Лікарська алергія

Лікарська алергія – це гіперчутливість до певних лікарських препаратів, що характеризується розвитком імунної реакції у відповідь на повторне проникнення в організм мінімальної кількості алергену. Виявляється симптомами ураження шкірних покривів, бронхолегеневої системи та інших внутрішніх органів, кровоносних судин та суглобів. Можливі системні алергічні реакції. Діагностика заснована на збиранні анамнезу, огляді, даних лабораторних досліджень та шкірних тестів. Лікування – видалення проблемного лікарського засобу з організму, антигістамінні препарати, глюкокортикоїди, підтримка кровообігу та дихання при системних реакціях, АСІТ.

Лікарська алергія – розвиток алергічних та псевдоалергічних реакцій при введенні в організм медикаментозних засобів. За даними статистики, від 1 до 3% лікарських препаратів, що використовуються в медичній практиці, можуть призводити до розвитку алергії. Найчастіше гіперчутливість розвивається до антибіотиків пеніцилінового ряду, нестероїдних протизапальних засобів, місцевих анестетиків, вакцин та сироваток. В основі патогенезу лежать алергічні реакції негайного та уповільненого типу, а також імунокомплексні та цитотоксичні реакції. Основні клінічні прояви – шкірні висипання за типом кропив’янки, еритеми та контактного дерматиту, ангіоотек, системні алергічні реакції (лікарська лихоманка, сироваткова хвороба, системні васкуліти, анафілаксія). Найчастіше лікарська алергія зустрічається у дорослих віком від 20 до 50 років, у тому числі близько 70% становлять жінки. Летальний результат, як правило, обумовлений розвитком анафілактичного шоку та синдрому Лайєлла.

Лікарська алергія може відзначатися на будь-який медикамент, при цьому розрізняють повноцінні антигени з наявністю білкових компонентів (препарати крові, гормональні засоби, високомолекулярні препарати тваринного походження) та часткові (неповноцінні) антигени – гаптени, що набувають алергенних властивостей при контакті з тканинами організму ( сироватки крові, тканинними білками проколагенами та гістонами).

Перелік лікарських препаратів, здатних викликати алергічну реакцію, дуже широкий. Це, насамперед, антибіотики (пеніциліни, цефалоспорини, тетрацикліни, аміноглікозиди, макроліди, хінолони), сульфаніламіди, анальгетики та нестероїдні протизапальні засоби, сироватки та вакцини, гормональні препарати, місцевоанестезуючі засоби, ангі.

При введенні в організм проблемного медикаменту розвивається один із різновидів імунних реакцій: негайного, уповільненого типу, цитотоксична, імунокомплексна, змішана або псевдоалергічна.

• Реакція негайного типу характеризується утворенням антитіл ізотипу IgE при першому попаданні алергену в організм та фіксацією імуноглобулінів на тканинних опасистих клітинах та базофілах крові. Повторний контакт із лікарським антигеном запускає процес синтезу та посиленого викиду медіаторів запалення, розвиток алергічного запалення в уражених тканинах або у всьому організмі. За таким механізмом зазвичай протікає лікарська алергія на пеніцилін, саліцилати та сироватки.
• При цитотоксичних реакціях як клітини-мішені використовуються формені елементи крові, клітини ендотелію судин, печінки та нирок, на яких фіксується антиген. Потім відбувається взаємодія антигену з антитілами класу IgG та IgM, включення в реакцію комплементу та знищення клітин. При цьому відзначається алергічна цитопенія, гемолітична анемія, ураження сполучної тканини та нирок. Такий патологічний процес нерідко виникає при вживанні фенітоїну, гідролазину, прокаїнаміду та інших медикаментів.
• Розвиток імунокомплексних реакцій відбувається за участю всіх основних класів імуноглобулінів, які утворюють з антигенами циркулюючі імунні комплекси, що фіксуються на внутрішній стінці кровоносних судин і призводять до активації комплементу, підвищення проникності судин, виникнення системного васкуліту, сироваткової хвороби, феномену Артюса. Імунокомплексні реакції можуть зустрічатися при введенні вакцин та сироваток, антибіотиків, саліцилатів, протитуберкульозних засобів та місцевих анестетиків.
• Реакції уповільненого типу включають фазу сенсибілізації, що супроводжується утворенням великої кількості T-лімфоцитів (ефекторів та кілерів) та дозволу, що настає через 1-2 доби. Патологічний процес при цьому проходить імунологічну (розпізнавання антигенів сенсибілізованими T-лімфоцитами), патохімічну (виробництво лімфокінів та активація клітин) та патофізіологічну (розвиток алергічного запалення) стадії.
• Псевдоалергічні реакції протікають за подібним механізмом, тільки імунологічна стадія у своїй відсутня, а патологічний процес відразу ж починається з патохімічної стадії, коли під впливом медикаментов-гистаминолибераторов відбувається інтенсивний викид медіаторів алергічного запалення. Псевдоалергію на ліки посилює вживання продуктів із підвищеним вмістом гістаміну, а також наявність хронічних захворювань травного тракту та ендокринних розладів. Інтенсивність псевдоалергічної реакції залежить від швидкості введення та дози препарату. Найчастіше псевдоалергія зустрічається при використанні деяких кровозамінників, йодовмісних речовин, що використовуються для контрастування, алкалоїдів, дротаверину та інших препаратів.

Слід враховувати, що той самий лікарський засіб може викликати як істинну, і помилкову алергію.

Клінічні симптоми лікарської алергії різноманітні і включають понад 40 варіантів ураження органів та тканин, що зустрічаються у сучасній алергології. Найчастіше відзначаються шкірні, гематологічні, респіраторні та вісцеральні прояви, які можуть бути локалізованими та системними.

Алергічні ураження шкірних покривів найчастіше виявляються у вигляді кропив’янки та ангіоневротичного набряку Квінке, а також алергічного контактного дерматиту. Дещо рідше відзначається виникнення фіксованої еритеми у вигляді одиночних або множинних бляшок, пухирів або ерозій у відповідь на використання саліцилатів, тетрациклінів та сульфаніламідів. Спостерігаються і фототоксичні реакції, коли ураження шкіри виникає при впливі ультрафіолетового випромінювання на тлі вживання деяких анальгетиків, хінолонів, аміодарону, аміназину та тетрациклінів.

У відповідь на введення вакцин (від поліомієліту, БЦЖ), антибіотиків пеніцилінового ряду і сульфаніламідів може відзначатися розвиток багатоформної ексудативної еритеми з появою на шкірі кистей і стоп і на слизових оболонках плям, папул і пухирцевих висипань, що супроводжуються загальним недугою. .

Лікарська алергія може виявлятися як феномена Артюса. У місці введення препарату через 7-9 днів виникає почервоніння, утворюється інфільтрат з наступним абсцедуванням, формуванням нориці та виділенням гнійного вмісту. Алергічна реакція на повторне введення проблемного медикаменту супроводжується лікарською лихоманкою, коли через кілька днів після вживання препарату з’являються озноб і підвищення температури до 38-40 градусів. Гарячка мимовільно проходить через 3-4 дні після відміни лікарського засобу, що спричинив небажану реакцію.

Системні алергічні реакції у відповідь на введення медикаментозного препарату можуть проявлятися у вигляді анафілактичного та анафілактоїдного шоку різного ступеня тяжкості, синдрому Стівенса-Джонсона (багатоформної ексудативної еритеми з одночасним ураженням шкірних покривів та слизових оболонок декількох внутрішніх органів). також уражаються шкіра та слизові оболонки, порушується робота практично всіх органів та систем). Крім того, до системних проявів лікарської алергії відносяться сироваткова хвороба (лихоманка, ураження шкіри, суглобів, лімфатичних вузлів, нирок, судин), вовчаковий синдром (еритематозний висип, артрити, міозити, серозити), системний лікарський васкуліт (лихоманка) збільшення лімфатичних вузлів, нефрит).

Для встановлення діагнозу лікарської алергії необхідне проведення ретельного обстеження за участю фахівців різного профілю: алерголог-імунолог, інфекціоніст, дерматолог, ревматолог, нефролог та лікарів інших спеціальностей. Ретельно збирається алергологічний анамнез, проводиться клінічний огляд, виконується спеціальне алергологічне обстеження.

З великою обережністю в умовах медичного закладу, оснащеного необхідними засобами для надання невідкладної допомоги, виконуються шкірні алерготести (аплікаційні, скарифікаційні, внутрішньошкірні) та провокаційні тести (назальні, інгаляційні, під’язикові). Серед них є достовірним тест гальмування природної еміграції лейкоцитів in vivo з лікарськими засобами. Серед лабораторних тестів, що застосовуються в алергології для діагностики лікарської алергії, використовуються базофільний тест, реакція бласттрансформації лімфоцитів, визначення рівня специфічних імуноглобулінів класів E, G та M, гістаміну та триптази, а також інші дослідження.

Диференціальна діагностика проводиться з іншими алергічними та псевдоалергічними реакціями, токсичною дією медикаментів, інфекційними та соматичними захворюваннями.

Найважливіший етап лікування лікарської алергії – усунення негативного впливу медикаменту шляхом припинення його введення, зменшення всмоктування та найшвидшого виведення з організму (інфузійна терапія, промивання шлунка, клізми, прийом ентеросорбентів тощо).

Призначається симптоматична терапія з використанням антигістамінних препаратів, глюкокортикостероїдів, засобів для підтримки функцій дихання та кровообігу. Здійснюється зовнішнє лікування. Надання допомоги при системних алергічних реакціях проводиться за умов реанімаційного відділення стаціонару. За неможливості повної відмови від проблемного медикаменту можлива десенситизація.