Лейкоплакія вульви

Лейкоплакія вульви – хронічний дистрофічний процес слизової оболонки вульви, що виражається проліферацією та підвищеним зроговінням багатошарового плоского епітелію та подальшим склерозуванням тканин. Лейкоплакія вульви проявляється наявністю білих бляшок на слизовій оболонці, свербінням, печінням, болем в області зовнішніх геніталій. Лейкоплакію вульви діагностують за допомогою гінекологічного огляду, вульвоскопії, проведення шилер-тесту, прицільної біопсії. Лікування лейкоплакії вульви спрямоване на зменшення вираженості її проявів та підтримання імунного захисту; включає гормонотерапію, фізіотерапію; за показаннями – хірургічне висічення поодиноких осередків або екстирпацію вульви.

Лейкоплакія вульви є основним проявом плоскоклітинної гіперплазії – дистрофічного захворювання вульви з ураженням багатошарового плоского неороговіруючого епітелію. При лейкоплакії вульви спостерігається поява в нормі відсутніх в епітелії рогового та зернистого шарів, розвиток пара-і гіперкератозу, акантозу (без клітинної та ядерної атипії або з атипією).

Найчастіше лейкоплакію вульви спостерігається в період клімаксу та в менопаузі. Лейкоплакію вульви може передувати або поєднуватися з краурозом вульви; останнім часом їхня кількість зростає, причому серед молодих пацієнток. При лейкоплакії вульви існує ризик розвитку клітинної атипії та потенційна можливість її переродження в рак вульви (від 5 до 35% випадків), а при поєднанні з краурозом цей ризик підвищується.

За ступенем вираженості гіперкератозу виділяють три форми лейкоплакії вульви: плоску (просту), гіпертрофічну та бородавчасту. Плоска лейкоплакія вульви характеризується появою на поверхні вульви плоских гладких білих плям без видимих ​​явищ запалення, які після зняття їх тампоном з’являються знову. Плоска лейкоплакія може спостерігатися на обмежених ділянках, а при генералізованому процесі – на великій поверхні вульви.

При гіпертрофічній лейкоплакії вульви вогнища ураження представлені сухими опуклими бляшками сірувато-білого кольору, які неможливо видалити зі слизової оболонки вульви. Лейкоплакічні бляшки іноді можуть зливатися між собою. Бородавчаста лейкоплакія вульви обумовлена ​​значним розростанням та зроговінням обмежених вогнищ ураження, що нагадують бородавки; нерідко ускладнюється утворенням тріщин, ерозій та розвитком запалення. Бородавчаста лейкоплакія вульви вважається передраковим станом.

Сучасні дані говорять про різноманіття етіологічних та патогенетичних факторів, що викликають дистрофічні зміни слизової оболонки геніталій при лейкоплакії вульви. Лейкоплакію вульви вважають своєрідною захисною реакцією на дію різних факторів, що ушкоджують, що проявляється в неадекватній проліферації епітелію. Лейкоплакія вульви розвивається на тлі хронічного запалення слизової оболонки при розвитку нейроендокринних, імунних та метаболічних порушень.

До факторів ризику лейкоплакії вульви відносяться вік старше 40 років; наявність хронічних запалень геніталій (у т. ч., хронічної папіломавірусної інфекції та генітального герпесу 2 серотипу); дисплазія шийки матки; короткий репродуктивний період; обмінні порушення (діабет, ожиріння); нехтування особистою гігієною; багаторазова травматизація та подразнення слизової оболонки вульви; дефіцит вітаміну А.

Гормональний збій, що призводить до лейкоплакії вульви, пов’язаний з віковими змінами в системі гіпоталамус-гіпофіз, гіпофункцією щитовидної залози (гіпотиреоз), кори надниркових залоз (надниркова недостатність), дисфункції яєчників, недоліком естрогенів у клімактерії та мін. Вважають також, що у основі виникнення лейкоплакії вульви лежить цілий комплекс психоемоційних порушень.

Лейкоплакія вульви може протікати безсимптомно, не викликаючи у пацієнтки неприємних відчуттів. Прояви лейкоплакії вульви найчастіше спостерігаються в ділянці клітора та малих статевих губ. При лейкоплакії вульви на слизовій оболонці починають з’являтися невеликі, іноді множинні білі плями. Внаслідок подальшого ороговіння поверхня вогнищ лейкоплакії набуває сірувато-білого і перламутрового відтінку, епітеліальні бляшки потовщуються і починають злегка виступати над поверхнею слизової оболонки. Повільно збільшуючись у розмірах, бляшки можуть зливатися та поширюватися на значну поверхню вульви. Вогнища лейкоплакії вульви дуже стійкі, не зникають під час їх обробки.

При склерозуванні та інфікуванні тканин вульви виникає постійна сильна сверблячка і печіння, які посилюються вночі, після сечовипускання, при русі та статевому акті; з’являються парестезії (оніміння, поколювання). Бородавчаста форма лейкоплакії вульви з щільними ороговілими розростаннями ускладнюється появою хворобливих і хронічних тріщин, що погано гояться, ерозій і виразок, до яких приєднується мікробна інфекція. Розвиток запалення при лейкоплакії вульви супроводжується набряком та гіперемією. Болючість під час статевого акту заважає інтимному життю пацієнтки, призводить до розвитку психоневрологічної симптоматики.

Діагностика лейкоплакії вульви ґрунтується на скаргах пацієнтки, результатах гінекологічного обстеження, інструментального та лабораторного досліджень. Оскільки подібні прояви можуть спостерігатися також при цукровому діабеті, різних дерматозах (червоний плоский лишай, екзема, псоріаз, нейродерміт), червоний вовчак, сифіліс та ін, необхідно проводити диференціальну діагностику з цими захворюваннями.

Пацієнтки з лейкоплакією пред’являються скарги на свербіж, відчуття печіння в області вульви. При гінекологічному огляді можна виявити характерні білі вогнища на слизовій оболонці. Обов’язково виконується кольпоскопія (вульвоскопія), яка при лейкоплакії вульви виявляє білувато-сірий або жовтуватий колір слизової оболонки, малопрозору рогівну бугристу поверхню, відсутність або невиразність судинного малюнка. Кольпоскопія допомагає також виявити наявність супутніх лейкоплакії вульви диспластичних та атрофічних процесів геніталій, виключити злоякісні новоутворення.

При проведенні Шиллер-тесту з розчином Люголя вогнища лейкоплакії вульви не фарбуються і стають добре помітними неозброєним оком. Також виконується мікроскопічне дослідження мазка на мікрофлору та на онкоцитологічні зміни слизової оболонки вульви.

З ділянок, підозрілих на наявність лейкоплакії вульви, виробляється прицільна біопсія з подальшим гістологічним дослідженням матеріалу, що показує характер змін у клітинах та тканинах слизової оболонки. Проведення повного діагностичного обстеження у гінекології дозволяє виявити лейкоплакію вульви з точністю до 100%. Виявлення лейкоплакії вульви без ознак атипії дозволяє вважати її фоновим процесом, з наявністю атипії – передраковим станом.

Лікування лейкоплакії вульви – комплексне та тривале, що враховує вік та супутні захворювання пацієнтки; включає медикаментозну терапію, дієту, фізіолікування, допомогу психотерапевта, за необхідності – оперативне втручання. Рекомендується лікувальна фізкультура; прогулянки на свіжому повітрі, молочно – рослинна дієта; проведення гігієнічних процедур з використанням кип’яченої води та настоїв трав, відмова від мила, перманганату калію, спринцювання; усунення дратівливих факторів (вовняної та синтетичної білизни, тампонів та синтетичних прокладок). При лейкоплакії вульви протипоказані гарячі ванни та тривала інсоляція.

Призначається місцеве протизапальне та протисвербіжне лікування з використанням мазей, кремів, вагінальних кульок з гормонами, антисептиками. У гормональній терапії застосовують преднізолон, естрогени у поєднанні з андрогенами, естроген – гестагенні препарати, некон’юговані естрогени та похідні естріолу (циклічно або в режимі контрацепції 2-3 місячними курсами). Можливий прийом вітамінів та мікроелементів, антигістамінних препаратів, при завзятому свербіні – проведення новокаїнових блокад.

Сучасні фізіопроцедури (ультрафонофорез лікарських засобів, оксигенотерапія з модуляцією ритмів головного мозку) при лейкоплакії вульви мають протизапальну, десенсибілізуючу дію, нормалізують обмінні процеси, гормональний та психоемоційний фон, зміцнюють імунну систему. Корекція психоемоційного стану із застосуванням седативних засобів та методик є важливим елементом лікування лейкоплакії вульви.

За відсутності ефекту від консервативного лікування лейкоплакії вульви сучасна гінекологія застосовує хірургічне висічення поодиноких осередків лейкокератозу скальпелем, радіоніжем, а також видалення їх за допомогою лазера та кріодеструкції. У виражених випадках лейкоплакії вульви виконують радикальну операцію – екстирпацію вульви, яка за наявності ознак малігнізації комбінується з курсами радіотерапії.

Пацієнток з лейкоплакією вульви беруть під динамічний диспансерний нагляд гінеколога або онколога (за наявності злоякісності ураження) з обов’язковим кольпоскопічним та цитологічним контролем та повторними курсами лікування.

Плоска форма лейкоплакії вульви вважається оборотною, бородавчаста (у стадії ерозій) розглядається як передраковий стан. Профілактика лейкоплакії вульви полягає у запобіганні та своєчасній корекції гормональних збоїв в організмі жінки, лікуванні супутніх запальних та метаболічних порушень.