Лентіго

Лентіго – доброякісна локальна меланоцитарна гіперхромія шкіри із можливою малігнізацією. Виявляється дрібними, частіше множинними плоскими утвореннями бурого кольору з точними межами та повільним зростанням. Лентиго локалізується на відкритих ділянках шкірного покриву: обличчі, шиї та кінцівках. Існує у кількох варіантах: просте, юнацьке, старече, сонячне (на тлі гіперінсоляції), генодерматоз. Особливістю лентиго є його естетична складова, яка порушує якість життя пацієнтів за умови поширеності процесу. Захворювання діагностується клінічно та дерматоскопічно. Лікування – косметичні процедури, хірургічне висічення освіти.

Лентіго – доброякісне новоутворення шкіри у формі сочевиці, що складається з меланоцитів, що характеризується повільним зростанням та здатністю до спонтанного озлоякісності. Лентіго не має вікових, ґендерних та расових обмежень, не ендемічно, проте частіше зустрічається у європейців зі світлою шкірою. Надзвичайно поширене. У практичній дерматології прийнято звертати увагу на те, що множинне лентиго може поєднуватися з генодерматозами, що мають у своїй основі ураження серцево-судинної системи. З урахуванням цієї обставини при виявленні множинних утворень показано консультації генетика, кардіолога та ревматолога.

Велике значення має можливість переродження лентиго в меланому, що спостерігається приблизно 3% випадків захворювання. Дерматологи називають кілька факторів ризику озлоякісності: більше трьох сонячних опіків протягом життя пацієнта, поєднання лентиго з банальними ластовинням шкіри, наявність на поверхні шкіри більше трьох атипових (забарвлення, розміри, форма) невусів з меланоцитів. Актуальність проблеми пов’язана з можливістю неконтрольованої малігнізації процесу.

Існує багато причин утворення Лентіго. Серед сприятливих факторів варто особливо відзначити УФО, мутації, вплив на шкіру штучних джерел випромінювання, світлий відтінок шкіри, застосування косметичних засобів, що містять оксидовані компоненти, косметологічні процедури, вік, стан захисних сил організму, гормональні зрушення (статеве дозрівання, вагітність, прийом протизаплідних) засобів), вірусоносійство збудника папіломи людини та прийом імуносупресорів за життєвими показаннями.

Механізм утворення лентиго остаточно не зрозумілий, оскільки дерматозів, що виникають за участю пігментних клітин шкіри, надзвичайно багато. Лентіго відноситься до меланодермальних утворень, в основі яких лежить процес гіперпігментації. Саме пігментоутворення пов’язане з біохімічними реакціями, що відбуваються у шкірі. Меланін ферментативно синтезується у меланоцитах, розташованих у базальному шарі епідермісу, а потім по відросткам клітин передається кератиноцитам, у яких рівномірно накопичується, визначаючи колір шкіри. Далі під впливом ендо- та екзогенних причин запускається процес гіперпігментації – інтенсивного накопичення пігменту окремими локально згрупованими кератиноцитами.

Гіперпігментація може бути первинною (на незміненій шкірі) та вторинною (на тлі інволюції вже наявних на шкірі первинних елементів). У разі лентиго спостерігається змішане накопичення пігменту, пов’язане зі спадковою схильністю, гормональними зрушеннями, запаленням, впливом сонця та віковими змінами шкіри. Змішаний характер пігментоутворення є основною відмінністю лентиго від ластовиння і вульгарних пігментних плям, оскільки в процесі старіння шкіри виникає гіперкератоз, який потовщує первинну гіперпігментовану еритему і робить її помітною на дотик.

У сучасній дерматології існує чіткий поділ лентиго на вроджені та набуті форми. У зв’язку з цим прийнято розрізняти кілька видів захворювання. Набуті різновиди лентиго представлені такими формами:

1. Прості форми лентиго, що не мають прямого зв’язку з сонячним опроміненням, що утворюються на тлі порушення обмінних процесів та гормональної перебудови організму:

• Старече (печінкове) лентиго, що виникає через порушення обміну речовин сенільного характеру, що супроводжується вираженими процесами гіперкератозу та гіперпігментації.
• Юнацьке (дитяче) лентиго, не пов’язане із сонячним опроміненням, що виникає спонтанно через порушення гормонального фону пацієнта, що супроводжується процесом первинного пігментоутворення з мінімальними процесами гіперкератинізації.
• Лентигіоз слизових оболонок, що характеризується висипанням світлих плоских плям на слизових оболонках.

2. Сонячне лентиго, що має чітку причину підвищеного пігментоутворення у вигляді УФО. Елементи захворювання з’являються після сонячного опіку, частіше у людей із білою чутливою шкірою:

• Лентіго, набутий у природних умовах.
• Лентіго, що виник на тлі або після курсу ПУВА-терапії.
• Лентиго чорнильна (ретикулярна меланотична), що виявляється «чорнильними краплями», хаотично розкиданими по поверхні шкіри, відкритої сонячним променям.

Генодерматози включають кілька рідкісних захворювань, що стосуються генетичних аномалій:

1. Центральний лентигіоз Турена – генодерматоз аутосомно-домінантного типу наслідування. Елементи лентиго з’являються спонтанно без певних причин протягом усього життя, локалізуються на обличчі. Лентігіоз Турена вважається провісником епілепсії, енурезу, відставання у розумовому та фізичному розвитку дитини.
2. Періорифіціальний лентигіоз Турена – спадкова патологія, відмінною рисою якої є локалізація навколо ротового отвору та на червоній облямівці губ із переходом на слизові. Може поєднуватися з поліпозом шлунково-кишкового тракту, що говорить про можливу спонтанну малігнізацію. Вилучення поліпів призводить до регресу лентиго.
3. Синдром LEOPARD – генодерматоз аутосомно-домінантного типу успадкування, що проявляється множинними висипаннями лентиго до 3 см у діаметрі, злегка піднімаються над поверхнею шкіри, що поєднуються із серцевою патологією, глухотою та затримкою росту.
4. Синдром МакКьюна-Олбрайта – генодерматоз, котрим характерна тріада ознак: лентиго, дисфункція ендокринних залоз, дистрофія кісток.

Клінічна картина простого лентиго складається з утворення осередків гіперпігментації з явищами невеликого гіперкератозу на незміненій шкірі. У кожному осередку присутні пігментні плями бурого кольору, що злегка піднімаються над рівнем здорової шкіри. За формою плями нагадують чечевичне зерно, кількість і величина утворень можуть варіювати. При лентиго на обличчі можна чітко скорелювати його виникнення з іншими симптомами фотоушкодження шкіри. Порушується структура еластичних волокон дерми, з’являються плями актинічного кератозу, що лущаться. При лентиго на тлі фотохіміотерапії плями утворюються не тільки на обличчі, а й на тулубі, нагадують пігментний кроп.

Висипання лентиго не викликають негативних відчуттів, вони безболісні, не схильні до виразки та рубцювання. З часом лентиго починає поширюватися по всій поверхні шкіри, особливо в області кінцівок, спини та статевих органів, що пов’язано з віковим старінням дерми та її складових (колагенових та еластичних волокон, міжклітинної речовини, клітин епідермісу), порушенням ліпідного обміну та проникності клітин рогового. шару епідермісу. Збільшення розмірів, зміна забарвлення невоїдних утворень більш темну, різке потовщення (опуклість) і ущільнення плям є маркерними ознаками можливої ​​малігнізації лентіго в найякіснішу пухлину – меланому.

Використання спеціальних інструментальних методів у дерматологічній діагностиці лентиго не потрібне. Лікар виставляє клінічний діагноз на підставі анамнезу, симптомів, даних дерматоскопії (фотографування невоїдної освіти у великій якості при хорошому освітленні) та результатів гістології. Біопсія необхідна для підтвердження відсутності атипових клітин, які є провісниками малігнізації. Достовірним доказом доброякісності захворювання є аналіз крові на білкові онкомаркери.

Ризик озлоякісності можна також оцінити за результатами аналізу фактора зростання фібробластів (гепарин-зв’язуючі білки) та фактора зростання судин (тромбоцитарний фактор зростання – основа новоутворення судин). Виключити малігнізацію можна проведенням конфокальної лазерної скануючої мікроскопії (КЛСМ), при якій лазер використовується як джерело світла для отримання зображення пошарового зрізу шкіри. Метод має високу точність і не має протипоказань. Диференціюють лентиго, перш за все, з банальними ластовинням, родимими плямами, родимками, сенильним кератозом, хлоазмою, меланомою, меланозом Дюбрея та хворобою Реклінгхаузена.

Прості випадки лентиго не вимагають лікування, якщо не приносять естетичних незручностей та не порушують якість життя пацієнта. Показано спостереження лікаря-дерматолога. Елементи, що зазнають повторного травмування, підлягають хірургічному видаленню або кріодеструкції. Методи лікування лентиго схожі з усуненням ластовиння і включають щоденне відбілювання шкіри, фотопротекцію, професійні косметичні маніпуляції з метою деструкції та видалення утворень.

Після консультації дерматолога, косметолога та онколога призначають відбілюючі засоби (азелаїнову кислоту, ретиноїди). Фотопротекцію здійснюють шляхом індивідуального підбору сонцезахисних кремів із ультрафіолетовими фільтрами. Косметологічні маніпуляції включають ретиноловий пілінг та лазерне шліфування шкіри. Старче лентиго видаляють фотоомолодженням – впливом на глибокі та поверхневі шари шкіри імпульсного світла, що відновлює колагенові та еластичні волокна. При найменшій підозрі на малігнізацію необхідно звернутися до онколога для уточнення діагнозу та подальшого лікування новоутворення.

Прогноз та профілактика лентиго

Прогноз лентиго залежить від мітотичного індексу – співвідношення між клітинами, що діляться, і загальною кількістю клітин у поле зору. Чим нижчий цей показник – тим сприятливіший прогноз щодо малигнізації, метастазування і виживання. Профілактика полягає у дозованому стані на сонці з використанням сонцезахисних кремів. Всім пацієнтам із лентиго необхідно уникати травмування утворень, ретельно стежити за зміною кольору та розміру «ластовиння» та наявністю періодичних кровотеч із плям. При виявленні зазначених ознак слід звернутися до дерматоонколога.