Лейкоплакія порожнини рота

Лейкоплакія ротової порожнини є передраковим станом, що найбільш зустрічається. Після 50-ти років лейкоплакію діагностують у 1% населення, при цьому захворюваність серед чоловіків у два рази вища, ніж серед жінок. Лейкоплакія порожнини рота проявляється поширеними або локальними осередками ураження, що являють собою сіруваті або білі бляшки різної локалізації. Для лейкоплакії характерний малосимптомний і млявий перебіг з поступовим переродженням у ракове захворювання. Лікування лейкоплакії – це, перш за все, усунення травматизації ураженої ділянки та корекція причинної патології.

Лейкоплакія – Поразка слизової оболонки рота, що супроводжується її підвищеним зроговінням (гіперкератоз). Характеризується виникненням вогнищ ущільнення на слизовій щік, язика, куточків рота, почуттям легкого печіння, сверблячки та стягування. При дотриманні гігієнічних заходів та проведенні санації ротової порожнини, усуненні дратівливих факторів лейкоплакію може зникнути. Деякі форми лейкоплакії схильні до злоякісного переродження і підлягають хірургічному висіченню.

Люди, у яких на слизову порожнини рота часто впливають різні подразники, більш схильні до розвитку лейкоплакії. В основному це активні курці та люди, які зловживають міцними сортами алкогольних напоїв. Лейкоплакія може виникнути внаслідок постійного прийому гарячої та гострої їжі, прянощів. При тривалому прийомі деяких лікарських препаратів лейкоплакія може виявитися як побічна дія, особливо це часто трапляється у літніх пацієнтів, які приймають препарати різних фармакологічних груп.

Тобто будь-які подразники, що викликають заміщення слизової оболонки на ороговілий епітелій, можуть стати причиною лейкоплакії порожнини рота. Лейкоплакія не є самостійним захворюванням, тому при появі білястих плям на слизовій оболонці рота слід провести детальне обстеження, щоб з’ясувати основну причину синдрому лейкоплакії.

Роздратування слизової оболонки рота і ясна гострими краями зубів або коронок є постійним травмуючим фактором, що може стати причиною лейкоплакії. Неправильно встановлений або неякісний зубний протез особливо у поєднанні з іншими факторами, у багатьох пацієнтів похилого віку є основною патогенетичною ланкою у розвитку лейкоплакії та інших захворювань порожнини рота. У пацієнтів з ВІЛ-інфекцією лейкоплакія діагностується у кілька разів частіше, як і пацієнтів, які протягом життя зазнавали тривалого впливу ультрафіолетового випромінювання.

Дослідження підтверджують, що в етіології лейкоплакії має значення спадкова схильність та наявність вірусу папіломи людини типу 11 та 16. Гіповітамінози, залізодефіцитні анемії, цукровий діабет та хвороби органів шлунково-кишкового тракту є основними ендогенними причинами лейкоплакії.

Синдром лейкоплакії може з’явитися на будь-якій ділянці, де є слизова оболонка. Розрізняють лейкоплакію піхви, стравоходу, шийки матки, сечового міхура та порожнини рота. Лейкоплакія в порожнині рота діагностується раніше, ніж в інших органах. Рання діагностика дозволяє вчасно призначити лікування та запобігти малігнізації.

Залежно від місця розташування уражених клітин та від основної причини лейкоплакії ступінь та тип зроговіння епітелію може бути різним.

Осередок ураження лейкоплакією складається з бляшок сірого чи білого кольору. Діаметр бляшок від 2-х до 4-х сантиметрів, їхня кількість варіабельна. Локалізуються вогнища лейкоплакії на слизовій оболонці щік, спайці губ, твердому піднебінні, яснах і дні рота. Зазвичай бляшки не піднімаються над поверхнею слизової оболонки рота, крім цього, поєднуючись із загальною ціанотичність, ділянки лейкоплакії можуть бути не помітні при неуважному огляді.

У тих випадках, коли осередки лейкоплакії височіють над поверхнею, вони мають неправильні фестончасті контури, іноді гострі нерівні кути. Часто при таких лейкоплакіях поверхня вогнищ неоднорідна і виразка. На дотик бляшки жорсткі, шорсткі.

Формуються вогнища лейкоплакії протягом кількох місяців, хоча у більшості випадків вони стають помітними вже за два тижні. Зовні ділянки лейкоплакії на перовому етапі височать і виглядають трохи потовщеними. З часом вони твердніють і грубіють. Болючість та інші суб’єктивні відчуття відсутні, але іноді ділянки лейкоплакії більш чутливі до подразників, гостріше реагують на гарячу та холодну їжу.

Лейкоплакія є млявою патологією, зазвичай її симптоми то стихають, то наростають протягом багатьох років. Але проте, зворотного розвитку лейкоплакію не приймає; згодом площа поразки збільшується, з’являються тріщини та виразки, бляшки буріють і стають більш щільними. Таке переродження є несприятливою ознакою і розцінюється як передраковий стан або початок переродження в ракове захворювання слизової порожнини рота.

Волосиста лейкоплакія є атиповим варіантом перебігу захворювання і зустрічається в основному у ВІЛ-позитивних пацієнтів та у пацієнтів зі СНІДом, іноді волосиста лейкоплакія спостерігається у пацієнтів зі СНІД-асоційованим симптомокомплексом. Клінічно ворсиста лейкоплакія характеризується появою білих бляшок, покритих ворсинками. Оскільки ділянки лейкоплакії частіше розташовуються мовою, слід диференціювати її від кандидозного стоматиту. Хоча у пацієнтів з ВІЛ-позитивним статусом досить часто волосиста лейкоплакія поєднується з кандидозним стоматитом.

Під час візуального огляду стоматолог може встановити попередній діагноз, але для точної діагностики лейкоплакії необхідно проводити біопсію. Біопсію проводять під місцевим знеболенням, та отриманий матеріал досліджують у цитологічній лабораторії.

Тактика лікування лейкоплакії порожнини рота зводиться до усунення джерела подразнення. Це мінімізація або повна відмова від куріння, корекція зубних протезів, реставрація зубів при уламку країв, обточування гострих країв зуба. У тих випадках, коли причинами лейкоплакії стали внутрішні захворювання, показано кріодеструкцію уражених ділянок, корекцію основного захворювання та диспансерне спостереження пацієнта.

Лейкоплакія є передпухлинним станом слизової оболонки, і, якщо плями лейкоплакії втрачають блиск, поверхня стає шорсткою, покривається розростаннями і виразками, то, як правило, прогноз у цих випадках несприятливий і лейкоплакія перероджується в рак ротової порожнини. Приблизно 10% випадків лейкоплакії слизової оболонки рота закінчуються малигнізацією.