Лакунарна ангіна

Лакунарна ангіна – гострий запальний процес переважно бактеріальної етіології, який характеризується ураженням лакун мигдаликів та проявляється вираженим порушенням загального стану, болем у горлі, що посилюється при ковтанні. При фізикальному огляді мигдалики збільшені, гіперемовані, у гирлі лакун видно гнійний ексудат. При пальпації регіонарних лімфовузлів відзначається болючість. Для виявлення збудника проводиться бактеріологічний аналіз мазка із зіва. Лікування передбачає дотримання постільного режиму у гострий період, призначення антибіотиків, протизапальних засобів, полоскання горла антисептиками, фізіотерапію.

Лакунарна ангіна – клінічна форма гострого первинного тонзиліту, у якому гнійно-запальний процес розвивається у лакунах з наступним переходом поверхню мигдаликів. В Американській асоціації оториноларингології використовується діагноз “тонзилофарингіт”, що відображає те, що поразка одночасно захоплює і задню стінку глотки. У європейських країнах, у тому числі в Росії, поширення набули терміни «ангіна», а також «гострий тонзиліт» (первинний). Таким чином, патологію відмежовують від вторинних змін, що супроводжують перебіг різних інфекцій (скарлатини, дифтерії, інфекційного мононуклеозу) та хвороб крові (при лейкозі, агранулоцитозі).

Це гостре інфекційне захворювання, основними збудниками якого у дітей віком до 5 років є аденовіруси, віруси Коксакі, кору та скарлатини, у підлітків та дорослих (у 80% випадків) – стрептококи, стафілококи, гемофільна паличка та інші бактеріальні агенти. Збудники проникають у верхні дихальні шляхи з повітрям, що вдихається, рідше – контактно-побутовим шляхом і локалізуються на мигдаликах. При зниженні імунного захисту відбувається активізація патогенних мікроорганізмів, їх скупчення в лакунах та розвиток патологічного процесу у лімфоїдних утвореннях глоткового кільця. Можливе поширення стрептококів та інших бактерій зі струмом крові в інші органи та тканини (серце, нирки, суглоби), що на тлі зниження захисних сил організму, неадекватної антибіотикотерапії призводить до виникнення різних ускладнень: міокардиту, ендокардиту, поліартриту, гломерулонефриту.

Клінічна симптоматика характеризується поєднанням місцевих змін у глотці та лімфоїдних тканинах з порушенням загального самопочуття. Хвороба починається гостро з появи симптомів інтоксикації: гіпертермії з ознобом, ломотою у тілі, головним болем. На 2-3 день виникає біль у горлі, який стає більш інтенсивним при ковтанні їжі та слини. Через збільшення кутощелепних та шийних лімфовузлів відзначається болючість при відкриванні рота та поворотах голови. З рота відчувається неприємний запах, мова невиразна («гнюсовий відтінок»). Оглядаючи порожнину рота, можна помітити почервоніння та набряклість мигдаликів, жовтувато-білий вміст у вигляді окремих острівців, які швидко з’єднуються, покриваючи поверхню гнійними плівками.

Ангіна у дітей супроводжується більш вираженою інтоксикацією, яка проявляється лихоманкою, сильними головними болями, повторним блюванням, синкопальними станами зі втратою свідомості, зниженням апетиту, неспокійним сном, слабкістю, дратівливістю. Нерідко виявляються ознаки порушення роботи шлунково-кишкового тракту з болями в животі, нудотою, діареєю. Скарги на неприємні відчуття в глотці при ковтанні їжі та води в перші 1-3 дні можуть бути відсутніми.

Гнійне запалення при неадекватному лікуванні та зниженні імунітету може стати причиною виникнення паратонзилярного або заглоткового абсцесу, а також поширюватися на навколоносові пазухи та середнє вухо. При цьому зберігається гіпертермія, біль у горлі набуває пульсуючого характеру, може іррадіювати у вухо, відкриття рота стає утрудненим, як і прийом їжі. Ангіни, що повторюються, призводять до розвитку хронічного запалення в лімфоїдній тканині глотки і навколишніх тканинах – хронічного тонзиліту, а також до ураження віддалених органів і тканин: серцевого м’яза, нирок, суглобів.

Щоб правильно інтерпретувати клінічні симптоми, що спостерігаються при лакунарній ангіні, та відрізнити первинне запалення від вторинного, необхідно ретельне обстеження лікарями різних спеціальностей: педіатром, терапевтом, отоларингологом, інфекціоністом, ревматологом та нефрологом. Огляд глотки дозволяє виявити характерні для лакунарної ангіни ознаки: виражену інфільтрацію та набряклість піднебінних мигдаликів, скупчення в лакунах жовтих острівців гнійного вмісту та плівок, що покривають поверхню мигдаликів. При знятті плівок шпателем вони відносно легко відходять, не пошкоджуючи тканини, що підлягають, і не викликаючи кровоточивості.

Щоб виявити збудника, необхідно досліджувати вміст мазка із зіва та мигдаликів шляхом проведення бактеріологічного чи вірусологічного аналізу. Призначаються загальноклінічні дослідження крові та сечі, за допомогою яких визначається активність процесу (лейкоцитоз та збільшена швидкість осідання еритроцитів в аналізі крові) та наявність ускладнень з боку сечовивідної системи (лейкоцити, еритроцити, білок у загальному аналізі сечі при нефриті). Необхідно виключити ускладнення (зокрема, ревматизм) під час проведення біохімічного аналізу крові (зміни рівня C-реактивного білка, антистрептолізину-О, ревматоїдного фактора). Диференціальна діагностика лакунарної ангіни проводиться з іншими хворобами ЛОР-органів, вторинними процесами інфекційної природи (дифтерією горлянки, скарлатиною, мононуклеозом та ін.).

У гострий період захворювання необхідно дотримуватися постільного режиму, при тяжкому перебігу та наявності ускладнень потрібна госпіталізація.

• Етіотропна терапія. Основа лікувальних заходів при бактеріальній етіології – антибактеріальна терапія протягом 8-15 днів у достатній дозі з урахуванням чутливості збудника. Зазвичай застосовуються антибіотики з групи пеніцилінів (бензилпеніцилін, амоксицилін), а також цефалоспорини та макроліди. При вторинних ангінах вірусної та грибкової етіології використовуються відповідні медикаменти (ацикловір, флуконазол та ін.).
• Симптоматичні засоби. Призначаються нестероїдні протизапальні препарати (аспірин, ібупрофен, диклофенак), вітаміни, імуномодулятори, а також ліки, що нормалізують порушені функції серцево-судинної системи, травного тракту, сечовивідних шляхів, нервової системи.
• Місцеве лікування. Місцево застосовуються розчини антисептиків, відвари лікарських трав. Після стихання гострих проявів хворому видають напрямок фізіолікування.

При розвитку місцевих ускладнень (паратонзилярному абсцесі) необхідне хірургічне втручання із розкриттям гнійного вогнища. Лікувальні заходи при ревмокардиті та гломерулонефриті проводяться у спеціалізованому стаціонарі з використанням антибактеріальних засобів, глюкокортикостероїдів та інших препаратів.

Середня тривалість лікування – 8-15 днів. Цього достатньо настання повного одужання за умови адекватної своєчасної терапії. Приєднання ранніх та пізніх ускладнень погіршує прогноз та може призводити до тривалого порушення працездатності. Основні профілактичні заходи – обмеження контактів з хворими на простудні захворювання та ангіни, використання засобів індивідуального захисту, провітрювання приміщень, правильний режим праці та відпочинку, загартовування організму, регулярні заняття фізкультурою та спортом.