Криза першого року життя

Криза першого року життя – перехідний етап розвитку між дитинством та раннім дитинством. Результатами є новоутворення психіки: автономність, як інструмент саморегуляції, довільність рухів, розуміння існування кордонів. Кризовий період проявляється вираженим прагненням до самостійності, непослухом, емоційними сплесками – дитина швидко дратується, сердиться, кричить, плаче, падає на підлогу. Діагностику здійснюють дитячі психіатри, психологи. Лікування не потрібне, криза є нормальним періодом, самостійно дозволяється до півтора року.

У сучасній психології психічний розвиток сприймається як циклічний процес, що з стабільних і кризових періодів. Кількісні зміни відбуваються повільно, поступово. Якісний стрибок розвитку – криза – триває 3-6 місяців, завершується появою новоутворень, що формують складніші взаємини людини з середовищем. Перебудовуються внутрішні переживання, потреби, спонукання. Кризу 1 року переживають діти з 9 місяців до 1,5 років. Прояви може бути ледь помітними чи вираженими. Тяжкі, затяжні симптоми поширені у сім’ях з авторитарним стилем виховання, гіперопікою.

Однорічна дитина робить перші спроби ходьби. Розширюється навколишній простір, відбувається від батьків. Малюк розуміє здатність рухатися самостійно, без допомоги матері, тата. З’являються перші слова, мова змінює характер відносин із оточуючими, прямує на оволодіння предметними діями. З одного боку, зовнішні зміни – ходьба, мова, маніпулятивні дії – супроводжуються появою нових якостей психіки. Формується потреба виявляти самостійність, вивчати простір, предмети. З іншого боку, ставлення дорослих до дитини не змінюється. Відсутні умови для прояву самостійності, активність малюка припиняється заборонами, застереженнями, звичними способами дій батька.

Основою вікової кризи є протиріччя між усталеними відносинами з людьми, формами діяльності і потребами, можливостями дитини, що змінилися. Метаморфози психіки базуються на фізіологічних змінах – дозріванні структур головного мозку, розбудові функціональних систем ЦНС. До 9-10 місяців організм немовляти регулюється біологічними ритмами: потреби природно виникають, виражаються невдоволенням, задовольняються дорослим. До першого року мова стає інструментом самонаказу, але ще недостатньо розвинена для управління поведінкою. Біологічні ритми втрачають організуючу функцію. Паралельно формується ходьба, маніпулятивні дії, відкривається простір предметів, що виступають як джерела задоволення потреб (до кризи джерелом є дорослий). Неможливість отримати бажане (фізична недосяжність, заборони) проявляється «гіпобулічними реакціями» – яскравими афективними сплесками, регресом поведінки.

Прояви спостерігаються у дітей із 10-12 місяців. Негативні реакції провокуються стосунками попередньої стадії розвитку – мама спрямовує дитину, намагається нагодувати, укласти спати, одягнути для прогулянки, використовувати коляску. Такі ситуації, заборони, відмови дорослих обмежують самостійність. Різко наростає афект, поведінка відповідає більш ранньому періоду розвитку (регресує). Дитина голосно плаче, кричить, падає, стукає кулаками, тупотить ногами. При частих емоційних нападах порушується апетит, сон стає неспокійним, погіршується самопочуття.

Дії, мотиви, потреби дитини визначаються безпосередніми ситуаціями, образами, уявленнями пам’яті. Примхи, істерики можуть виникати раптово: побачив шапку – захотів піти надвір, мама принесла рушник – розплакався. Дитина починає почуватися суб’єктом (джерелом) своїх бажань. Маючи цікавість, виявляє надмірну активність, рухливість, хоча координація, точність не розвинені. Малюк тягнеться до електроприладів, розеток, посуду, книг та інших недосліджених об’єктів. Перешкоди по дорозі (обмеження, заборони дорослих) провокують емоційний сплеск. Негативізм виражається реакціями протесту, відмовою здійснювати звичні ритуали прийому їжі, укладання в ліжко, вмивання, вдягання. Чим більше правил, що перешкоджають прояву самостійності, тим яскравіше виражені симптоми кризового періоду.

Криза першого року життя відноситься до «малих» вікових криз, протікає відносно легко, завершується самостійно. Ускладнення дуже рідкісні, представлені емоційно-поведінковими відхиленнями. Вони формуються при тривалому кризовому періоді, коли реакції тимчасового характеру перетворюються на стійкі патерни поведінки. Причиною є відсутність пластичності виховання. Приклад: насильницьке примус до гігієнічних процедур закріплює негативне ставлення до них дитини, реакції відмови виникають протягом раннього дитинства, дошкільного віку.

Криза першого року відбувається у сімейній обстановці, її прояви помічаються батьками, близькими родичами. Зазвичай, складний період переживається без втручання фахівців, при виражених симптомах, тривалому перебігу потрібна допомога психолога, лікаря-психіатра. Діагностика проводиться клінічними методами. Використовуються:

• Розмова. Уточнюється анамнез, наявність супутніх захворювань, особливості матеріально-побутових умов життя, методи виховання. Диференціація проявів кризи від симптомів психоневрологічних патологій здійснюється на підставі їхньої тривалості, вираженості, динаміки.
• Спостереження. Фахівець звертає увагу на особливості взаємодії батька та дитини, оцінює емоційні, поведінкові реакції малюка. Для кризи характерні проблеми встановлення продуктивного контакту, негативізм, протести, відмови, плач.

Кризові періоди – природні етапи розвитку. Дитина не потребує спеціального лікування. Батькам показано психологічні консультації. Фахівець розповідає про способи поведінки, вибудовування відносин, організацію режиму дня, дозвілля дитини, яка переживає кризу. Дорослим необхідно визнати нові потреби, що наростає самостійність малюка, навчитися співпрацювати з ним на основі предметних дій. Загальний перелік рекомендацій:

• Дотримання режиму дня. Важливе новоутворення кризи – ухвалення дитиною кордонів, правил. Порядок дня – система, що забезпечує визначеність дій, ритуалів. Наслідуючи режим, малюк росте здоровим, емоційно врівноваженим, менш примхливим.
• Створення розвиваючого середовища. Важливо організувати простір квартири відповідно до вікових особливостей дитини – забезпечити зручність ходьби (статеве покриття, поручні), підібрати різноманітні за функціями, текстурою, формою предмети для маніпуляцій. Ці заходи дозволять реалізовувати самостійність.
• Забезпечення побутової безпеки. Необхідно прибрати гострі предмети, що представляють цінність, приховати електричні розетки, проводи. Відсутність джерел небезпеки – причин для заборон – зменшить частоту емоційних негативних нападів.
• Можливість виявляти самостійність. Потрібно дозволяти дитині самому виконувати щоденні ритуали, незважаючи на неакуратність, повільність. Допомога має бути надана пропозицією співробітництва.
• Наявність зворотний зв’язок. Слабкий розвиток мови не дозволяє дитині правильно висловити бажання. Не можна ігнорувати спроби встановлення контакту. Важливо зрозуміти малюка, і якщо виконати прохання неможливо, то пояснити чому.
• Дотримання системи заборон. Батьки повинні узгоджувати, дотримуватись правил поведінки. Будь-яке «треба», «не можна» – обґрунтовувати, виконувати за будь-яких обставин.
• Відмова від насильства. При примхах, відмовах увагу дитини варто перемикати грою, віршем, піснею, розповіддю. Насильницькі дії дорослого – пряма провокація крику, плачу, істерики.
• Прояв поваги, кохання. Вибудовувати співпрацю необхідно через позитивні емоції, доброзичливе ставлення. Важливо показувати дитині кохання, хвалити. Авторитарність призводить до формування пасивності, боягузливості, безініціативності.

Прогноз завжди сприятливий. Криза першого року триває протягом кількох місяців, закінчується якісними змінами психічної сфери – появою предметної діяльності, мови, формуванням самостійності. Попередити період кризи неможливо, тому що вона є етапом розвитку, а не патологічним станом. Дотримуючись рекомендацій психологів про якісну зміну взаємовідносин з дитиною, правильної організації середовища та режиму, можна зменшити негативні прояви у поведінці, емоціях дитини, скоротити їх тривалість та частоту.