Контрактура ліктьового суглоба

Контрактура ліктьового суглоба – Це стійке обмеження рухів у суглобі. Можливе утруднення згинання, розгинання, розвороту передпліччя досередини або назовні. Зазвичай контрактури бувають комбінованими, тобто рухи обмежуються відразу в кількох напрямках. Найчастіше контрактури супроводжуються болями і деформацією суглоба. Діагноз підтверджується на підставі огляду, результатів вимірювання обсягу рухів та даних рентгенографії. За потреби призначаються МРТ, КТ та інші дослідження. Лікування частіше консервативне, у тяжких випадках проводяться хірургічні операції.

Контрактура ліктьового суглоба (від лат. contractio пов’язую) – обмеження рухів у суглобі, обумовлене вродженим недорозвиненням кісткової, хрящової або м’язової тканини або укороченням м’язів, зморщуванням фасцій, порушенням форми суглобових поверхонь або стягуванням суглоба рубцями внаслідок травми запалення (бурсит ліктьового суглоба, епікондиліт, артрит), дистрофічного процесу, тривалої іммобілізації і т. д. Інвалідність при обмеженні рухів у ліктьовому суглобі виникає рідше, ніж за контрактур суглобів нижніх кінцівок (колінного, тазостегнового). Лікуванням цієї патології займаються травматологи-ортопеди.

Найбільш поширеною причиною розвитку контрактури ліктьового суглоба є відсутність репозиції або недостатньо точне зіставлення уламків при навколосуглобових переломах та переломовивихах. Обмеження рухів у разі обумовлено наявністю механічного перешкоди. Крім того, після травми руху можуть обмежуватися внаслідок крововиливу в суглоб (гемартрозу), розривів суглобової сумки з подальшим утворенням рубцевих спайок та запалення навколосуглобових м’яких тканин. При переломах плеча і передпліччя (у тому числі і досить далеко від ліктьового суглоба) можуть розвиватися іммобілізаційні контрактури.

Рідше зустрічаються контрактури після гнійних артритів, великих опіків, рваних і рвано-забитих ран. У ряді випадків обмеження рухів виникає внаслідок травм та захворювань головного мозку чи периферичних нервів. Крім того, контрактури ліктьового суглоба спостерігаються при таких вроджених аномаліях розвитку, як косорукість, радіоульнарний синостоз та вроджений вивих головки променя. Обмеження рухів при артрозі ліктьового суглоба, зазвичай, бувають нерезко вираженими, власними силами впливають працездатність і тому немає великого клінічного значення.

Локтьовий суглоб є складним суглобом. У його освіті беруть участь суглобові поверхні трьох кісток: плечовий, ліктьовий та променевий. Плечова кістка з’єднується з блоковидною вирізкою ліктьової кістки та головкою променевої кістки, а головка променевої кістки – з променевою вирізкою ліктьової кістки. Таким чином, обсяг рухів забезпечується за рахунок трьох суглобів: промене-ліктьового, плече-променевого та плече-ліктьового, об’єднаних загальною капсулою та суглобовою порожниною.

У ліктьовому суглобі можливі розгинання, згинання, супінація (розворот передпліччя долонною стороною вперед) і пронація (розворот передпліччя тильною стороною вперед). У нормі розгинання здійснюється до кута 180 градусів, згинання – до кута 40 градусів. Люди з великою м’язової масою іноді відзначається незначне обмеження розгинання. Амплітуда рухів під час супінації та пронації може коливатися від 140 градусів у нетренованих людей до 180 і більше градусів у спортсменів.

З урахуванням походження всі контрактури суглобів у травматології та ортопедії поділяють на артрогенні, міогенні, дерматогенні, десмогенні (при сполучнотканинних рубцях), іммобілізаційні та неврогенні (при патології центральної та периферичної нервової системи). З урахуванням типу обмеження рухів виділяють згинальні (обмежене розгинання), розгинальні (обмежене згинання), пронаціональні та супінаційні контрактури.

Найбільш поширеними є згинальні контрактури у сфері ліктьового суглоба. З урахуванням вираженості обмеження рухів виділяють 4 ступені таких контрактур:

• 1 ступінь – можливе розгинання не менше ніж на 170 градусів.
• 2 ступінь – Можливе розгинання до 130-170 градусів.
• 3 ступінь – Можливе розгинання до 90-130 градусів.
• 4 ступінь – Розгинання становить менше 90 градусів.

З урахуванням особливостей патологічних процесів розрізняють три стадії посттравматичних контрактур:

• 1 стадія – До 1 місяця після травми. Обмеження рухів обумовлено болем, тривалою фіксацією та/або психологічними факторами. При своєчасній терапії патологія здебільшого легко виліковна.
• 2 стадія – Понад місяць після травми. Обмеження рухів викликане спайковим процесом та утворенням рубцевої тканини.
• 3 стадія – за кілька місяців після травми. Рубцова тканина перероджується в волокнисту, відбувається стягування рубця.

Клінічні прояви визначаються вираженістю контрактури ліктьового суглоба, характером та тяжкістю основної патології. Пацієнти пред’являють скарги на незручність чи неможливість виконання дій, що вимагають згинання, розгинання, зовнішньої чи внутрішньої ротації кінцівки. При огляді найчастіше виявляються деформації області суглоба. Обсяг пасивних та активних рухів обмежений. Тяжкість контрактури визначається ступенем зменшення обсягу рухів.

Для уточнення діагнозу у всіх випадках здійснюють огляд, вимірюють об’єм рухів і виконують рентгенографію ліктьового суглоба. План подальшого обстеження залежить від причини розвитку та особливостей патології. За потреби оцінити стан м’яких тканин призначають МРТ ліктьового суглоба. При підозрі на порушення нервової системи пацієнта направляють на консультацію до невролога або нейрохірурга.

Лікування цієї патології найчастіше консервативне, особливо при нових контрактурах. Застосовують етапні пов’язки гіпсу, що дозволяють без операції виправити положення суглоба. Використовують механотерапію, ЛФК, теплові процедури, масаж та різні способи витягування. При млявих паралічах на початковому етапі призначають гальванізацію, а потім переходять до інших процедур. Активна розробка нерідко супроводжується болями, припухлістю та появою ознак запалення у суглобі, тому пацієнтам призначають нестероїдні протизапальні засоби. При вираженому больовому синдромі виконують блокади суглоба.

Показанням до оперативного лікування є наявність неправильно зрощених кісткових уламків, які перешкоджають рухам у суглобі, грубі масивні шкірні та сполучнотканинні рубці в області суглоба, а також неефективність консервативної терапії при виражених поєднаних контрактурах (обмеження згинання та/або розгинання в поєднанні з обмеженням ). Хірургічну методику обирають з огляду на характер патології. Кішкові уламки, що заважають рухам, видаляють. Рубці січуть, дефект тканин замінюють ауто-або алотрансплантатом. При значному руйнуванні чи рубцевому переродженні виконують ендопротезування ліктьового суглоба.