Лейкоплакія

Лейкоплакія – Поразка слизової оболонки, що виявляється вогнищевим зроговінням багатошарового плоского епітелію. Колір кератину ороговілого епітелію обумовлює білий або сірий колір вогнищ лейкоплакії. Захворювання зустрічається на слизовій порожнині рота, дихальних шляхів, сечостатевих органів, в області анального отвору. Лейкоплакія відноситься до передракових захворювань і може зазнавати злоякісного переродження. У зв’язку з цим велике діагностичне значення має біопсія уражених ділянок слизової оболонки з наступним гістологічним та цитологічним дослідженням отриманого матеріалу. При виявленні під час дослідження клітинної атипії показано видалення ураженої лейкоплакією ділянки.

Лейкоплакія є дискератозами, тобто порушенням зроговіння. Вона розвивається частіше у людей середнього та похилого віку. Так лейкоплакія шийки матки найчастіше зустрічається у жінок віком 40 років. Вона займає 6% всіх захворювань шийки матки. Лейкоплакія гортані становить третину всіх передракових станів гортані. За даними різних спостережень, трансформація лейкоплакії в рак відбувається в 3-20% випадків. Однак виділяють випадки простої лейкоплакії, яка не супроводжується атипією клітин і не є передраковими станами, а належать до фонових процесів організму.

Причини та механізм виникнення лейкоплакії до кінця не з’ясовані. Велику роль розвитку захворювання відводять впливу зовнішніх провокуючих чинників: механічного, хімічного, термічного та інших. роздратування слизових. Наприклад, за спостереженням гінекологів, третина жінок з лейкоплакією шийки матки мають в анамнезі дані про проведення діатермокоагуляції. Це підтверджують випадки лейкоплакії, пов’язані з професійними шкідливостями (вплив на слизові кам’яновугільної смоли, пеку та інших.).

Особливо небезпечно поєднане впливом геть слизову відразу кількох чинників. Так виникнення лейкоплакії слизової рота часто обумовлено утворюється від різнорідних металевих протезів гальванічним струмом і механічною травматизацією слизової оболонки цими протезами. У курців зазвичай спостерігається лейкоплакія червоної облямівки губ. Вона обумовлена ​​впливом на слизову оболонку хімічних речовин тютюнового диму та термічного фактора (особливо регулярного припікання губи, що відбувається при повному викурюванні сигарети), а також хронічного травмування слизовою сигаретою або мундштуком трубки.

Причиною лейкоплакії можуть бути хронічні запальні та нейродистрофічні зміни слизової оболонки (наприклад, при стоматиті, гінгівіті, вагініті, хронічному циститі та ін.) Ймовірно, певну роль у розвитку лейкоплакії мають спадкові фактори, оскільки її виникнення спостерігається у пацієнтів із вродженими дисками.

Не останню роль розвитку лейкоплакії грають і внутрішні чинники, пов’язані зі станом організму людини. Це недостатність вітаміну А, гормональні відхилення, інволюційна перебудова слизової оболонки статевих органів, гастроентерологічні захворювання, що викликають зниження стійкості слизових оболонок до зовнішніх дратівливих факторів.

За особливостями морфологічних проявів виділяють такі форми лейкоплакії:

• плоска;
• веррукозна (бородавчаста);
• ерозивна

Кожна наступна форма захворювання розвивається на тлі попередньої і є одним з етапів патологічного процесу, що відбувається.

Найчастіше лейкоплакію вражає слизову оболонку порожнини рота в області щік, кутів рота, нижньої губи, рідше в процес залучається бічна поверхня і спинка язика, слизова в області альвеолярних відростків. Лейкоплакія сечостатевих органів може розташовуватися на слизовій оболонці клітора, вульви, піхви, шийки матки, головки статевого члена, уретри та сечового міхура. Лейкоплакія дихальних шляхів частіше локалізується у сфері голосових зв’язок і надгортаннику, рідко у нижньому відділі гортані.

Лейкоплакія є одиничні або множинні білуваті або біло-сірі вогнища з чіткими контурами. Вони можуть бути різної форми та розмірів. Як правило, зміни слизової оболонки розвиваються непомітно, не викликаючи жодних негативних відчуттів. У зв’язку з цим захворювання часто буває випадковою діагностичною знахідкою при відвідуванні стоматолога, проведенні кольпоскопії, операції з обрізання крайньої плоті (циркумцизіо) і т. п. Винятками є лейкоплакія слизової оболонки човноподібної ямки сечівника кашель, захриплість голосу та дискомфорт при розмові.

Процес розвитку лейкоплакії складається з кількох перехідних один до одного етапів. Він починається з появи на ділянці слизової оболонки невеликого, неяскраво вираженого запалення. Надалі відбувається ороговіння епітелію запаленої ділянки з формуванням характерного білого вогнища плоскої лейкоплакії. Часто білий колір зміненої слизової оболонки нагадує наліт або плівку. Проте спроба зняти «наліт» шпателем не вдається.

Згодом на тлі плоскої лейкоплакії розвивається веррукозна. При цьому вогнище ураження ущільнюється і трохи піднімається над слизовою поверхнею. Формується білувата горбиста бляшка з бородавчастими розростаннями заввишки 2-3 мм. На тлі вогнищ ороговіння можуть виникати ерозії та болючі тріщини, характерні для ерозивної форми лейкоплакії.

Основною небезпекою лейкоплакії є можливість її злоякісної трансформації. Період часу, через який починається злоякісне переродження, дуже індивідуальний та залежить від форми захворювання. Лейкоплакія може існувати десятиліттями, не перетворюючись на злоякісне новоутворення. Найбільш схильні до переходу в рак веррукозна та виразкова форми, а найвищий відсоток озлоякісності спостерігається при лейкоплакії язика.

Існує ряд ознак, якими можна запідозрити злоякісну трансформацію тієї чи іншої форми лейкоплакії. До таких ознак відноситься раптова поява ущільнень або ерозій в осередку плоскої лейкоплакії, її нерівномірне ущільнення, що захоплює лише один край вогнища. Для ерозивної форми ознаками озлоякісності є: поява в центрі ерозії ущільнень, виразка поверхні, утворення сосочкових розростань, різке збільшення розмірів ерозії. Слід зазначити, відсутність перелічених ознак перестав бути гарантією доброякісності процесу може спостерігатися на ранніх стадіях злоякісного переродження лейкоплакії.

При локалізації лейкоплакії у доступних огляду місцях (ротова порожнина, головка статевого члена, клітор) діагноз зазвичай не викликає труднощів. Остаточний діагноз встановлюється на підставі цитології та гістологічного вивчення матеріалу, отриманого під час біопсії ділянки зміненої слизової оболонки.

Цитологічне дослідження є обов’язковим у діагностиці лейкоплакії. Воно дозволяє виявити характерну для передракових захворювань клітинну атипію. У ході цитологічного дослідження мазків з ураженої ділянки слизової оболонки виявляють велику кількість клітин багатошарового епітелію з ознаками зроговіння. Однак у мазок зазвичай не потрапляють клітини з нижче розташованих шарів слизової оболонки, де можуть розташовуватися атипові клітини. Тому при лейкоплакії важливим є проведення цитологічного дослідження не мазка, а біопсійного матеріалу.

При гістології біопсійного матеріалу виявляється ороговіючий епітелій, що не має поверхневого функціонального шару, так як верхні шари епітелію знаходяться в стані паракератозу або гіперкератозу. Може бути виявлено різний ступінь атипії базальних клітин та базально-клітинна гіперактивність, що свідчать про можливість злоякісної трансформації освіти. Виражена атипія є показанням для консультації онколога.

Лейкоплакія шийки матки діагностується гінекологом під час огляду у дзеркалах та під час кольпоскопії. Проведення Шиллер тесту виявляє ділянки слизової оболонки, не схильні до фарбування йодом. При підозрі на лейкоплакію шийки матки проводять як біопсію підозрілих ділянок, а й вишкрібання цервікального каналу. Мета такого дослідження – виключення передракових та ракових змін ендоцервіксу.

При підозрі на лейкоплакію гортані проводять ларингоскопію, що виявляє ділянки білого щільно спаяного з тканинами, що підлягають нальоту. Дослідження доповнюють біопсією. Діагностику лейкоплакії уретри або сечового міхура здійснюють за допомогою уретро- та цистоскопії з біопсією ураженої ділянки.

Диференціювати лейкоплакію необхідно від кандидозного ураження слизової, червоного плоского лишаю, проявів вторинного сифілісу, хвороби Боуена, ороговіння плоскоклітинного раку шкіри, хвороби Кейра.

Лейкоплакія будь-якої форми та локалізації потребує комплексного лікування. Воно полягає в усуненні факторів, що спровокували розвиток лейкоплакії, та супутніх порушень. Сюди належить: звільнення порожнини рота від металевих протезів, відмова від куріння, усунення гіповітамінозу А, терапія патології шлунково-кишкового тракту, лікування ендокринних та соматичних захворювань, а також інфекційних та запальних процесів.

Проста лейкоплакія без клітинної атипії часто не потребує радикальних лікувальних заходів. Але такі пацієнти мають спостерігатися та періодично проходити обстеження. Виявлення в ході гістологічного дослідження базально-клітинної гіперактивності та клітинної атипії є показанням для видалення осередку лейкоплакії найближчим часом.

Видалення уражених ділянок слизової може проводитися за допомогою лазера або радіохвильового методу, шляхом діатермокоагуляції та електроекзиції (посічення електроніжем). Небажано застосування кріодеструкції, оскільки після впливу рідкого азоту на слизовій оболонці залишаються грубі рубці. В окремих випадках потрібне хірургічне висічення не тільки слизової оболонки, а й ділянки ураженого органу (уретри, піхви, сечового міхура), що тягне за собою проведення реконструктивно-пластичної операції. Ознаки злоякісної трансформації лейкоплакії є показанням для радикальних операцій із наступною рентгентерапією.

Локалізація лейкоплакії на слизовій гортані вимагає проведення мікроларингохірургічної операції. Коагуляція уражених ділянок слизової оболонки сечового міхура можлива в ході цистоскопії. У лікуванні лейкоплакії сечового міхура успішно застосовують введення в сечовий міхур озонованої олії або рідини, а також газоподібного озону. Однак у разі наполегливого перебігу захворювання потрібна резекція сечового міхура.

Своєчасне та адекватне лікування лейкоплакії дає позитивний результат. Проте не можна виключити виникнення рецидивів захворювання. Тому надалі пацієнту необхідне спостереження. З обережністю слід ставитися до народних методів лікування та теплових процедур. Вони можуть сприяти злоякісній трансформації лейкоплакії та посилити перебіг захворювання.