Лейоміома стравоходу

Лейоміома стравоходу – Доброякісна пухлина, що утворюється з м’язових клітин стінки стравоходу і зростає у вигляді одиничних або множинних вузлів. Протягом тривалого часу може не проявлятися. При досягненні утворенням певних розмірів виникає порушення ковтання, можливе здавлення довколишніх органів. Для діагностики лейоміоми стравоходу проводиться рентгеноскопія стравоходу, езофагоскопія із виконанням біопсії. Лікування лише хірургічне – здійснюється видалення великих новоутворень, що порушують функції стравоходу. Прогноз для життя та одужання сприятливий.

Лейоміома стравоходу є досить рідкісною патологією у гастроентерології, проте серед усіх доброякісних новоутворень стравоходу діагностується приблизно у 70% випадків. Ця пухлина формується з м’язової оболонки стравоходу або з гладких волокон слизової оболонки. Найчастіше лейоміома стравоходу має вигляд одиночного округлого утворення, у поодиноких випадках складається з множинних вузлів, які поширюються стравоходом на значному протязі і істотно порушують його функції. Локалізуючись у м’язовому шарі, лейоміома стоншує стінки стравоходу, розсуває волокна, внаслідок чого страждають навіть незмінені ділянки м’язів. Великі утворення пролабують у просвіт органу, викликаючи дисфагію. Однак клінічні симптоми розвиваються не у всіх пацієнтів, із чим і пов’язана складність діагностики лейоміоми стравоходу: згідно з даними статистики, дисфагія має місце лише у половини пацієнтів.

Причин розвитку лейоміоми стравоходу остаточно не встановлені. Доведено, що ризик розвитку даної патології вищий у осіб зі спадковою схильністю (випадки онкопатології у родичів), за наявності шкідливих звичок (куріння, вживання алкоголю), нераціональному харчуванні (надлишку в раціоні гострої, копченої їжі, спецій, систематичному вживанні термічно) . Важливу роль граю вроджені аномалії розвитку стравоходу (кисти стравоходу). Всі фактори ризику призводять до порушення процесів поділу гладком’язових клітин та апоптозу, внаслідок чого клітини набувають здатності безконтрольно ділитися, формуючи вузли.

Найчастіше лейоміома розвивається у місцях природних звужень стравоходу, і навіть у його нижньої третини. Даний вид доброякісних пухлин характеризується відносно повільним зростанням, тому до появи перших клінічних симптомів може пройти тривалий період (особливо при зростанні пухлини у товщі м’язової оболонки – інтрамуральному). Лейоміоми стравоходу можуть утворюватися під слизовою оболонкою, тоді симптоматика проявляється навіть при малих розмірах освіти у вигляді дисфагії. У разі формування новоутворення ближче до зовнішньої оболонки стравоходу хворі можуть багато років не відчувати жодних скарг. У 8% випадків лейоміома стравоходу малигнізується, перетворюючись на лейоміосаркому.

Клінічна картина лейоміоми стравоходу визначається розмірами та локалізацією пухлини, наявністю виразок. Найчастіше вузли лейоміоми невеликі, у своїй ніяких проявів захворювання немає. Такі новоутворення зазвичай є діагностичними знахідками. При досягненні утворенням певних розмірів відбувається часткове перекриття просвіту стравоходу, причому пацієнтів починає турбувати дисфагія (порушення ковтання) – найчастіший симптом даного захворювання. Спочатку виникає поперхивание, зі збільшенням розмірів лейоміоми стравоходу починаються проблеми з ковтанням твердої, та був і рідкої їжі. Також пацієнтів може турбувати відчуття стороннього тіла. При субсерозному розташуванні лейоміоми виникають симптоми здавлення сусідніх органів: задишка, серцебиття, проте такі ознаки розвиваються лише за великих розмірів новоутворення.

У деяких випадках пацієнтів непокоїть відрижка, печія, гіперсалівація; якщо лейоміома локалізується в нижній третині стравоходу виникає блювота їжею, при виразці пухлини – з домішкою крові. Загальний стан при цій патології страждає рідко. Можливе деяке зниження ваги, пов’язане зі складнощами при ковтанні, обмеженням обсягу та характеру їжі. При прихованих кровотечах анемія може призвести до слабкості, запаморочення.

Лейоміоми стравоходу малих розмірів, які викликають скарг у пацієнтів, зазвичай є діагностичними знахідками. За наявності характерної симптоматики консультація гастроентеролога дозволяє припустити наявність новоутворення стравоходу, проте верифікувати діагноз можна лише на підставі даних рентгенологічних та ендоскопічних методів діагностики.

При проведенні рентгенографії стравоходу визначаються характерні ознаки новоутворення: дефект наповнення в ділянці пухлини, у зоні її локалізації можливе розширення стравоходу. Відповідно до дефекту наповнення на тлі середостіння візуалізується тінь пухлини. При множинних вузлах визначаються контури, що перехрещуються. Ця рентгенологічна картина не є специфічною, оскільки, крім лейоміоми стравоходу, може зустрічатися при інших пухлинах або кістах. Тому обов’язковим є проведення ендоскопічного дослідження.

Езофагоскопія дає можливість візуалізувати утворення, особливо при його підслизовому розташуванні, оцінити стан слизової оболонки стравоходу та провести ендоскопічну біопсію. Гістологічна оцінка біоптату є обов’язковою для визначення доброякісності пухлини, прогнозу та вибору оптимального методу лікування.

При лейоміомі стравоходу проводиться лише хірургічне лікування. Дані новоутворення характеризуються повільним зростанням, тому їх видалення показано лише за порушення функцій стравоходу. При невеликих розмірах пухлини можливе тривале спостереження з обов’язковим періодичним обстеженням, що має на меті своєчасне встановлення показань до операції. Однак раннє видалення лейоміоми стравоходу позбавляє пацієнта від складнішої та ширшої операції в майбутньому.

Найчастіше хірургічне видалення лейоміоми проводиться шляхом енуклеації (вилущування) пухлини під час виконання торакотомії. Після видалення пухлинного утворення проводиться ушивання дефекту м’язової стінки стравоходу, при великих дефектах можливе виконання пластику клаптем діафрагми або парієтальної плеври. Широке оперативне втручання, метою якого є видалення частини стравоходу (резекція), виконується вкрай рідко – при великих множинних вузлах і відсутності можливості виключити малігнізацію.

У післяопераційному періоді пацієнту показана дієта (механічно, термічно та хімічно щадні страви). На тривалий період призначаються препарати групи інгібіторів протонної помпи, які запобігають ушкодженню слизової оболонки стравоходу кислим шлунковим вмістом. Це особливо важливо, якщо лейоміома стравоходу супроводжувалася явищами езофагіту.

Прогноз та профілактика лейоміоми стравоходу

Прогноз при лейоміомі стравоходу є сприятливим. Такі пухлини повільно зростають і до необхідності проведення операції проходить тривалий термін. У поодиноких випадках дані новоутворення малигнізуються (злоякісні). Можливі такі ускладнення, як виразка на поверхні пухлини, стеноз стравоходу, приховані кровотечі. Після проведення хірургічного лікування віддалені результати добрі. Захворювання рецидивує дуже рідко.

Специфічної профілактики лейоміом стравоходу немає. Рекомендується раціональне збалансоване харчування, відмова від шкідливих навичок (куріння, вживання алкоголю). Пацієнти після видалення новоутворень повинні обов’язково спостерігатися у гастроентеролога з регулярним проведенням езофагоскопії.