Ларинготрахеїт у дітей

Ларинготрахеїт у дітей – це гостре або хронічне запалення гортані та трахеї. Виникає при інфікуванні патогенними вірусами та бактеріями, рідше розвивається під дією хімічних, термічних, променевих чи алергічних факторів, голосових навантажень. Захворювання проявляється болем у горлі, осиплістю голосу, кашлем, що «гавкає», і утрудненнями дихання. З метою діагностики призначають ларинготрахеоскопію, рентгенографію ОГК, загальноклінічні та мікробіологічні аналізи. Лікування ларинготрахеїту передбачає використання місцевих засобів (полоскання, аерозолі, інгаляції), прийом системних препаратів (антибіотики, антигістамінні засоби, глюкокортикоїди).

Справжня частота ларинготрахеїтів у дітей не встановлена, оскільки батьки іноді не звертаються до педіатрів та проводять лікування легких форм хвороби самостійно. Найбільша поширеність стенозуючого ларинготрахеїту (крупа) спостерігається серед малюків перших 3-х років життя, що пов’язане з анатомічними особливостями дихальних шляхів. У цій віковій групі ларинготрахеїти становлять до 42% усіх гострих патологій органів дихання. Для захворювання характерне поєднання з ринітами, синуситами, фарингітами та ураженнями нижчих відділів дихальної системи.

Найчастіше патологія виникає у відповідь на зараження респіраторними інфекціями, при цьому спостерігається їхнє низхідне поширення з носової порожнини та горлянки. Типові збудники – група ГРВІ, до якої входять грип, парагрип, аденовіруси. Серед бактеріальних причин переважають S. Pneumoniae, H. Influenzae, Moraxella catarrhalis. Ларинготрахеїт можуть викликати атипові інфекції (хламідії, мікоплазми). До неінфекційних причин хвороби у дітей належать:

• Травми. Гортань і трахея запалюються при термічних опіках чи потраплянні на слизову оболонку хімічних подразників (концентровані кислоти і луги, випиті дитиною помилково). Рідше причиною стають променеві або електричні негативні дії.
• Алергічні реакції. Ларінгеальний набряк є однією з форм алергії негайного (реагінового) типу, яка обумовлена ​​контактом з провокуючим фактором за умови сенсибілізації організму. Симптом проявляється ізольовано або поєднується з ангіоневротичним набряком Квінке, який вражає клітковину обличчя та шиї.
• Голосові навантаження. Внаслідок постійного перенапруги голосових зв’язок ларинготрахеїт може розпочатися у дітей, які професійно займаються співом. У таких випадках відзначається хронічне мляве ларингеальне запалення («співочі вузлики»), лікування якого утруднене.
• Гастроезофагеальний рефлюкс. Ушкодження слизової оболонки при постійному закиданні кислого вмісту шлунка викликає хронічне запалення. Для атипового перебігу ГЕРХ характерне посилення симптомів з боку дихальних шляхів після нічного сну, прийому їжі, нахилів та фізичних навантажень.
• Супутні хвороби. Запалення дихальних органів виявляється у дітей із бронхіальною астмою, які змушені регулярно використовувати інгалятори. Наявність вродженого гіпотиреозу підвищує ризик ларинготрахеїту, що зумовлено порушеннями електролітного обміну та схильністю до набряків.

Запальний процес вражає епітелій гортані, трахеї, порушуючи рух вій і погіршуючи процеси мукоциліарного кліренсу. В результаті в дихальних шляхах, а особливо на голосових складках, накопичується велика кількість слизу. Ці виділення подразнюють нервові рецептори, викликають болісний кашель. При хронічному запаленні розвивається гіперкератоз та дискератоз голосових складок.

Набряк – важливий компонент патогенезу, який виникає на тлі запальної інфільтрації стінок гортані, розширення капілярів та вироблення специфічних медіаторів (гістаміну). Це небезпечний стан, оскільки у дітей просвіт повітропровідних шляхів вузький, а набряклість розвивається швидше, ніж у дорослих. Набряк порушує функцію зовнішнього дихання, провокує стеноз та асфіксію.

Ларинготрахеїт ділиться на гостру, підгостру та хронічну форму. Гострий варіант буває катаральним, інфільтративним, флегмонозним або абсцедуючим. Хронічне запалення поділяють на катаральний, атрофічний та гіперпластичний ларинготрахеїт. У дитячій отоларингології використовується класифікація ларингеального стенозу за В.Ф. Ундріцу, яка допомагає визначити тяжкість стану та підібрати адекватне лікування. Відповідно до неї, виділяють 4 стадії:

• I – компенсація. У дитини з’являються типові ознаки ларинготрахеїту, та її самопочуття задовільний. Невелика задишка буває за фізичної активності.
• II – неповна компенсація. Спостерігається виражена задишка, у диханні бере участь допоміжна мускулатура, крила носа роздмухуються на вдиху. Пацієнт відчуває сильне занепокоєння.
• III – декомпенсація. Задишка наростає, через нестачу кисню помітні блідість та ціаноз шкірних покривів. Страх і метушливість поступово змінюються апатією, що є прогностично несприятливою ознакою.
• IV – термінальна. Стадія асфіксії, яка характеризується повним перекриттям гортанного просвіту та припиненням дихання. Хворий втрачає свідомість, у нього можуть бути судоми, падає тиск і промацується ниткоподібний пульс.

Для ларинготрахеїту у дітей характерний гострий раптовий початок. Турбують скарги на загальну слабкість та нездужання, підвищення температури до субфебрильних цифр. За 1-2 дні до розвитку патогномонічних симптомів може бути нежить, закладеність носа та інші прояви ГРВІ. При абсцедуючих та флегмонозних варіантах хвороби з’являється фебрильна лихоманка, стан швидко погіршується.

При ларинготрахеїті спостерігаються 3 патогномонічні симптоми: гострий біль у горлі, захриплість голосу аж до афонії, грубий гавкаючий кашель. Під час кашльових пароксизмів можливе відділення убогої в’язкої мокротиння. Батьки зауважують, що у дитини частішає дихання, вдих утруднений і супроводжується незвичайними шумами (хрипи, свист). При тяжкій формі ларинготрахеїту помітний виражений акроціаноз, можливі збудження або патологічна загальмованість.

Найнебезпечніший наслідок ларинготрахеїту у дітей — набряк гортані та асфіксія, які переважно вражають малюків від 6 місяців до 2 років. Якщо дитині терміново не провести лікування, стан закінчується смертю. Велику небезпеку становлять алергічні варіанти захворювання, які починаються раптово, тому не завжди є час і можливість викликати екстрену медичну допомогу.

Часте ускладнення – поширення інфекційно-запального процесу на нижні відділи дихальної системи. У хворих дітей розвиваються гострі бронхіти, бронхіоліти. При ослабленому імунітет є ризик пневмонії. Хронічний ларинготрахеїт ускладнюється пахідермією гортані, випаданням морганієвого шлуночка, хворобою Рейнке-Гайєка (огрубінням та нестабільністю голосу).

Для постановки попереднього діагнозу лікарю достатньо оцінити симптоми, зібрати анамнез захворювання — коли виникли ознаки, почалося погіршення стану, чи був контакт із ГРВІ, що страждають. Педіатр проводить аускультацію легень, щоб переконатися у відсутності бронхіту, виявити задишку та встановити її характер. Далі застосовуються інструментальні та лабораторні методи діагностики:

• Ларингоскопія. Дітям, як правило, роблять непряму ларингоскопію, яка дає лікарю цінну інформацію про стан слизової дихальних шляхів та голосового апарату. Для отримання додаткових діагностичних відомостей рекомендована ендоскопічна фіброларинготрахеоскопія.
• Рентгенографія ОГК. Рентгенологічний знімок потрібен, щоб унеможливити супутню патологію бронхів і легень. Педіатр звертає увагу на наявність затемнень, характер бронхіального малюнка, структуру коріння легень. За показаннями виконують рентгенографію гортані у прямій та бічній проекціях.
• Лабораторна діагностика. Щоб оцінити активність процесу, аналізують показники гемограми (лейкоцитоз, наявність зсуву вліво, підвищення ШОЕ), біохімії крові (підвищення СРЛ, диспротеїнемія). Для встановлення виду інфекційного збудника призначають бактеріологічний посів змивів з носоглотки, мазка із зіва, мокротиння. Щоб виявити антигени типових респіраторних вірусів, ставляться реакції ІФА, РІФ.

Дитині з ларинготрахеїтом потрібно дотримуватися постільного або палатного режиму, обмежити фізичну активність навіть при задовільному самопочутті. Щоб не дратувати горло, з раціону виключають гострі, пряні, дуже холодні або гарячі страви. Рекомендовано рясне лужне пиття, яке полегшує біль. До стихання гострого процесу повністю виключають голосові навантаження, навіть шепітне мовлення.

Симптоматичне лікування ларинготрахеїту включає парові інгаляції, що дозволяють зняти подразнення та запалення дихальних шляхів. Процедури виконуються під контролем педіатра, оскільки дитину потрібно навчити правильно робити. Для зменшення суб’єктивних ознак рекомендують полоскання трав’яними та антисептичними відварами, аерозолі з антисептиками та анестетиками. Для системної терапії застосовуються:

• Антибіотики. При підтвердженій бактеріальній етіології ларинготрахеїту лікування проводять цефалоспоринами, захищеними пеніцилінами, макролідами. Масивна антибіотикотерапія показана при гнійних ускладненнях захворювання.
• Антигістамінні препарати. Добре знімають набряк слизової оболонки та полегшують дихання, тому ефективні на початкових стадіях ларингеального стенозу. Для поліпшення результату їх комбінують із ліками, що зміцнюють судинну стінку.
• Глюкокортикоїди. Гормони призначаються для терапії гортанних стенозів із вираженими клінічними проявами. Вони швидко купірують набряклість та процес запалення, попереджають перехід патології в декомпенсовану та термінальну стадію.

Високу ефективність показують фізіотерапевтичні методи: електрофорез з калію йодидом або гіалуронідазою на ларингеальну ділянку, лазерна та мікрохвильова терапія. Для усунення кашлю корисне дихання прохолодним вологим повітрям. При погіршенні стану, наростанні задишки або асфіксії дитині потрібна хірургічна допомога трахеотомія для відновлення дихання.

Якщо вчасно розпочати лікування, у дитини за 1-3 тижні зникають запальні явища та суб’єктивні симптоми, тому прогноз сприятливий. Після клінічного одужання залишковий кашель може турбувати протягом 1-2 місяців. Менш оптимістичні прогнози для хворих на хронічний рецидивуючий ларинготрахеїт. Профілактика захворювання включає проведення вакцинації згідно з віком, дотримання протиепідемічних заходів у сезон ГРВІ, зміцнення імунітету.