсягу рухів у суглобі. Можливе обмеження як згинання, і розгинання. Ступінь контрактури може істотно відрізнятися – від поміркованого обмеження до майже повної нерухомості. Патологія зазвичай супроводжується зовнішньою деформацією та больовим синдромом різного ступеня вираженості. Для уточнення діагнозу та виявлення причин контрактури може бути призначена рентгенографія, КТ, МРТ, артроскопія та інші дослідження. Лікування може бути як консервативним, і оперативним.

Контрактура колінного суглоба (від латів. contractio – пов’язую) – стійке обмеження рухів, обумовлене травмою, вродженою пороком розвитку, запаленням, дегенеративно-дистрофічним процесом або тривалою іммобілізацією. Є досить поширеною патологією, нерідко стає причиною обмеження працездатності та виходу на інвалідність. Лікуванням контрактур займаються травматологи-ортопеди.

Найбільш поширеними причинами розвитку контрактур колінного суглоба є травми та дегенеративно-дистрофічні процеси (гонартроз). При гонартрозі обмеження рухливості виникає в результаті змін всіх структур суглоба, що поступово погіршуються, а також порушення форми суглобових поверхонь стегнової і великогомілкової кістки. При травмах колінного суглоба контрактура може утворитися внаслідок дії кількох механізмів. Можливе безпосереднє пошкодження суглоба з порушенням його форми та утворенням рубців у м’яких тканинах (при внутрішньосуглобових переломах), укорочення чотириголового м’яза внаслідок тривалого перебування кінцівки у положенні розгинання (при переломах стегна та переломах гомілки, що фіксуються гіпсовою пов’язкою), а також зміна структури суглобового -за тривалої нерухомості.

Встановлено, що контрактура колінного суглоба може розвинутись навіть за іммобілізації протягом 3 тижнів. Щотижня іммобілізації сила м’язів зменшується на 20%. При цьому за 6 тижнів жорсткість суглобової сумки збільшується приблизно 10 разів. Тобто для здійснення звичайного руху хворому доводиться докладати набагато більше сил при тому, що його м’язи істотно ослаблені. Профілактика іммобілізаційних контрактур є одним із найважливіших завдань при переломах стегна та гомілки. Щоб уникнути негативних наслідків тривалої іммобілізації, нині дедалі ширше використовують оперативні методи лікування (фіксацію пластинами, стрижнями і апаратами зовнішньої фіксації) і призначають ранні заняття ЛФК.

Крім того, обмеження рухливості колінного суглоба може виникнути внаслідок гнійного артриту і великих опіків з утворенням рубців, що стягують шкіру. Рідше причиною обмеження рухів стають рубці після глибоких рваних і рванозабитих ран в області колінного суглоба, на передній і задній поверхні стегна і задньої поверхні гомілки. У числі вроджених аномалій розвитку колінного суглоба, у яких можуть спостерігатися контрактури, – вроджений вивих колінного суглоба, гіпоплазія і аплазія великогомілкової кістки.

Залежно від причини виникнення виділяють дві великі групи контрактур суглобів: активні (неврогенні) та пасивні (структурні). Структурні контрактури виникають за наявності чогось, що перешкоджає рухам у суглобі. Неврогенні контрактури є наслідком порушення іннервації та розвиваються при паралічах, парезах та деяких психічних захворюваннях.

Залежно від локалізації перешкоди всі структурні контрактури поділяються на:

• Артрогенні – при деформаціях суглоба.
• Міогенні – при укороченні м’язів.
• Десмогенні – при утворенні сполучнотканинних рубців.
• Дерматогенні – при утворенні рубців на шкірі.
• Іммобілізаційні – за тривалого обмеження рухливості.

З урахуванням причин виникнення неврогенні контрактури поділяють на:

• Центральні неврогенні – обумовлені травмами та захворюваннями головного та спинного мозку.
• Психогенні – що виникають при істерії.
• Периферичні – що розвиваються при пошкодженні периферичних нервів. Можуть бути болючими, рефлекторними, ірритаційно-паретичними або є наслідком порушень вегетативної іннервації.

Крім того, залежно від типу обмеження рухів у травматології та ортопедії виділяють згинальні (суглоб зведений у положенні згинання) та розгинальні (суглоб зведений у положенні розгинання) контрактури.

Основним симптомом контрактури колінного суглоба є обмеження згинання чи розгинання. Як правило, є більш менш виражена деформація суглоба. Може спостерігатися одна або кілька з таких ознак: набряк, порушення опори, біль у суглобі, укорочення та вимушене положення кінцівки. Загалом клінічна картина залежить від основного захворювання. При тривалому існуванні контрактури зазвичай виявляються ознаки артрозу колінного суглоба. Для оцінки виразності контрактури виробляються виміри обсягу активних та пасивних рухів.

Лікування може бути як консервативним, так і оперативним і проводитися в умовах травмпункту, травматологічного чи ортопедичного відділення. Основними методами консервативної терапії є ЛФК, фізіотерапія (електрофорез, ударно-хвильова терапія), масаж, механотерапія і безкровне виправлення положення кінцівки з використанням гіпсових пов’язок, що змінюються, і спеціальних фіксуючих пристроїв. При неефективності консервативного лікування проводяться хірургічні операції.

Оперативне втручання може здійснюватись через відкритий доступ або з використанням артроскопічного обладнання. Метою операції є відновлення форми суглобових поверхонь, видалення рубцевих тканин чи подовження м’язів. При значному руйнуванні суглобових поверхонь та збереження м’язів стегна та гомілки виконують ендопротезування колінного суглоба. В окремих випадках оптимальним рішенням стає артродез суглоба у функціонально вигідному положенні. У післяопераційному періоді призначають лікувальну фізкультуру. Для підвищення тонусу м’язів та поліпшення кровопостачання використовують масаж та фізіотерапевтичні процедури.

Ефективність лікування неврогенних контрактур значною мірою залежить успіху терапії основного захворювання. При згинальних контрактурах, що виникли внаслідок церебрального або спинального паралічу, для розпрямлення кінцівки накладають шини або використовують пристрої з вантажами. При істеричних контрактура проводять психіатричне лікування або застосовують різні психотерапевтичні методики.

Прогноз значною мірою залежить від основного захворювання, вираженості патологічних змін у суглобі та навколишніх тканинах. Свіжі іммобілізаційні контрактури при адекватному лікуванні та регулярних заняттях лікувальною фізкультурою, зазвичай, добре піддаються консервативної корекції. При застарілих контрактурах будь-якого генезу прогноз менш сприятливий, оскільки з часом зміни в суглобі посилюються, розвивається рубцеве переродження не тільки пошкоджених, але й здорових раніше тканин, виникають вторинні артрози.