Криза семи років

Криза семи років – етап психічного розвитку між дошкільним та молодшим шкільним віком. Характеризується прагненням дитини освоїти соціальну роль школяра, виконувати суспільно значиму діяльність. Виявляється наслідуванням дорослим, манеруванням, впертістю, свавіллям, втратою наївності та безпосередності. Діагностика виконується психологом, дитячим психіатром. Використовується метод розмови, спостереження, тести малювання. Лікування дитина не потребує. У рамках психологічного консультування батькам дають рекомендації щодо зміни відносин, поведінки з метою корекції негативних кризових симптомів.

Дорослі та розвиваючись, дитина переживає стабільні та кризові періоди. Перші відрізняються спокійною течією, поступовим удосконаленням наявних здібностей. Криза супроводжується якісними змінами психіки, що стосуються особи, соціальні відносини. У семирічних дітей ігрова діяльність змінюється навчальної, розширюється коло спілкування, формується соціальна роль – учень. Ознаки кризи – непослух, впертість, дратівливість – виявляються з 5 до 8 років. Тривалість перехідного етапу становить 6-9 місяців. До завершення формується «внутрішня позиція школяра», уявлення дитини про соціальну роль (очікування, відносини, діяльність).

Криза семи років збігається із початком шкільного навчання – внутрішні зміни психіки супроводжуються зміною соціальної ситуації розвитку. Дитина відчуває потребу освоювати соціальні ролі, значиму у суспільстві діяльність (навчання). На початковому етапі важливими є зовнішні атрибути «дорослості». Маля відстоює право обирати, самостійно оцінює ситуацію, приймає рішення. Зміст, зміст вчинків залишаються прихованими. Відсутнє розуміння відповідальності, наслідків, виникають конфліктні ситуації із вчителями, батьками.

Друга особливість кризового періоду – необхідність ухвалити правила, заборони, права, обов’язки учня. Дослідження меж дозволеного виконується «методом проб» – дитина ігнорує, заперечує, протистоїть вимогам дорослих. Виразність симптомів кризи залежить від психологічних особливостей членів сім’ї, методів виховання. Криза гостро переживається збудливими дітьми, при гіперопіці та авторитаризмі матері, батька. Третя особливість – освоєння нової ролі супроводжується відкиданням колишньої. Ставши учнем, дитина відмовляється виконувати звичні справи – грати з молодшою ​​сестрою, рано лягати спати. Вирішення кризи відбувається разом із освоєнням змісту (сенсу) навчальної діяльності, дорослості.

Зміни кризового етапу мають фізіологічну основу – у 6-7 років активно розвиваються лобові частки кори великих півкуль, які відповідають за довільність: уміння планувати, контролювати виконання дій, прогнозувати наслідки. Зберігається рухливість процесів збудження-гальмування, що виявляється непосидючістю, гіперактивністю, емоційною лабільністю. На рівні психіки відбуваються такі зміни: переживання стають осмисленими, узагальнюються, образ «Я» поділяється на внутрішній (самооцінка) та зовнішній (оцінка оточуючими). Дитина вибудовує власну систему цінностей, диференціює “погано” – “добре”, “правильно” – “неправильно”. Відбувається становлення уявлення себе як особистості соціумі. Активно освоюються рольові відносини з освітянами, однолітками. Кризові симптоми спостерігаються під час освоєння нової позиції (учень, школяр).

Основними проявами кризи є примхливість, негативізм, непослух, дратівливість. Наслідуючи дорослих, дитина манерничає, кривляється. Рухи, фрази не відповідають віку, стають безглуздими, навмисними, перебільшеними. Дослівне повторення батьківських слів, інтонацій, жестів – апробування атрибутів дорослості. Прагнення змінити існуючі правила поведінки, способи взаємодії із членами сім’ї супроводжуються частими суперечками, ігноруванням прохань старших. Після навернення дорослого дитина витримує паузу, відтягує виконання неприємних обов’язків, обираючи тактику (опір, підпорядкування). Він порівнює права та обов’язки родичів, виявляючи несправедливість, відкрито висловлює невдоволення, упирається (відмовляється спати, гуляє без шарфа, як тато).

Поведінка дітей відрізняється непослухом. Відмова від звичних вимог, обов’язків пояснюється зміною соціальної позиції – була дитина, став учнем. Малюк викидає іграшки, відмовляється від улюбленої їжі (подобається сік – п’є чай «як мама»), не слідує встановленому режиму. Свавілля проявляється опором питанням, проханням дорослих. Формування самооцінки відбувається через схвалення/осудження оточуючих. Дитина часто запитує думку старших про результати праці – просить оцінити малюнок, виріб, якість прибирання, красу обраного одягу. Критика формує невпевненість, пасивність, безініціативність.

У першокласників набувають значущості проблеми адаптації, психологічної готовності до школи. У нормі криза та початок навчання збігаються, дитина легко пристосовується до незнайомих умов, швидко освоює соціальну позицію школяра. Діти з тривалою, запізнюваною кризою відчувають труднощі переходу від дошкільного дитинства до молодшого шкільного віку – провідною діяльністю залишається гра, приймаються зовнішні ознаки ролі учня, але зберігається сильна емоційна прихильність до матері. Вимушене відвідування школи провокує реакцію активного/пасивного протесту (порушення поведінки), розвиток невротичних розладів, психосоматичних захворювань.

Діагностика кризи семи років проводиться психологами та педагогами, при виражених поведінкових та емоційних відхиленнях може знадобитися консультація лікаря-психіатра. Стандартне обстеження здійснюється клінічними методами, додатково виконується оцінка психологічної підготовленості до шкільного навчання. Повний комплекс обстежень включає:

• Розмову з батьками. Опитування батьків залишається найінформативнішим методом дослідження дитячих криз. Фахівець розпитує про прояви перехідного періоду, зміни поведінки дитини, процес адаптації.
• Спостереження. Іноді симптоми виявляються під час консультації. При взаємодії дитини з батьками визначається негативізм, упертість, свавілля – не сідає на вказаний стілець, не реагує на пропозицію поводитися тихіше, демонстративно відвертається при проханні поговорити з лікарем.
• Опитування дитини. Запитання стосуються психологічного компоненту шкільної готовності: «Чи хочеш ти піти/ходити до школи? Чому?». По розгорнутості, спрямованості відповіді оцінюється сформованість позиції школяра.

Диференціальна діагностика з емоційними, поведінковими порушеннями проводиться за важкого перебігу кризи. У таких випадках до обстеження підключається дитячий психіатр, який на підставі даних анамнезу робить висновок про можливий розлад. Додатково може знадобитися комплексне психологічне тестування (пізнавальна, емоційно-вольова сфера), інструментальне обстеження (ЕЕГ, МРТ головного мозку).

У період кризи відбуваються зміни поведінки, способу життя, самовідчуття дитини. Дорослим слід виробити нові засоби сімейної взаємодії, переглянути своє ставлення до майбутнього учня, заздалегідь розпочати підготовку до навчального року. Ці заходи дозволять прискорити перехідний етап, скоригувати негативні кризові прояви. На консультаціях психологи рекомендують батькам:

• Дотримання режиму. Необхідно за 4-6 місяців до початку навчання виробити звичку рано лягати спати та прокидатися. Важливо чергувати прогулянки, ігри, навчальні заняття.
• Знайомство зі школою. Рекомендується відвідати будинок навчального закладу до перших занять. Дитина стане більш впевненою, спокійною.
• Позначення прав, обов’язків. Неслухняній дитині треба пояснити – у всіх є обов’язки. Майбутній школяр повинен зрозуміти, що вимоги батьків ґрунтуються на довірі, розширюють його права, збільшують відповідальність.
• Надання свободи. Повинні існувати методи реалізації самостійності. Приклад: прибирання в кімнаті обов’язкове, але дитині можна вибрати час, спосіб.
• Дозвіл на помилку. Не варто запобігати прогнозованим негативним наслідкам дій дитини (за умови безпеки для життя, здоров’я). Аналіз результату навчить передбачати проблеми, нести відповідальність за власні вчинки (увечері вибрав ігри замість домашнього завдання – вранці отримав двійку).

Успішне завершення кризи семи років формує у дитини позицію учня, відповідальність, вміння приймати правила та дотримуватися їх, сприяє шкільній адаптації. Профілактика ускладнень та затяжного перебігу кризи ґрунтується на зміні ставлення батьків до дітей. Необхідно демонструвати повагу, рівноправність, надавати дитині більше свободи. У вихованні рекомендується виявити гнучкість, дотримуватись системи прийнятих правил, але залишати простір для самостійності, вибору, зміни ролі. Не слід йти на відкритий конфлікт із дитиною, це загострює негативні симптоми.