Лінійний лишай

Лінійний лишай – Дерматологічне захворювання неясної етіології, при якому спостерігається папульозний висип (поява вузликових елементів на шкірних покривах). Симптомом цього стану є висипання у вигляді вузьких смуг на кінцівках та тулуб. Лінії поширення висипу практично завжди відповідають розташуванню нервових стовбурів. Діагностика лінійного лишая з огляду на специфічність проявів цього захворювання зазвичай не становить особливих проблем. Використовують дані дерматологічного огляду, зрідка роблять біопсію шкіри на уражених ділянках. Етіотропного лікування лінійного лишаю не існує, застосовують підтримуючу терапію, призначають вітаміни та кортикостероїдні засоби.

Лінійний лишай (смужкоподібний лишай, lichen striatus) – один з рідкісних різновидів дерматозів. Причини розвитку захворювання досі недостатньо вивчені. Патологія була вперше описана у 1941 році дерматологами Ф. Сене та М. Каро. Лінійний лишай зазвичай вражає дітей у віці 2-3 років, зрідка зустрічається у підлітків і дорослих. За даними медичної статистики, хвороба частіше діагностується у дівчаток, ніж у хлопчиків. Прояви захворювання виникають раптово і через деякий час мимоволі зникають навіть за відсутності лікування, тому лінійний лишай вважається відносно дерматозом, що легко протікає. Прогноз сприятливий. Усі прояви, включаючи залишкову гіпопігментацію, зникають протягом 3-4 років.

Етіологія цього дерматологічного стану достовірно не встановлена, є лише припущення щодо його природи. Найбільшою популярністю користується теорія про взаємозв’язок шкірних проявів та ураження периферичних нервів. Гіпотеза частково підтверджується розташуванням вузликів, які вишиковуються у вузькі смуги, що відповідають проекції нервових стовбурів. Ця обставина і подібність змін шкіри, що виявляються в процесі гістологічного дослідження, дозволяє деяким дослідникам пов’язувати лінійний лишай з таким станом, як нейродерміт.

За іншою теорією виникнення лінійного лишаю захворювання обумовлено вродженими порушеннями розвитку нервових та шкірних тканин. Як доказ справедливості цього припущення часто вказують переважно дитячий вік хворих. Крім того, в деяких випадках локалізація висипів при лінійному лишаї відповідає не розташуванню нервів, а так званим лініям Блашко. Ці лінії є наслідком міграції ембріональних клітин шкіри і у здорової людини зазвичай невиразні неозброєним оком. З погляду другої гіпотези, лінійний лишай може розглядатися як шкірні прояви легкої форми ембріопатії. Однак на сьогоднішній день жодна із зазначених теорій розвитку захворювання не є доведеною та загальноприйнятою.

Як правило, симптоми лінійного лишаю виникають у віці 2-3 років. Для захворювання характерний стрімкий початок, перехід від здорової шкіри до виражених висипів може тривати лише кілька годин. Виразність висипу поступово зростає, досягаючи максимуму протягом кількох місяців. Провідним проявом захворювання є типові висипання, які найчастіше виникають на шкірних покривах рук, гомілок, сідниць та спини, іноді на обличчі. Розподіл висипки при лінійному лишаї є вузькими смужками шириною до 1-2 сантиметрів і завдовжки від 5 до 30 сантиметрів. Лінії можуть бути прямими, хвилястими або у формі химерних завитків. Поразка шкірних покривів при лінійному лишаї зазвичай одностороннє, симетричне розташування висипу мало зустрічається.

При розташуванні на кінцівках смуги висипки завжди йдуть паралельно до поздовжньої осі руки або ноги. Спочатку вони сильніше виявляються в проксимальній частині, потім вузлики поступово виникають дистальніше. Самі висипання при лінійному лишаї зазвичай представлені папульозно-сквамозними елементами розміром 2-3 міліметри, які трохи виступають над поверхнею шкіри. Їх колір варіюється від злегка рожевого до яскраво-червоного, інтенсивність фарбування елементів поступово зменшується. Свербіж шкіри зустрічається рідко, ніяких інших загальних або дерматологічних симптомів при лінійному лишаї не виявляється. На початку дозволу висипки папули починають світлішати, після їх зникнення залишаються ділянки гіпопігментації. При типовому дозволі лінійного лишаю порушення пігментації шкірних покривів також поступово зникають.

Незважаючи на те, що більшість різновидів дерматозів досить складно діагностувати та диференціювати, лінійний лишай за рахунок своїх специфічних симптомів досить легко розпізнається під час звичайного огляду дерматолога. На шкірних покривах пацієнта виявляються висипання у вигляді чітко виділених смуг, що відповідають анатомічному положенню нервів, або, рідше, лініям Блашка. Окремі елементи висипу представлені папульозними вузликами розмірами 2-3 міліметри рожевого або червоного кольору, при застарілих ураженнях може відзначатись гіпопігментація шкіри, що свідчить про початок мимовільного (або під впливом лікування) дозволу симптомів лінійного лишаю.

У спірних випадках виробляється біопсія уражених ділянок шкіри з подальшим гістологічним вивченням. При лінійному лишаї у дермі виявляються лімфоцитарні та гістіоцитарні інфільтрати з переважно периваскулярним розташуванням. В епідермісі виявляється незначна кількість лімфоцитів та вогнища акантозу, можливе порушення процесів зроговіння. Гістологічне дослідження в першу чергу необхідне для диференціальної діагностики лінійного лишаю, який слід відрізняти від лінійної форми червоного плоского лишаю, унілатерального невуса та деяких форм псоріазу. У поодиноких випадках ці стани настільки схожі за своїми клінічними проявами, що тільки вивчення тканинної структури вогнищ ураження може внести ясність у діагноз.

Позиція щодо лікування лінійного лишаю у дерматології неоднозначна. На думку одних фахівців, враховуючи тенденцію цього стану до мимовільного вирішення, жодних терапевтичних заходів не потрібно. В окремих випадках для зменшення такого симптому, як свербіж шкіри, допускається використання кортикостероїдних і нафталінових мазей. Інші дерматологи стверджують, що лікування, що підтримує, здатне стимулювати початок дозволу шкірних висипань при лінійному лишаї і значно прискорити одужання. Думка обох груп фахівців має право на існування, оскільки це захворювання дійсно майже завжди рано чи пізно мимоволі виліковується.

У процесі терапії лінійного лишаю місцево призначають кортикостероїдну, цинкову та нафтизинову мазі для зменшення сверблячки та вираженості запальних проявів. З препаратів загальної дії найчастіше використовують вітаміни, особливо Е та групи В – за деякими даними, це прискорює перебіг захворювання майже вдвічі. У лікуванні лінійного лишаю також широко застосовують фізіотерапевтичні заходи: ультрафіолетове опромінення, ПУВА-терапію та електрофорез вітамінними засобами. Передбачається, що відвідування морських курортів та купання також благотворно впливають на організм при цьому стані.

Прогноз та профілактика лінійного лишаю

Прогноз лінійного лишаю сприятливий, середня тривалість перебігу патології за відсутності лікування становить 2-3 роки. Ще кілька місяців (іноді до року) на поверхні шкірних покривів зберігаються залишкові явища у вигляді ділянок гіпопігментації лінійної форми. Терапевтичні заходи мають неоднакову ефективність у різних хворих, але в деяких випадках можуть скорочувати термін перебігу лінійного лишаю вдвічі. Через неясність етіології та раптовість розвитку профілактичні заходи при цьому дерматологічному стані не розроблені.