Лямбліоз

Лямбліоз – протозойна інвазія, що викликається кишковою лямблією та протікає з ознаками функціонального розладу травлення. Провідним у клініці лямбліозу виступає гастроінтестинальний синдром (нудота, біль у животі, нестійкий стілець, метеоризм); також можуть розвиватися інтоксикаційний, алергічний, астено-невротичний, гепатолієнальний синдроми. Для лабораторного підтвердження лямбліозу проводиться мікроскопічне дослідження калу та дуоденального вмісту, ІФА, ПЛР, аналіз біопсійного матеріалу. З метою специфічної терапії при лямбліозі призначаються антипротозойні препарати (метронідазол, тинідазол, орнідазол та ін.); додатково – жовчогінні препарати, ферменти, ентеросорбенти.

Лямбліоз – кишкова інфекція, що викликається найпростішими патогенними – лямбліями, що мешкають у просвіті тонкої кишки. Збудника інфекції вперше описав російський лікар Д.Ф. Лямбль в 1859 р., ім’ям якого був названий і сам паразит, і захворювання, що викликається – лямбліоз. Однак у західних країнах прийнято вважати, що першість відкриття збудника протозойної інфекції належить французькому досліднику А.Жіарду, через що в міжнародній нозологічній класифікації прийнято іншу назву захворювання – жиардіаз чи гіардіаз (giardiasis). Лямбліоз поширений повсюдно: інвазованість лямбліями дорослого населення розвинених країн становить 3-5%, країн – 10-15%; дітей у організованих колективах – 30-40%. Лямбліоз у дітей та дорослих вивчається в рамках педіатрії, гастроентерології, паразитології.

З погляду морфології, лямблії (Lamblia intestinalis, Giardia intestinalis або Giardia lamblia) являють собою мікроскопічних одноклітинних паразитів, що належать до типу найпростіших, класу джгутикових. У кишечнику лямблії можуть паразитувати у вегетативної (у вигляді трофозоїтів) та спорової (у вигляді цист) формі. Трофозоїти мають грушоподібну форму, довжину 18-21 мкм та ширину 5-15 мкм, оболонку та присмоктувальний диск. Живлення лямблій здійснюється осмотичним шляхом, за рахунок всмоктування продуктів пристінного травлення всією поверхнею тіла. Завдяки наявним чотирма парами джгутиків трофозоїти здатні здійснювати кругові або коливальні рухи. Розмножуються лямблії шляхом розподілу; кожні 10-12 годин паразити здатні подвоюватись. Місцем проживання вегетативних форм лямблій служать верхні відділи тонкої кишки. Цисти лямблій нерухомі; мають овальну форму, двоконтурну капсулу; довжину 8-14 мкм, ширину – 5-8 мкм. У формі цист лямблії існують у товстій кишці і поза організмом, у зовнішньому середовищі, де можуть довго зберігати свою життєздатність.

Джерелом поширення збудників лямбліозу служить інвазована людина, що виділяє зрілі лямблій цисти з фекаліями в навколишнє середовище. Не виключається епідеміологічна роль тварин, які є носіями лямблій (собак, кішок, морських свинок, кроликів та ін.). Механічними переносниками збудників можуть бути мухи, таргани та інші комахи. Зараження лямбліозом відбувається за фекально-оральним механізмом; водним, харчовим, контактно-побутовим шляхами. Провідними чинниками передачі інфекції виступають некип’ячена вода, продукти харчування, руки, предмети загального користування, ґрунт, забруднені цистами лямблій. Інвазованості населення лямбліоз сприяє фекальне забруднення навколишнього середовища, поганий стан водопостачання, скупченість людей, низький рівень санітарно-гігієнічних навичок населення. Сприятливими моментами виступають вік до 10 років, гіпотрофія та дистрофія, вроджені аномалії жовчовивідних шляхів, захворювання ШКТ зі зниженням кислотності та ферментативної активності, перенесена резекція шлунка, білкове голодування та ін. Сплеск захворюваності на лямбліоз реєструється у весняно-літній період.

Потрапляючи в травний тракт, цисти лямблій досягають 12-палої кишки, де перетворюються на вегетативні форми. Тут, а також у проксимальному відділі худої кишки лямблії прикріплюються до ворсинок епітелію, викликаючи механічне пошкодження ентероцитів, подразнення нервових закінчень стінки тонкої кишки, порушення процесу всмоктування. Наслідком цих процесів є розвиток запалення ШКТ (дуоденіту, ентериту), синдрому мальабсорбції, вторинної ферментопатії, дисбактеріозу, синдром хронічної ендогенної інтоксикації. Лямбліоз може сприяти хронізації гельмінтозів та інших кишкових інфекцій (сальмонельозу, дизентерії, ієрсиніозу). Доведено, що в процесі життєдіяльності лямблії виділяють токсин, що має тропність до нервової тканини, що пояснює пригнічуючу дію на нервову систему. Внаслідок сенсибілізації організму протозойними антигенами при лямбліозі можуть розвиватися різні алергічні прояви, особливо властиві дітям з лімфатико-гіпопластичним діатезом.

Лямбліоз може протікати у вигляді безсимптомного лямбліоносійства (25%), субклінічної (50%) та маніфестної форми (25%). Залежно від провідних клінічних проявів маніфестного лямбліозу розрізняють:

• кишкову формуЩо включає функціональний розлад кишечника, дуоденіт, дуодено-гастральний рефлюкс, гастроентерит, ентерит;
• біліарно-панкреатичну формущо протікає з явищами дискінезії жовчовивідних шляхів, холангіту, холециститу, реактивного панкреатиту;
• позакишкову формущо супроводжується астено-невротичним синдромом, нейроциркуляторною дистонією, токсико-алергічними проявами;
• змішану фому.

Клінічно виражений лямбліоз може мати гострий та хронічний перебіг.

Симптоматика маніфестної форми лямбліозу складається з гастроінтестинального, інтоксикаційного, алергодерматологічного, астено-невротичного, гепатолієнального синдромів. У типових випадках період інкубації становить 1-3 тижні. Основні клінічні прояви лямбліозу пов’язані з порушенням функціонування шлунково-кишкового тракту, оскільки місцем паразитування лямблій є кишечник. У гострій стадії переважають скарги на помірні болі в навколопупковій ділянці та правому підребер’ї, нудоту, відрижку, поганий апетит, почуття тяжкості у шлунку, здуття живота. Стілець стає прискореним до 3-5 разів на добу, рідким, пінистим, рідким, а пізніше – жирним; Нерідко проноси змінюються запорами. Гостра фаза лямбліозу триває 5-7 днів; потім може настати мимовільне лікування або перехід інфекції в підгострий хронічний перебіг. При хронічному лямбліозі відзначаються схуднення, астенізація, короткочасні загострення кишкових проявів у вигляді гастродуоденіту, еюніту, дискінезії 12-палої кишки.

Синдром інтоксикації при лямбліозі безпосередньо залежить від масивності інвазії, тривалості та тяжкості перебігу захворювання. Він може виявлятись периферичним лімфаденітом, збільшенням аденоїдів, субфебрилітетом. Ознаками пригнічення ЦНС при лямбліозі є дратівливість, швидка стомлюваність, зниження працездатності, емоційна лабільність, бруксизм. У дітей можлива поява тиків, гіперкінезів, гіпотонічних кризів і непритомних станів. Дерматоалергічні прояви включають сухість і лущення шкіри, фолікулярний кератоз, кропив’янку зі шкірним свербінням, атопічний дерматит тощо. астматичним бронхітом та бронхіальною астмою.

Клінічне розпізнавання лямбліозу утруднене через велику різноманітність і неспецифічність симптоматики. Клінічні прояви лямбліозу часто пояснюються іншими причинами, а хворі лікуються у гастроентеролога, невролога, алерголога, пульмонолога, дерматолога щодо окремих синдромів.

При об’єктивному обстеженні пацієнтів із лямбліозом виявляється блідість шкірних покривів, обкладеність язика, здуття живота, збільшення печінки, болючість у мезогастрії. За допомогою УЗД гепатобіліарної системи та холецистографії виявляються дискінезії жовчовивідних шляхів з ознаками холестазу. Зміни у гемограмі представлені еозинофілією, моноцитозом. У біохімічному аналізі крові виявляється гіпогаммаглобулінемія, гіпоальбумінемія, підвищення рівня лужної фосфатази. Дослідження калу на дисбактеріоз виявляє зміну мікрофлори кишечника: зниження кількості лакто- та біфідобактерій, поява патогенних мікроорганізмів (стафілококів та стрептококів, грибів Candida та ін.).

Діагноз лямбліозу в обов’язковому порядку має бути підтверджений даними паразитологічного обстеження, а саме виявленням цист лямблій у калі або вегетативних форм у дуоденальному вмісті. З цією метою проводиться мікроскопічне дослідження свіжовиділених фекалій та мазків (нативних та пофарбованих), дуоденальне зондування з подальшим дослідженням отриманого секрету. Враховуючи циклічний характер виділення трофозоїтів та цист із випорожненнями, доцільно проведення повторних досліджень калу (3-5 разів протягом місяця). Для підтвердження лямбліозу також використовують визначення антигенів лямблій у фекаліях (ПЛР) або специфічних антитіл у сироватці крові (ІФА), дослідження біопсійного матеріалу, отриманого при ендоскопії.

Терапія лямбліозу проводиться поетапно і складається з підготовчого періоду (усунення холестазу, ендотоксикозу, механічне видалення лямблій), власне антипаразитарного лікування (ліквідація трофозоїтів та цист лямблій) та відновного періоду (відновлення мікрофлори кишечника).

Підготовчий етап включає раціональну дієтотерапію, спрямовану на створення несприятливих умов для розмноження лямблій в організмі. Така дієта передбачає вживання каш, висівок, овочів та фруктів, олії; обмеження вуглеводів, головним чином цукрів. Корисне проведення розвантажувальних днів; тюбажів з мінеральною водою, ксилітом, сорбітом; прийом жовчогінних та антигістамінних препаратів.

Медикаментозний етап лікування лямбліозу проводиться спеціальними антипротозойними препаратами (метронідазол, тинідазол, орнідазол, німоразол, албендазол, фуразолідон та ін) і зазвичай складається з 2-х курсів. На заключному, відновлювальному етапі призначаються полівітамінні препарати, ентеросорбенти, бактерійні та ферментативні препарати, рослинні адаптогени, імуностимулятори, фітотерапія.

Ефективність терапії лямбліозу становить 92-95%, проте надалі можуть виникати рецидиви паразитарної інфекції або реінфікування. Для звільнення від паразитів нерідко потрібне наполегливе повторне лікування. Диспансерне спостереження пацієнтів проводиться протягом 3-6 місяців з 2-3-кратним паразитологічним обстеженням. Для попередження лямбліозу слід здійснювати охорону водойм та ґрунту від забруднення паразитами, контроль за якістю питної води, санітарно-гігієнічну освіту населення. З метою розриву ланцюга передачі лямбліозу важливим є своєчасне виявлення безсимптомних носіїв та хворих осіб шляхом проведення копрологічного обстеження дітей та персоналу дитячих установ.