Лагофтальм

Лагофтальм – Офтальмопатологія, при якій порушується процес змикання повік. Клінічно захворювання проявляється гіперемією кон’юнктиви, відчуттям стороннього тіла, печінням, фотофобією, зниженням гостроти зору, підвищеною сухістю та сльозотечею. Для встановлення діагнозу досить візуального огляду. Біомікроскопія очей, візометрія, УЗД та ГКТ проводяться для оцінки стану структур очного яблука. Консервативна терапія включає місцеве застосування лікарських засобів та спеціальних пластирних пов’язок. Хірургічне лікування зводиться до реконструктивних оперативних втручань (невроліз, аутотрансплантація, реіннервація) або тарзо- та блефарорафії.

Лагофтальм (від грец. – заяче око) – поширена офтальмопатологія найчастіше паралітичного генезу. Порушення змикання повік на тлі паралічу чи парезу зустрічається із частотою 30:100000 населення. Статистичні дані про епідеміологію інших форм відсутні. У 60% разі захворювання розвивається і натомість невриту лицевого нерва невстановленого походження. В осіб чоловічої та жіночої статі діагностується у співвідношенні 1:1. Географічні та сезонні особливості поширення патології не встановлені. Лагофтальм має важливе соціальне значення через високий ризик інвалідизації пацієнта.

Порушення процесу змикання повік – наслідок аномалії будови, розладу іннервації чи впливу механічних чинників. Основні етіологічні фактори розвитку лагофтальму:

• Парез та параліч лицьового нерва. Приводять до порушення іннервації кругового м’яза ока, яка в нормі відповідає за рухливість повік. Є наслідком важких захворювань, травм чи хірургічних втручань.
• Поразка трійчастого нерва. V пара черепних нервів за будовою відноситься до групи змішаних, тому при її ураженні страждає не тільки рухова функція, а й больова, температурна та тактильна чутливість. Причини розвитку – ті ж, що й ураження лицьового нерва.
• Аномалія розвитку. Лагофтальм як вторинна патологія може виникати у пацієнтів із симблефароном та колобомою. При симблефароні зрощення пальпебральної та орбітальної кон’юнктиви перешкоджає нормальному закриттю очей. При колобомі у зоні розщеплення не прикривається кон’юнктива.
• Екзофтальм. Через зміщення очного яблука перед очна щілина не замикається навіть при нормальних анатомо-фізіологічних особливостях органу зору.
• Рубцевий виворот. При ектропіоні неповне закриття очної щілини обумовлено провисанням нижньої повіки.
• Ретракція верхньої повіки. Захворювання супроводжується усуненням шкірної складки у напрямку верхнього краю очниці, проявляється оголенням склери.

У нормі скорочення кругового м’яза забезпечує закриття очей. При порушенні чутливої ​​(трійчастий нерв) або рухової (лицьової та окорухової нерви) іннервації процес нервово-м’язової передачі імпульсу не реалізується, відсутність скорочення кругового м’яза проявляється лагофтальмом. Очна щілина відкривається завдяки групі м’язів антагоністів – леваторів, тому ця функція не страждає. При цьому антагоністична контрактура м’яза, що піднімає повіку, посилює клінічні прояви лагофтальму. Рідше змикання неможливе через патологію будови. Зниження амплітуди миготливих рухів перешкоджає рівномірному розподілу слізної рідини на поверхні кон’юнктиви, тому хворих турбує підвищена сухість. Розвиток ксерофтальмії потенціює виворот нижньої слізної точки, обумовлений зміщенням нижньої повіки та зниженням тургору.

В офтальмології прийнято клінічну класифікацію патології за ступенем вираженості:

• Слабкий ступінь. Характеризується незначним розширенням очної щілини та опущенням краю нижньої повіки. У медіальній третині визначається згладженість шкіри. Пацієнт здатний практично повністю заплющити очі. У сні очна щілина відкрита.
• Середній ступінь. Клінічні прояви виражені яскравіше, ніж за слабкого ступеня, супроводжуються зменшенням складчастості шкіри. Для закриття очей хворий докладає зусиль. Процес змикання очної щілини вимагає додаткового залучення орбітальної частини кругового м’яза. У період сну очі розплющені.
• Сильний ступінь. Око постійно знаходиться у відкритому стані. Відзначається підвищена сухість кон’юнктиви та рогової оболонки, що веде до запальних та дистрофічних уражень органу зору.

На початкових стадіях захворювання проявляється неповним змиканням очної щілини із супутньою сухістю кон’юнктиви. Пацієнти відзначають сльозогінність, відчуття печіння та почервоніння кон’юнктиви. Прогресування лагофтальму призводить до того, що верхня повіка не опускається і не бере участі в моргані. Гіперемія орбітальної кон’юнктиви найбільше виражена в ранковий час, тому що під час сну очна щілина відкрита. Хворі скаржаться на «затуманювання» зору. Підвищена сльозотеча при лагофтальмі супроводжується фотофобією. При втраті корнеального рефлексу подразнення рогівки не викликає змикання очей.

Клінічний перебіг захворювання залежить від етіології. Параліч кругового м’яза провокує розвиток ектропіону. Зміщення слізної точки проявляється підвищеною сльозотечею, ранньою появою симптомів блефариту або млявого кон’юнктивіту. Виникнення лагофтальму при поразці трійчастого нерва характеризується порушенням сльозопродукції. Пошкодження VII пари черепних нервів викликає почуття сухості та відчуття стороннього тіла. Тривале існування паралічу потенціює прогресування атрофічних змін, що виявляються зниженням тургору повік, їх зміщенням донизу або виверненням.

У 30-40% випадків лагофтальм ускладнюється ксерофтальмією (сухість рогівки та кон’юнктиви). Прогресування захворювання призводить до катарального кон’юнктивіту та нейротрофічного кератиту. Виразка рогової оболонки провокує виникнення лейкоми, що супроводжується зниженням гостроти зору та появою більма. При тяжкому перебігу виявляється перфорація рогівки. Розвиток ендофтальміту у хворих на лагофтальм може привести не тільки до незворотної зорової дисфункції, але і до енуклеації.

Для підтвердження діагнозу проводять зовнішній огляд. Пацієнта просять заплющити очі (звичайним чином і з додатковими зусиллями) з метою встановлення ступеня лагофтальму. Спеціальне офтальмологічне обстеження необхідне раннього виявлення змін із боку органу зору та вибору подальшої лікувальної тактики. Воно здійснюється офтальмологом і включає:

• Біомікроскопію ока. Дослідження дозволяє виявити симптоми ураження рогової оболонки та кон’юнктиви. p align=”justify”> При візуалізації ознак запальних або інфекційних захворювань оперативне лікування проводиться тільки після їх компенсації.
• Візометрію. Вимірювання гостроти зору – обов’язковий метод діагностики, тому що при вираженому лагофтальмі часто спостерігається зорова дисфункція.
• УЗД у В-режимі. Методика рекомендована при підозрі на пан- та ендофтальміт. При виявленні порушення прозорості оптичних середовищ ока під час біомікроскопії замість УЗД проводять оптичну когерентну томографію (ГКТ).

З метою вибору адекватного методу лікування диференціальну діагностику здійснюють між різними етіологічними формами лагофтальму. При паралітичній природі супутні симптоми є згладжування складок на лобі, опущення куточка рота. У таких випадках потрібна додаткова консультація невролога. Аномалії будови повік проявляються ізольовано, зазвичай діагностуються у ранньому віці. Рубцевому вивороту або ретракції передують травматичні або запальні ураження. Госпітальний комплекс аналізів при лагофтальмі призначають напередодні хірургічного втручання.

Медикаментозна терапія спрямовано своєчасне зволоження орбітальної поверхні органу зору. Основна мета – запобігання розвитку ксерофтальмії. Пацієнтам показані інстиляції:

• Антисептичних медикаментів. Регулярне повторення процедури необхідне попередження інфекційних і запальних ускладнень.
• Зволожуючих засобів. Щоденне використання препаратів дозволяє уникнути ускладнень, дозволяє компенсувати основні симптоми на ранніх етапах розвитку.
• Препаратів штучної сльози. Дана група лікарських засобів застосовується у разі розвитку лагофтальму на тлі патології трійчастого нерва, що обумовлено порушенням сльозопродукції.
• Протизапальні засоби. Препарати рекомендовані лише у разі діагностики інфекційних чи запальних захворювань (кон’юнктивіту, кератиту, блефариту).

Консервативні методи корекції становища повік зводяться до застосування пластирних пов’язок. Методика відрізняється економічністю та простотою застосування, але не забезпечує довготривалого ефекту. Метою операції є відновлення повного змикання очної щілини. Особливості хірургічного лікування визначаються етіологією. При лицьовому паралічі застосовуються реконструктивні втручання. Невроліз дозволяє виділити нерв із рубцевих тканин, що зумовлюють його компресію. Можлива аутотрансплантація або реіннервація, при якій дистальний відділ лицевого нерва зшивають із центральним відділом додаткового або під’язикового.

Корекцію положення та звуження очної щілини забезпечує тарзо- та блефарорафія. Менш травматичне проведення через повіку спеціальної нитки в натягнутому стані. Доведено ефективність застосування монолітних платинових або золотих імплантатів. За наявності протипоказань до імплантації виконують рецесію леваторів. Якщо лагофтальм супроводжується паралітичним виворотом, рекомендовано здійснення кантопластики. Паліативне лікування зводиться до ін’єкції в ділянку верхньої повіки гіалуронової кислоти або ботулінічного токсину для його опущення.

Прогноз при повноцінному лікуванні сприятливий, оскільки своєчасна хірургічна корекція дає змогу відновити нормальну функцію повік. За відсутності терапії можуть розвиватися запальні та дегенеративні ускладнення у вигляді панофтальміту, перфорації рогівки та утворення більма. Специфічної профілактики лагофтальму немає. Неспецифічні профілактичні заходи включають виключення всіх потенційних етіологічних факторів – своєчасне лікування різних інфекційних і аутоімунних захворювань, уражень середнього вуха і т. д. Для запобігання розвитку ускладнень проводяться інстиляції зволожуючих засобів.