Кишкова непрохідність

Кишкова непрохідність – Порушення пасажу вмісту по кишечнику, викликане обтурацією його просвіту, здавленням, спазмом, розладами гемодинаміки або іннервації. Клінічно кишкова непрохідність проявляється переймоподібними болями в животі, нудотою, блюванням, затримкою випорожнень та відходження газів. У діагностиці кишкової непрохідності враховуються дані фізикального обстеження (пальпації, перкусії, аускультації живота), ректального пальцевого дослідження, оглядової рентгенографії черевної порожнини, контрастної рентгенографії, колоноскопії, лапароскопії. За деяких видів кишкової непрохідності можлива консервативна тактика; в інших випадках проводиться хірургічне втручання, метою якого служить відновлення пасажу вмісту по кишечнику або його зовнішнє відведення, резекція нежиттєздатної ділянки кишки.

Кишкова непрохідність (ілеус) не є самостійною нозологічною формою; в гастроентерології та колопроктології даний стан розвивається при найрізноманітніших захворюваннях. Кишкова непрохідність становить близько 3,8% усіх невідкладних станів в черевній хірургії. При кишковій непрохідності порушується просування вмісту (хімусу) – напівперетравлених харчових мас травним трактом.

Кишкова непрохідність – це поліетиологічний синдром, який може бути обумовлений безліччю причин і мати різні форми. Своєчасність та правильність діагностики кишкової непрохідності є вирішальними факторами у результаті цього тяжкого стану.

Розвиток різних форм кишкової непрохідності зумовлений своїми причинами. Так, спастична непрохідність розвивається в результаті рефлекторного спазму кишечника, який може бути обумовлений механічним і больовими подразненням при глистових інвазіях, сторонніх тілах кишечника, ударах і гематомах живота, гострому панкреатиті, нефролітіазі та нирковій коліці, жовчній коліці, жовчній коліці та пневмотораксі, переломах ребер, гострому інфаркті міокарда та ін. патологічних станах. Крім цього, розвиток динамічної спастичної кишкової непрохідності може бути пов’язано з органічними та функціональними ураженнями нервової системи (ЧМТ, психічною травмою, спинномозковою травмою, ішемічним інсультом та ін.), а також дисциркуляторними порушеннями (тромбозами та емболіями мезентеріальних судин, дизентерією, хворобою Гіршпрунга.

До паралітичної кишкової непрохідності призводять парези та паралічі кишечника, які можуть розвиватися внаслідок перитоніту, оперативних втручань на черевній порожнині, гемоперитоніуму, отруєнь морфіном, солями важких металів, харчових токсикоінфекцій тощо.

При різних видах механічної кишкової непрохідності має місце механічні перешкоди шляху просування харчових мас. Обтураційна кишкова непрохідність може викликатися каловим камінням, жовчними конкрементами, безоарами, скупченням глистів; внутрішньопросвітним раком кишечника, стороннім тілом; здаленням кишечника ззовні пухлинами органів черевної порожнини, малого тазу, нирки.

Странгуляційна кишкова непрохідність характеризується не тільки стисненням просвіту кишки, а й компресією брижових судин, що може спостерігатися при утиску грижі, завороті кишок, інвагінації, вузлоутворенні – перехльостуванні та закручуванні між собою петель кишки. Розвиток даних порушень може бути обумовлено наявністю довгої брижі кишки, рубцевих тяжів, спайок, зрощень між петлями кишечника; різким зниженням маси тіла, тривалим голодуванням з подальшим переїданням; раптовим підвищенням внутрішньочеревного тиску.

Причиною судинної кишкової непрохідності виступає гостра оклюзія мезентеріальних судин внаслідок тромбозу та емболії брижових артерій та вен. В основі розвитку вродженої кишкової непрохідності, як правило, лежать аномалії розвитку кишкової трубки (подвоєння, атрезія, мекекелів дивертикул та ін.).

Існує кілька варіантів класифікації кишкової непрохідності, що враховують різні патогенетичні, анатомічні та клінічні механізми. Залежно від цих чинників застосовується диференційований підхід до лікування кишкової непрохідності.

З морфофункціональних причин виділяють:

1. динамічну кишкову непрохідність, яка, у свою чергу, може бути спастичною та паралітичною.

2. механічну кишкову непрохідність, що включає форми:

3. судинну кишкову непрохідність, обумовлену інфарктом кишківника.

За рівнем розташування перешкоди для пасажу харчових мас розрізняють високу та низьку тонкокишкову непрохідність (60-70%), товстокишкову непрохідність (30-40%). За ступенем порушення прохідності травного тракту кишкова непрохідність може бути повною або частковою; за клінічним перебігом – гострою, підгострою та хронічною. За час формування порушень прохідності кишечника диференціюють вроджену кишкову непрохідність, пов’язану з ембріональними вадами розвитку кишечника, а також набуту (вторинну) непрохідність, обумовлену іншими причинами.

У розвитку гострої кишкової непрохідності виділяють кілька фаз (стадій). У так званій фазі «ілеусного крику», що триває від 2-х до 12-14 годин, превалюють біль та місцева абдомінальна симптоматика. Стадія інтоксикації, що змінює першу фазу, триває від 12-ти до 36 годин і характеризується «уявним благополуччям» – зменшенням інтенсивності переймоподібних болів, ослабленням кишкової перистальтики. Одночасно з цим відзначається невідходження газів, затримка випорожнень, здуття та асиметрія живота. У пізній термінальній стадії кишкової непрохідності, що настає через 36 годин від початку захворювання, розвиваються різкі порушення гемодинаміки і перитоніт.

Незалежно від типу та рівня кишкової непрохідності має місце виражений больовий синдром, блювання, затримка випорожнень та невідходження газів.

Абдомінальні болі носять переймоподібний нестерпний характер. Під час сутички, яка збігається з перистальтичною хвилею, обличчя пацієнта спотворюється від болю, він стогне, приймає різні вимушені положення (на корточках, колінно-ліктьове). На висоті болючого нападу з’являються симптоми шоку: блідість шкіри, холодний піт, гіпотонія, тахікардія. Стихання болю може бути дуже підступною ознакою, що свідчить про некроз кишечника і загибель нервових закінчень. Після уявного затишшя, на другу добу від початку розвитку кишкової непрохідності, неминуче виникає перитоніт.

Іншою, характерною для кишкової непрохідності ознакою, є блювання. Особливо рясне і багаторазове блювання, що не приносить полегшення, розвивається при тонкокишковій непрохідності. Спочатку блювотні маси містять залишки їжі, потім жовч, у пізньому періоді – кишковий вміст (калова блювота) з гнильним запахом. При низькій кишковій непрохідності блювання, як правило, повторюється 1-2 рази.

Типовим симптомом низької кишкової непрохідності є затримка випорожнень та відходження газів. Пальцеве ректальне дослідження виявляє відсутність калу у прямій кишці, розтягнутість ампули, зяяння сфінктера. При високій непрохідності тонкої кишки затримки випорожнень може бути; випорожнення нижніх відділів кишечника відбувається самостійно або після клізми.

При кишковій непрохідності звертає увагу здуття та асиметричність живота, видима на око перистальтика.

При перкусії живота у пацієнтів з кишковою непрохідністю визначається тимпаніт із металевим відтінком (симптом Ківуля) та притуплення перкуторного звуку. Аускультативно у ранній фазі виявляються посилена кишкова перистальтика, «шум плескоту»; в пізній фазі – ослаблення перистальтики, шум краплі, що падає. При кишковій непрохідності пальпується розтягнута кишкова петля (симптом Валя); у пізні терміни – ригідність передньої черевної стінки.

Важливе діагностичне значення має проведення ректального та піхвового дослідження, за допомогою яких можна виявити обтурацію прямої кишки, пухлини малого тазу. Об’єктивність наявності кишкової непрохідності підтверджується під час проведення інструментальних досліджень.

При оглядовій рентгенографії черевної порожнини визначаються характерні кишкові арки (роздута газом кишка з рівнями рідини), чаші Клойбера (куполоподібні просвітлення над горизонтальним рівнем рідини), симптом перистості (наявність поперечної смугастість кишки). Рентгеноконтрастне дослідження ШКТ застосовується у скрутних діагностичних випадках. Залежно від рівня кишкової непрохідності може використовуватися рентгенографія пасажу барію кишечнику або іригоскопія. Колоноскопія дозволяє оглянути дистальні відділи товстого кишечника, виявити причину обтурації кишки та у ряді випадків – дозволити явища гострої кишкової непрохідності.

Проведення УЗД черевної порожнини при кишковій непрохідності утруднене через виражену пневматизацію кишечника, проте дослідження у ряді випадків допомагає виявити пухлини або запальні інфільтрати. У ході діагностики гостру кишкову непрохідність слід диференціювати від гострого апендициту, прободної виразки шлунка та 12-палої кишки, гострого панкреатиту та холециститу, ниркової кольки, позаматкової вагітності.

При підозрі на кишкову непрохідність проводиться екстрена госпіталізація пацієнта до хірургічного стаціонару. До огляду лікаря категорично забороняється ставити клізми, вводити знеболювальні, приймати проносні препарати, промивання шлунка.

За відсутності перитоніту в умовах стаціонару виробляють декомпресію шлунково-кишкового тракту шляхом аспірації шлунково-кишкового вмісту через тонкий назогастральний зонд та постановки сифонної клізми. При переймоподібних болях і вираженій перистальтиці вводяться спазмолітичні засоби (атропін, платифілін, дротаверин), при парезі кишечника – препарати, що стимулюють моторику кишечника (неостигмін); виконується новокаїнова паранефральна блокада. З метою корекції водно-електролітного балансу призначається внутрішньовенне введення сольових розчинів.

Якщо в результаті заходів, що вживаються, кишкова непрохідність не дозволяється, слід думати про механічний ілеус, що вимагає термінового хірургічного втручання. Операція при кишковій непрохідності спрямована на усунення механічної обструкції, резекцію нежиттєздатної ділянки кишки, запобігання повторному порушенню прохідності.

При непрохідності тонкої кишки може виконуватися резекція тонкої кишки з накладенням ентероентероанастомозу або ентероколоанастомозу; деінвагінація, розкручування завороту петель кишечника, розсічення спайок і т. д. При кишковій непрохідності, обумовленої пухлиною товстої кишки, проводиться геміколонектомія і накладання тимчасової колостоми. При неоперабельних пухлинах товстого кишківника накладається обхідний анастомоз; при розвитку перитоніту виконується трансверзостомія.

У післяопераційному періоді проводиться відшкодування ОЦК, дезінтоксикаційна, антибактеріальна терапія, корекція білкового та електролітного балансу, стимуляція моторики кишківника.

Прогноз при кишковій непрохідності залежить від терміну початку та повноти обсягу лікування. Несприятливий результат настає при пізно розпізнаній кишковій непрохідності, у ослаблених і пацієнтів похилого віку, при неоперабельних пухлинах. При вираженому спайковому процесі у черевній порожнині можливі рецидиви кишкової непрохідності.

Профілактика розвитку кишкової непрохідності включає своєчасний скринінг та видалення пухлин кишечника, попередження спайкової хвороби, усунення глистової інвазії, правильне харчування, уникнення травм тощо.