Лабіринтит

Лабіринтит – Запальне ураження структур внутрішнього вуха, що виникає внаслідок проникнення в нього інфекції або є наслідком травми. Клініка лабіринтиту включає вестибулярні порушення (запаморочення, розлад рівноваги та координації) та симптоми ураження органу слуху (шум у вусі, зниження слуху). Діагностичні заходи при підозрі на лабіринтит полягають у проведенні отоскопії, рентгенологічного дослідження, КТ, аудіометрії, електрокохлеографії, імпедансометрії, вестибулометрії, електроністагмографії, калорійної та пресорної проби, лабораторних досліджень для виявлення збудника. Лікування лабіринтиту може бути медикаментозним та хірургічним. Надалі багатьом пацієнтам, які перенесли лабіринтит, необхідна слухова реабілітація: кохлеарна імплантація або слухопротезування.

Внутрішнє вухо являє собою заповнений ендолімфою кістковий лабіринт, що складається з равлика, присінка та півкружних канальців. У равлику знаходяться звукосприймаючі клітини слухового аналізатора. Переддень і три напівкружних канальця забезпечені рецепторами вестибулярного аналізатора, що відповідає за рівновагу та відчуття розташування власного тіла у просторі. Запальні зміни внутрішнього вуха при лабіринтиті призводять до ураження рецепторного апарату обох аналізаторів, що клінічно проявляється поєднанням слухових та вестибулярних порушень.

Внаслідок внутрішнього розташування лабіринту його інфікування з розвитком лабіринтиту можливе лише за поширення мікроорганізмів чи його токсинів з інших інфекційних осередків. Найчастіше причиною лабіринтиту буває середній отит. У кісткових структурах равлики та переддень є вікна, які закриті сполучнотканинними мембранами. Таким чином, внутрішнє вухо відокремлено від барабанної порожнини середнього вуха. При запаленні середнього вуха відбувається набухання та інфільтрація мембран, внаслідок чого вони стають проникними для мікробних токсинів, що проникають з барабанної порожнини та зумовлюють серозне запалення внутрішнього вуха. Серозний лабіринтит, що розвивається, призводить до підвищення тиску всередині лабіринту, що може супроводжуватися проривом сполучнотканинних мембран вікон у барабанну порожнину. Через отвори у внутрішнє вухо потрапляють патогенні мікроорганізми, що викликають розвиток гнійного лабіринтиту.

Інфекційні агенти та їх токсини через внутрішній слуховий прохід можуть проникнути у внутрішнє вухо із порожнини черепа. Причиною лабіринтиту в таких випадках є менінгіт, який у свою чергу може бути обумовлений менінгококовою та пневмококовою інфекцією, грипом, кіром, туберкульозом, скарлатиною, висипним тифом. Загальні інфекційні захворювання (епідемічний паротит, простий та оперізувальний герпес, сифіліс) можуть стати причиною лабіринтиту внаслідок гематогенного занесення інфекції.

Виникнення лабіринтиту можливе через проникнення інфекції через пошкоджену барабанну перетинку при травмах вуха. Лабіринтит може спостерігатися не тільки при прямих ушкодженнях – пораненнях гострими предметами або травмуванні перетинки стороннім тілом вуха. Тупі черепно-мозкові травми скронево-тім’яної області, що призводять до переломів піраміди скроневої кістки та розриву барабанної перетинки, також можуть стати причиною лабіринтиту.

Клінічна отоларингологія використовує розширену класифікацію лабіринтиту, засновану на кількох умовах. За характером збудника лабіринтит поділяють на вірусний, бактеріальний (специфічний та неспецифічний), грибковий.

Залежно від механізму виникнення виділяють: тимпаногенний лабіринтит – спричинений проникненням інфекції із середнього вуха; менінгогенний лабіринтит – виникає внаслідок поширення інфекції з оболонок головного мозку при менінгіті; гематогенний лабіринтит – є результатом занесення інфекції в судини лабіринту зі струмом крові; Травматичний лабіринтит – це інфекційне ускладнення травми вуха або черепа.

За типом запалення, що розвинулося у внутрішньому вусі, лабіринтит класифікують як серозний, гнійний і некротичний. Серозний лабіринтит характеризується вираженими ексудативними змінами зі збільшенням кількості ендолімфи, появою в ній фібрину та клітин крові. При гнійному лабіринті відбувається лейкоцитарна інфільтрація, стихання запалення супроводжується утворенням грануляцій. Некротичний лабіринтит виникає, коли відбувається порушення кровопостачання тієї чи іншої ділянки лабіринту за рахунок тромбозу або стискання гілок слухової артерії. Некротичний лабіринтит може спостерігатися внаслідок травми з пошкодженням артерії або при здавленні судин через виражену набряклість.

За поширеністю запального процесу розрізняють дифузний та обмежений лабіринтит.

За характером течії лабіринтит буває гострий та хронічний. Гострий серозний лабіринтит характеризується стиханням запалення через 2-3 тижні. Гострий гнійний лабіринтит може мати затяжний перебіг або перейти до хронічної форми. Хронічний лабіринтит відрізняється поступовим розвитком симптоматики; можливо його латентний, практично безсимптомний, перебіг.

Вестибулярні порушення виявляються запамороченням, виникненням спонтанного ністагму, розладом координації рухів та рівноваги (вестибулярна атаксія), вегетативними порушеннями. Запаморочення при лабіринтіті має системний характер. Пацієнти скаржаться на почуття обертання навколишніх предметів або свого тіла в певному напрямку. У деяких випадках лабіринтиту системне запаморочення поєднується з несистемним, при якому пацієнт наголошує на нестійкості та невпевненості при ходьбі, але не може визначити напрямок падіння.

При гострому лабіринтіті або загостренні хронічного лабіринтиту запаморочення виникає як нападів, тривалість яких варіює від 2-3 хвилин до кількох годин. Під час нападу інтенсивне запаморочення супроводжується нудотою та блюванням, що посилюються під час руху; відзначається підвищене потовиділення, бідність чи гіперемія обличчя. Хронічний лабіринтит поза загостренням характеризується періодично виникаючим запамороченням тривалістю до декількох хвилин. Характерний для лабіринтиту спонтанний ністагм відрізняється тим, що змінює свій напрямок протягом захворювання.

Розлад рівноваги у пацієнтів з лабіринтитом проявляється різною мірою від незначного відхилення тіла в положенні стоячи або при ходьбі, до падіння та неможливості самостійного пересування. Характерна нестійкість у позі Ромберга. При цьому відхилення або падіння можливе в різні боки, залежно від поворотів голови. Порушення координації виявляються під час проведення пальце-носовой проби, під час якої промахування відбувається у напрямку повільного компонента ністагма.

Вегетативні порушення, що відзначаються при лабіринтиті, включають зміну кольору шкірних покривів (блідість або почервоніння), блювання, нудоту, брадикардію або тахікардію, дискомфорт у серцевій ділянці. Виражені вегетативні симптоми можуть спостерігатися у період між загостреннями хронічного лабіринтиту.

Порушення слуху пов’язані з подразненням та загибеллю звукосприймаючих рецепторів. У першому випадку відзначається шум у вусі, у другому – зниження чи втрата слуху. При серозному лабіринті туговухість носить оборотний характер. При гнійному лабіринтіті масова загибель слухових рецепторів призводить до стійких порушень слуху до глухоти.

Основні ускладнення лабіринтиту пов’язані з переходом запалення на розташовані поблизу лабіринту структури. Поширення запального процесу з внутрішнього вуха до фалопієвого каналу, де проходить лицевий нерв, призводить до виникнення периферичного невриту лицевого нерва. Інфікування соскоподібного відростка викликає розвиток мастоїдиту, поширенням гнійного запалення на скроневу кістку – петрозіту. Проникнення інфекції в порожнину черепа при гнійному лабіринті викликає поява отогенних ускладнень: менінгіту, енцефаліту, абсцесу головного мозку.

Залежно від етіології лабіринтиту його діагностику отоларинголог здійснює разом із отоневрологом, неврологом, інфекціоністом, травматологом чи венерологом. Проводиться отоскопія та мікроотоскопія, у ході яких можуть бути виявлені характерні для середнього отиту зміни барабанної перетинки або її травматична перфорація. Виконується прицільна рентгенографія чи КТ скроневої кістки. Травми є показанням для рентгенографії та КТ черепа. При підозрі на інфекційний процес у порожнині черепа проводиться МРТ головного мозку, за потреби – люмбальна пункція.

Дослідження слуху при лабіринтіті включає: аудіометрію, дослідження з камертоном, граничну аудіометрію, акустичну імпедансометрію, електрокохлеографію, дослідження слухових ВП, отоакустичну емісію, промонторіальний тест. Дослідження вестибулярної функції у пацієнтів із лабіринтитом здійснюється отоларингологом або вестибулологом. Воно полягає у проведенні вестибулометрії, пресорної (фістульної) проби, стабілізаторії, калорічної проби. З метою виявлення прихованого, не помітного при візуальному огляді, ністагма використовується відеоокулографія та електроністагмографія.

Встановлення специфічного збудника інфекції, що стала причиною лабіринтиту, здійснюється за допомогою ІФА, РІФ та ПЛР-діагностики. За наявності виділень із вуха проводиться і бактеріологічне дослідження. Для діагностики вродженого сифілісу проводять тест RPR. У ході діагностики лабіринтит необхідно диференціювати з абсцесом мозочка, атаксією, хворобою Меньєра, кохлеарним невритом, невриномою слухового нерва, отосклерозом.

Медикаментозна терапія лабіринтиту потребує комплексного підходу. Вона включає призначення антибактеріальних та протизапальних препаратів, медикаментів, що покращують кровообіг внутрішнього вуха, нейропротекторів, гіпосенсибілізуючих засобів. Купірування нападів запаморочення при лабіринтиті проводиться вестибулолітіками.

Тимпаногенний гнійний лабіринтит підлягає хірургічному лікуванню, яке полягає у проведенні операції, що санує, на середньому вусі, лабіринтотомії або пластики фістули лабіринту. Якщо лабіринтит супроводжується мастоїдитом або петрозитом, відповідно проводиться мастоїдотомія або розтин піраміди скроневої кістки. При наявності внутрішньочерепних ускладнень лабіринтиту показана лабіринтектомія (видалення лабіринту) з дренуванням порожнини черепа.

Стійкі порушення слуху внаслідок перенесеного лабіринтиту потребують корекції за допомогою слухопротезування або шляхом проведення слуховосновлювальної операції (кохлеарної імплантації). З метою вибору оптимальної для пацієнта методики слухової реабілітації необхідна консультація сурдолога та слухопротезиста.

Гострий серозний лабіринтит при своєчасному лікуванні закінчується повним одужанням пацієнта з відновленням вестибулярної, так і слухової функції. Гнійний лабіринтит призводить до стійких вестибулярних та слухових порушень. Згодом після перенесеного лабіринтиту відбувається адаптація механізмів рівноваги за рахунок здорового лабіринту другого вуха, функцій кори головного мозку, роботи зорового аналізатора, проприоцептивної та тактильної чутливості. Однак втрачені в результаті лабіринтиту функції слухового аналізатора не відновлюються, пацієнт втрачає слух на уражене вухо.