Криза похилого віку

Криза похилого віку – Це період, що характеризується втратою колишньої соціальної активності, виходом на пенсію, необхідністю адаптації до нових умов. Головне завдання – переосмислення життя, прийняття віку та змін, переоцінка сьогодення в аспекті кінцівки існування. До проявів кризового етапу належать: ригідність поглядів, негативна самооцінка, почуття самотності, відчуття власної непотрібності суспільству. Діагностика проводиться в ході клінічної бесіди, за допомогою анкет та опитувальників. Для вирішення кризи застосовуються методи когнітивної, екзистенційної психотерапії, техніки арт-терапії.

Криза похилого віку розвивається під час переходу від зрілості до пенсійного періоду. Зазвичай його симптоми виявляються у проміжку від 55 до 70 років. Тривалість від року до 5-7 років. Існують гендерні відмінності у проживання цієї кризи. Згідно зі статистичними даними, жінки переносять його важче, що обумовлено їх більшою прихильністю до дітей, що подорослішали, і сильною залежністю від зовнішньої привабливості, хорошої фізичної форми.

Літній вік супроводжується безліччю психологічних та соціальних проблем. Погіршення здоров’я, зниження енергійності, старіння збігаються з настанням пенсійного періоду. Якщо до цього додається переїзд дітей/дитини у власну квартиру, відчуття розгубленості, непотрібності посилюється. Негативні переживання при кризі похилого віку провокуються низкою причин:

1. Погіршення здоров’я. Нерідко загострюються хронічні хвороби, розвиваються нові захворювання. Посилюються фізичні страждання, знижується сила, спритність, швидкість рухів. Стають недоступними чи даються важко колишні види активності.
2. Зміна соціального статусу Цей чинник є найбільш значущим для людей, які займали високі посади на роботі, для тих, чия повсякденна діяльність була пов’язана зі спілкуванням. Завершення кар’єри, вихід на пенсію супроводжується втратою колишніх відносин, що ґрунтуються на повазі, шануванні.
3. Зменшення доходів. Пенсійні виплати, як правило, нижчі за заробітну плату. Багатьом вихід заслужений відпочинок означає необхідність скорочення звичних витрат, перегляд бюджету. Це стає причиною тривоги, незадоволеності.
4. Сепарація дітей. Найчастіше вік 55-65 років збігається з періодом настання дорослості у дітей. Вони створюють свої сім’ї, переїжджають у власне житло, до іншого міста. Такі події посилюють відчуття непотрібності, самотності.
5. Старіння. Цей процес супроводжується зміною зовнішнього вигляду, що особливо значуще для жінок. Також старіння асоціюється з кінцівкою життя, неминучістю смерті. Ці уявлення стають причиною пригніченості, відчуття безглуздості існування.

Криза похилого віку – особливий, відносно нетривалий період розвитку, що характеризується необхідністю переходу до якісно нового етапу та супроводжується різкими психологічними змінами. Звична соціальна ситуація «руйнується», втрачаються колишні суспільні ролі. Потрібна зміна уявлень себе, поведінки, відносин. Для цього необхідно відмовитися від колишніх поглядів та очікувань, від звичного способу життя.

Якщо людина похилого віку веде активне громадське життя, то чим довше він перебуває на пенсії, тим більше почувається непотрібним, марним. Самооцінка знижується, з’являється схильність до самознищення. Простежується чіткий зв’язок між самоприйняттям та відчуттям «потрібності». Вирішення кризової ситуації відбувається через пошук нових ролей, усвідомлення власної значущості в умовах, що змінилися. Тому позитивно впливає спілкування з родичами та допомога їм, участь у громадських, спортивних та культурних заходах.

Криза похилого віку проявляється специфічними змінами афективної сфери. Посилюються і гірше піддаються контролю емоційні реакції, виникає схильність до безпричинного смутку, сльозливість. Поведінка стає ексцентричною, зменшується чуйність, посилюється зануреність у себе. Погіршується здатність справлятися із важкими, проблемними ситуаціями. Нові враження не такі яскраві та барвисті як раніше. Переважає потяг до спогадів, минуле оцінюється як сприятливіший час, ніж сьогодення.

Типовий симптом кризи похилого віку – віково-ситуаційна депресія, стійке рівномірне зниження настрою. Відчувається душевна порожнеча, власна непотрібність, безглуздість того, що відбувається. Майбутнє сприймається негативно. Сумний, пригнічений настрій переважає тривалий час без жодних підстав. Підвищується рівень тривоги, ключова причина – страх смерті. Він проявляється як сльозами і плачем, так і навмисне «жартівливими» фразами про хворобу, смерть, похорон.

Інші ознаки кризи похилого віку – іпохондрія, ідеї про недоброзичливість оточуючих, тенденція до вигадок. Виникає схильність помічати будь-які зміни самопочуття, обговорювати їх, записувати, часто відвідувати лікарів. Формується надцінне ставлення до лікувальних процедур, препаратів, консультацій фахівців. З’являються ідеї про утиск навколишніми, про їхнє прагнення позбутися літньої людини. Розповіді про минуле часто прикрашаються вигадкою, надмірною значимістю власної участі у подіях, що відбулися.

Затяжна криза похилого віку посилює загальну психічну ригідність людини: унеможливлюються зміни думок, установок, цінностей. Посилюється впертість. Утрудняється адаптація до оточуючих, до різних ситуацій соціальної взаємодії (похід в аптеку, поліклініку, гості). Зміцнюються надцінні ідеї про ворожу налаштованість оточуючих. Наростає депресія. Літня людина замикається в собі. Підвищується ризик суїцидальних думок та поведінки.

Виявлення кризи похилого віку – завдання клінічного психолога, психотерапевта, рідше – лікаря-психіатра. Для діагностики використовується розмова, анкетування, опитувальники. Суворих критеріїв визначення кризового періоду немає. В анамнестичних даних враховується вік (55-70 років), а також наявність факторів, що провокують кризу: вихід на пенсію, проблеми зі здоров’ям, сепарація дитини. У скаргах переважають ознаки депресивного стану: пригніченість, образа, схильність до самознищення, думки про смерть.

Для виявлення основних складових кризи у конкретного пацієнта використовуються різні психодіагностичні методики: Тест дослідження самовідносини, Шкала астенічного стану, Характерологічний опитувальник особистісних проблем та інші. Результати виявляють низьку самооцінку, недостатнє самоприйняття, почуття відстороненості. Для важкого перебігу кризи характерні домінуюче почуття безпорадності та самотності, відкидання в інтимних відносинах. Усі пацієнти оцінюють якість життя у більшості сфер як низьку.

Для вирішення кризи потрібна внутрішня перебудова: цілеспрямований пошук нових смислів, способів взаємодії, переживань. У результаті має змінитися ставлення до середовища, потреби та спонукання людини. Життя в нових умовах таким чином стане більш комфортним, задовільним. Опанувати техніки перебудови пацієнтам допомагає психотерапія. За участю фахівця пацієнт похилого віку навчається долати труднощі, спричинені кризовим процесом. Використовуються різні напрями психотерапії:

• Екзистенційна. Терапія заснована на організації внутрішньої (розумної) роботи, орієнтованої на прийняття свого життєвого шляху. Оперування філософськими категоріями (життя-смерть, свобода-залежність) дозволяє осмислити поточне життя, прийняти старість як необхідний та плідний етап. Майбутнє та сьогодення розглядається як результат минулого. Усунення від турбот у матеріальному світі відкриває більше можливостей для духовного розвитку.
• Когнітивно-поведінкова. Приділяється увага до зміни негативних думок, вибудовування нових поведінкових, ідейних стратегій. Пацієнт усвідомлює необхідність вирішення практичних завдань, таких як структурування часу, реалізація нових ролей у суспільстві (дідусь, пенсіонер, сусід). Велика увага приділяється пошуку сфери додатку фізичної, соціальної активності. Очікуваний результат: прийняття старості.
• Арт-терапія. Духовна культура, мистецтво можуть стати джерелами мотивації внутрішніх змін. Творче натхнення усуває тривогу та страх, допомагає впоратися з депресією, апатією. Самовираження відбувається через малювання, танець, театральний виступ та інші варіанти творчості. Заняття творчістю зберігає здатність до активної діяльності, уповільнює інволюцію, сприяє довголіттю.

За участю психологів, психотерапевтів криза похилого віку стає умовою для розвитку нових якостей особистості, освоєння адаптивного способу життя. Щоб знизити тяжкість негативних переживань, необхідно заздалегідь створити умови для їх подолання. Важливо дбати про фізичне та психологічне здоров’я, заводити нові знайомства, не пов’язані з роботою та сім’єю. Підвищити соціальну активність допомагають клуби за інтересами для пенсіонерів, участь у благодійних заходах.