Коронарит

Коронарит – це запальне ураження стінок судин, які живлять міокард. Розвивається і натомість інфекційно-запальних захворювань серця, інших органів прокуратури та тканин, зокрема системного характеру. Може ускладнюватись аритмією, тромбоемболією, інфарктом. Пацієнти скаржаться на задишку, тахікардію, відчуття, що давлять, і біль за грудиною. Захворювання діагностується за допомогою фізикального обстеження, ЕКГ, Ехо-КГ, лабораторних аналізів. Лікування включає дієту, етіотропну та симптоматичну медикаментозну терапію. При виражених порушення коронарного кровотоку розглядається питання про оперативне втручання.

Коронарит – рідкісне запальне захворювання вінцевих артерій, яке практично завжди діагностується за наявності провокуючих патологій (інфекційних, аутоімунних процесів). Переважна більшість випадків залишається недіагностованим, що ускладнює визначення його поширеності. Достовірні дані про народження відсутні. Імовірність розвитку коронариту у вигляді ускладнення системних васкулітів, особливо хвороби Такаясу, Кавасакі, системного червоного вовчака, сягає 80%. Ризик ураження коронарних судин антитілами до власних клітин організму високий у пацієнтів молодого віку.

Захворювання практично ніколи не розвивається первинно, зазвичай стає ускладненням чи наслідком іншої патології. Уражатися можуть як дрібні, і великі вінцеві артерії. Встановлення причин коронариту має значення для складання програми лікування, профілактики небезпечних ускладнень. Виділяють три основні групи провокуючих факторів:

• Захворювання серця. Ушкодження судин виникає і натомість запального ураження оболонок органу — міокардиту, перикардиту, ендокардиту інфекційної чи неінфекційної природи (травма, постінфарктний стан). Іноді коронарит провокується кардіоміопатіями (алкогольною, токсичною), локальним променевим впливом, злоякісною пухлиною.
• Позасерцеві інфекційні процеси. Найчастіше артерії серця уражаються при скарлатині, грипі, туберкульозі, сифілісі (характеризується особливо тяжким перебігом), тифі, малярії. Патогенні мікроби зі струмом крові проникають у судини, що кровопостачають міокард, утворюється нове вогнище інфекції. Також коронарит може розвинутись при септичному ураженні атеросклеротичної бляшки на фоні ішемічної хвороби серця.
• Системні захворювання. Запалення вінцевих артерій потенціюється аутоімунними процесами – васкулітами (вузликовим періартеріїтом, гігантоклітинним і неспецифічним артеріїтом, облітеруючим тромбангіїтом), ревматизмом. Найчастіше страждають молоді пацієнти, переважає ураження дрібних гілок, що супроводжується мізерною клінічною картиною, що ускладнює діагностику.

В основі коронариту лежить запалення, яке може локалізуватися в одному з трьох шарів судинної стінки у вигляді мезантеріїту, ендартеріїту, періартеріїту або вражати всі шари одночасно з розвитком панартеріїту. Вплив хвороботворного фактора призводить до активації адаптивно-захисних механізмів з утворенням набряку та інфільтрації. Тривалий перебіг захворювання викликає зміну структури та склерозування судини, що супроводжується зменшенням його просвіту та погіршенням кровопостачання міокарда.

Перехід міокарда на анаеробний гліколіз в умовах дефіциту кисню веде до накопичення великої кількості кислих продуктів обміну, що стимулюють болючі рецептори. Деформація вінцевих артерій, розростання сполучної тканини або осередки септичного ураження часто стають етіологічним фактором утворення внутрішньосудинних тромбів. Відрив тромботичних мас провокує подальше погіршення кровотоку з ангіоспазмом чи некротичним ураженням серця.

Єдиної номенклатури коронариту немає. Загальна систематизація виходить з особливостях клінічної картини, ступеня вираженості основних симптомів. З часом форми захворювання, відображені у класифікації, можуть переходити одна в одну, що потребує зміни підходу до проведення лікувальних заходів. Виділяють два основні типи патології:

• Гостра. Запалення зазвичай є наслідком інфекційного процесу всередині або позасерцевої локалізації. Пошкодження коронарних судин має масивний характер, що призводить до суттєвого порушення місцевого кровообігу. Виявляється різкою пекучою кардіалгією, прискореним диханням, страхом смерті. Часто ускладнюється аритміями, інфарктом, тромбоемболією.
• хронічна. Коронарит має млявий характер з рідкісними короткочасними нападами стенокардії, незначними порушеннями ритму. Найчастіше стає результатом системної патології — васкуліту, ревматизму, тому першому плані виходять симптоми аутоімунних захворювань. При тривалому перебігу, відсутності терапії можливе загострення запалення.

Клінічна картина визначається етіологією та формою захворювання. При ураженні дрібних вінцевих артерій симптоматика може бути відсутнім або виявлятися тільки на тлі важких фізичних навантажень. Приховану форму коронариту зазвичай виявляють випадково під час проходження планової діагностики чи обстеженні щодо іншої патології. Першими симптомами хвороби зазвичай стають задишка та тахікардія. Гіпоксія міокарда може призводити до дрібноосередкових дистрофій, некрозів кардіального м’яза, що стає основою для розвитку порушень ритму, блокад серця.

Найбільш поширеним проявом патології є болючі відчуття в ділянці серця, що виникають внаслідок погіршення кровопостачання в результаті запальних змін. М’язова тканина зазнає дефіциту кисню, поживних речовин. При ураженні магістральних вінцевих артерій можлива поява тяжких нападів стенокардії, що не купуються нітрогліцерином. Виражений больовий синдром зустрічається переважно при гострому перебігу хвороби. При хронічному коронаріті кардіалгії виникають дуже рідко, мають меншу інтенсивність.

Запальний процес у судинах, що живлять серцевий м’яз, призводить до порушень гемодинаміки та ішемічних (часто – незворотних) ушкоджень кардіоміоцитів. Можливе утворення вогнищ некрозу у вигляді дрібно- та великовогнищевих інфарктів, у результаті яких може спостерігатися постінфарктний кардіосклероз. Рубці в області серцевого м’яза порушують рух імпульсів по системі серця, що негативно впливає на збудливість, провідність, автоматизм органу. У деяких хворих виявляється гібернувальний міокард. Запалення може супроводжуватися гіперпластичних явищ, які часто стають причиною тромбозу, тромбоемболій.

Коронарит виявляється лікарями-кардіологами. Захворювання погано піддається діагностиці, особливо при поєднанні з ІХС, на яку характерне утворення жирових бляшок, що зменшують просвіт артерій, що дає дуже схожу клінічну картину. Запалення коронарних судин можна припустити за наявності сприятливих факторів після виключення ішемічної хвороби всіма доступними діагностичними методами. До переліку діагностичних заходів входять:

• Об’єктивне обстеження хворого. Найважливішим етапом є збір анамнезу для виявлення провокуючих коронарит захворювань та диференціальної діагностики з ІХС. Про можливе запалення судин серця свідчить наявність системних патологій, хронічних вогнищ інфекції, больових відчуттів у грудях, що не купуються нітратами, епізодів порушення ритму. При огляді та фізикальному обстеженні проводиться пошук ознак серцевої недостатності: набряків нижніх кінцівок, ціанозу шкіри, шумів у серці, порушень ритму.
• Електрокардіографія. ЕКГ дозволяє виявити порушення роботи міокарда. На коронарит вказують ознаки недостатності кровообігу за вінцевими артеріями в динаміці, особливо у молодих пацієнтів із запальними захворюваннями серця або симптомами системних патологій. Діагностичним критерієм є ЕКГ-картина множинних дрібновогнищевих інфарктів. Часто застосовується добове моніторування ЕКГ (Холтер), під час проведення якого виявляються порушення ритму та ішемія міокарда, що періодично виникають, визначаються умови їх виникнення.
• Коронарографія. Контрастна рентгенографія вінцевих судин дає можливість візуалізувати артерії, встановити ступінь їхнього звуження, припустити етіологію порушень кровотоку. Крім того, рентгеноконтрастне дослідження допомагає діагностувати тромбоз як можливе ускладнення коронариту. Коронарографія використовується під час вирішення питання оперативному лікуванні.
• лабораторні аналізи. Ключовим є біохімічний аналіз крові, що виявляє підвищення рівня ферментів, які є маркерами некрозу м’язової тканини серця: креатинфосфокінази, амінотрансферази, лактатдегідрогенази, тропонінів, міоглобіну. На ІХС вказує високий рівень холестерину, дисбаланс ліпідного спектра – зниження вмісту ліпопротеїнів високої густини при підвищенні інших фракцій, а також тригліцеридів.

Терапія хвороби включає кілька напрямків: лікування основної патології, що призвела до запалення коронарних судин, корекцію метаболічних змін у серці, запобігання розвитку небезпечних ускладнень – інфаркту міокарда або тромбоемболії. Значний ефект можливий за відсутності незворотних змін у серцевому м’язі і артеріях, що живлять її. Лікування зазвичай консервативне, при тяжких порушеннях доцільне застосування хірургічних методів. Виділяють такі компоненти терапії коронариту:

• Загальні події. Хворим призначається дієта з низьким вмістом холестерину, солі. Рекомендується вживання морепродуктів, достатньої кількості овочів, фруктів, молочних продуктів. Виключаються жирні страви, гострі, солоні закуски, цукор, кондитерські вироби, кава. Хворий повинен відмовитися від шкідливих навичок, мати щоденне фізичне навантаження у вигляді повільних піших прогулянок, намагатися уникати стресових ситуацій, перевтоми.
• Етіотропна медикаментозна терапія. Вибір препаратів залежить від початкового захворювання, і натомість якого розвинувся коронарит. При бактеріальному ураженні (туберкульоз, сифіліс, стрептококова інфекція) призначають антибіотики. Запалення алергічного генезу потребує застосування антигістамінних препаратів, за наявності системних патологій використовують глюкокортикоїдні засоби.
• Симптоматична медикаментозна терапія. Поліпшення якості життя та прогнозу пацієнта є важливою складовою комплексного лікування захворювання. Показано адреноблокатори, що знижують частоту серцевих скорочень і, як наслідок, споживання кисню міокардом, нітрати, діуретики, антиаритмічні препарати (за наявності порушень провідної системи). При загрозі тромбоутворення обов’язкові антиагреганти та антикоагулянти.
• Хірургічне лікування. При значному звуженні просвіту коронарних судин (до 90% нормального діаметра) приймається рішення про операцію. Основним методом є коронарне шунтування, при якому створюється альтернативний шлях руху крові нижче за місце стенозу. Зазвичай з вінцевими артеріями з’єднують близько розташовану аорту (аортокоронарне шунтування). Також застосовується балонна дилатація з наступною імплантацією стенту, що підтримує просвіт судини відкритим.

При своєчасній діагностиці коронариту, його адекватної терапії та відсутності серйозних змін міокарда прогноз є сприятливим. За наявності незворотних структурних патологій судин та серцевого м’яза лікування може лише уповільнити перебіг хвороби. Профілактика полягає у повноцінній діагностиці захворювань, які можуть призвести до розвитку коронариту. Важливо дотримуватись правил здорового способу життя — виключити шкідливі звички та психоемоційні навантаження, зберігати достатній рівень фізичної активності та правильний раціон харчування.