Косолапість

Косолапість – Аномалія розвитку кістково-м’язової системи, що характеризується відхиленням пальців досередини, підгинання внутрішнього краю підошви вгору і всередину. Виявляється зовнішньою деформацією, зміною ходи, обмеженням рухів стопи. Можливі болі. Діагностика клишоногості у дітей до 3-х міс. проводиться за допомогою УЗД, у дітей старшого віку – за допомогою рентгенологічного дослідження. Лікування здійснюється ортопедом і включає носіння ортопедичного взуття, масаж, гімнастику, фізіотерапію, можливе використання гіпсових пов’язок та спеціальних шин.

Косолапість (Еквінаварусна деформація стопи) – одна з найпоширеніших аномалій розвитку кістково-м’язової системи (33-38%). Як правило, виникає із двох сторін. У хлопчиків клишоногість виявляється вдвічі частіше, ніж у дівчаток.

Причини розвитку патології остаточно не зрозумілі. Припускають, що факторами ризику виникнення клишоногості можуть бути аномалії положення плода, нестача навколоплідних вод, куріння, прийом алкоголю та наркотичних препаратів. Внаслідок несприятливого на плід порушується розвиток кісток стопи, м’язів і нервів гомілки. Можлива вторинна клишоногість, що виникає внаслідок патології інших відділів кістково-м’язової системи.

У травматології та ортопедії виділяють такі види клишоногості:

• Ідіопатична клишоногість. Характеризується зменшенням таранної кістки, що поєднується з патологічним розташуванням її шийки, еквінусом (кінською стопою), при якому п’ята підтягнута вгору, а стопа вигнута у бік підошви, порушенням розташування передньої частини стопи по відношенню до задньої, порушенням розвитку суглобових поверхонь суглобів стопи, укорочений м’язи, порушенням розвитку великогомілкових судин у передніх відділах гомілки.
• Постуральна (позиційна) клишоногість. П’яткова та таранна кістки не змінені. Суглобові поверхні нормально розвинені та перебувають у стані підвивиху.
• Вроджена клишоногість, що поєднується з вродженою нейропатією та міопатією. Деформація стопи носить вторинний характер, викликається патологією розвитку інших відділів кістково-м’язової системи (множинні викривлення кісток кінцівок, двосторонній вроджений вивих стегна тощо).
• Синдромологічна клишоногість. Поєднання попередньої форми клишоногості з позаскелетною патологією (амніотичні перетяжки, аномалії розвитку нирок тощо).

Спостерігається еквінус, варусна деформація (стопа підігнута, пальці відхилені досередини) та супінація (стопа розгорнута підошвою догори та досередини). Рухи в гомілковостопному суглобі обмежені. Через зміну положення стопи дитина з клишоногою при ходьбі спирається не на всю підошву, а на зовнішній край стопи. Розвивається своєрідна хода, за якої хворий під час кожного кроку переступає через опорну ногу.

Згодом порушення посилюються. Кістки стопи ще більше деформуються, виникають підвивихи у суглобах стопи. Шкіра зовнішньої поверхні стоп стає грубою. М’язи гомілок, що не беруть участь у ходьбі, атрофуються, порушується робота колінних суглобів. Чим пізніше розпочато лікування вродженої клишоногості, тим важче компенсувати порушення і відновити форму стопи.

Важливо визначити, чи є клишоногість істинною (зумовленою порушенням розвитку кісток стопи) чи позиційною. При позиційній клишоногості стопа пацієнта більш рухлива, активно або пасивно виводиться в нормальне положення. Еквінус слабо виражений. На тилі стопи є поперечні складки, що свідчать про достатню рухливість. Як правило, позиційна клишоногість самостійно зникає протягом перших тижнів життя дитини, однак, при виявленні цієї форми клишоногості в будь-якому випадку показана консервативна терапія.

p align=”justify”> Рентгенографічні методи дослідження неінформативні при обстеженні дітей до 3 місяців, оскільки в цьому віці кістки складаються переважно з хрящової тканини і не відображаються на рентгенограмах. Дітям старше трьох місяців проводять рентгенографічне дослідження у двох проекціях: передньо-задній та бічний. Рентгенограми робляться при максимально можливому підошовному та тильному згинанні стопи. Для обстеження дітей віком до 3 місяців використовується УЗД. Цей метод абсолютно нешкідливий, але менш інформативний, оскільки дозволяє побачити лише один із двох рівнів (вид збоку або зверху).

Тактика лікування вибирається травматологом-ортопедом залежно від патології. Лікування має бути якомога більш раннім, послідовним і постійним. Результат лікування залежить від ступеня клишоногості. При легкому ступені клишоногості в 90% випадків вдається домогтися виправлення положення стопи без операції. Тяжкий ступінь клишоногості виправляється консервативно всього в 10% випадків.

Консервативна терапія клишоногості починається з перших тижнів життя хворого, оскільки в цей період кісткові структури стопи дитини дуже м’які і стопу можна без операції перевести в правильне положення. Призначається лікувальна гімнастика та масаж стоп. Застосовується м’яка фіксація стоп за допомогою фланелевих бинтів. Після виправлення форми стопи на ніжку дитини накладають спеціальну шину. При більш вираженій клишоногості проводиться поетапне виведення стопи в правильне положення з використанням гіпсових пов’язок.

У подальшому дітям з клишоногою показано фізіолікування, масаж, лікувальна гімнастика, носіння ортопедичного взуття. На ніч на ноги накладають спеціальні поліетиленові шини. При неефективності консервативної корекції клишоногості виконується операція. Хірургічне лікування проводиться після досягнення дитиною віку 1-2 років, включає пластику сухожиль, зв’язкового апарату і апоневрозів стопи. У післяопераційному періоді призначається носіння гіпсових пов’язок на строк до півроку.