Лихоманка чикунгунья

Лихоманка чикунгунья ‒ це гостре вірусне інфекційне захворювання з трансмісивним шляхом передачі, що викликається однойменним арбовірусом. Специфічним проявом лихоманки є запалення суглобів – поліартрити. Для клініки хвороби також характерні висока лихоманка, симптоми інтоксикації (слабкість, стомлюваність, зниження працездатності, помірний головний біль) та висипання. Діагностика лихоманки заснована на виявленні самого збудника (вірусу чикунгунья) та антитіл до нього в крові людини. Лікування симптоматичне: жарознижувальні та знеболювальні препарати, антигістамінні засоби, вазопротектори.

Лихоманка чикунгунья – вірусна інфекція, що передається при укусі комарів, що належать до роду кусаки. Вперше була описана в 1952 після спалаху в Танзанії, тоді ж був відкритий і збудник лихоманки. «Чикунгунья» на одному з африканських діалектів означає «бути викривленим»: через сильні артралгії пацієнт прагне зменшити біль зниженням довільних рухів – часом шляхом завмирання у найхимерніших позах. Ця інфекція є актуальною для країн Африки та Азії, островів Індійського океану. Число нових випадків зазвичай зростає у сезон дощів, особливо серед жителів сільськогосподарських районів, летальні наслідки частіше реєструються в осіб старшого віку. На європейському континенті, у Північній та Південній Америці лихоманка зустрічається переважно у вигляді завізних випадків. У Російській Федерації природні умови вважаються несприятливими для виплоду комарів-кусак, тому реєструються поодинокі епізоди лихоманки, частіше у пацієнтів, які повернулися з туристичних поїздок до ендемічних районів.

Збудник інфекції – РНК-вірус чикунгунья, що класифікується як арбовірус (переданий при укусі членистоногих), представник сімейства Тогавіруси, роду Альфавірус. Джерелами та резервуарами інфекції є хворі люди, примати та деякі гризуни, переносниками – самки комарів роду Aedes. Залежно від виду дані комарі можуть мешкати і нападати як зовні (у ранковий час), так і всередині приміщення (найчастіше комарі мешкають у вазах, піддонах для квітів і рослин, миски для годування домашніх тварин). Хвора людина не становить небезпеки для оточуючих, але може стати джерелом зараження комарів, а ті – інших людей.

Переважний шлях інфікування – трансмісивний (при укусі комах). Існують припущення, що передача збудника можлива при контакті крові хворої людини з кров’ю здорової (наприклад, при спільному внутрішньовенному введенні наркотичних засобів одним шприцом, переливанні крові, використанні нестерильного інструментарію в медичному закладі), але достовірно випадків подібного зараження лихоманкою чикунгунья не зареєстровано. Збудник нестійкий у навколишньому середовищі, гине при дії високих температур, ультрафіолету та звичайних доз дезінфікуючих засобів.

Патогенез хвороби вивчений недостатньо. Вважається, що при укусі самкою комара разом зі слиною вірус чикунгунья потрапляє у кров людини. Збудник вражає ендотелій судин, у клітинах якого активно розмножується та накопичується, проникаючи потім у кровотік. Вірус чикунгунья виявляє тропність до суглобової тканини, однак є дані про залучення в патологічний процес серцевого м’яза, травного тракту, очей і мозку. Поразка судинної стінки посилює її проникність, що призводить до виходу плазми та формених елементів (в основному, еритроцитів) у тканини та клінічно проявляється геморагічний синдром. Наявність та напруженість імунітету після інфекції в даний час досліджуються.

Інкубаційний період становить 4-8 днів, у деяких випадках може коротшати до 2-х діб або подовжуватися до 12 днів. Початок хвороби завжди гострий, раптовий на тлі задовільного самопочуття. Характерно різке підвищення температури тіла, нерідко одразу до високих цифр (39⁰С та вище). Лихоманка супроводжується ознобами, різкою слабкістю, втратою апетиту та м’язовими болями.

Патогномонічним є виникнення найсильніших суглобових болів, що торкаються дрібних суглобів: зап’ястя, ступні, гомілкостопи, кисті. Суглоби значно збільшуються в розмірах, стаючи практично нерухомими, а при спробі руху виникає різкий біль, що дещо зменшується у спокої. На дотик суглоби гарячі, припухлі, з червоною шкірою над ними. Характерним для лихоманки є так званий мігруючий поліартрит – суглобові зміни переходять з однієї кінцівки в іншу, причому попередня поразка зникає самостійно.

Пацієнти часто пред’являють скарги на біль у животі, зриви випорожнень, нудоту і рідко – блювоту. На шкірі верхньої половини тулуба, верхніх і нижніх кінцівок у хворих виявляється папульозний (горбковий) висип з вираженим свербінням, що проходить потім з невеликим лущенням. Оскільки вірус чикунгунья патологічно змінює стінку судин, нерідко виникнення петехіальних (точкових) висипів, ясенних та носових кровотеч.

У важких випадках можлива поява кровотеч із шлунково-кишкового тракту, сечостатевих шляхів, крововиливів у сітківку ока та головний мозок. Після одужання може довго зберігатися тугорухливість суглобів. Не виключається приєднання вторинної бактеріальної інфекції у зв’язку з інвазивними методами діагностики та лікування (забір крові, штучна вентиляція легень, ін’єкції, встановлення внутрішньовенних та сечових катетерів), нерідко розвивається застійна пневмонія. Смертельні наслідки лихоманки найчастіше зумовлені пізнім зверненням за медичною допомогою та розвитком синдрому дисемінованого внутрішньосудинного згортання крові (ДВС-синдрому).

При підозрі на лихоманку чикунгунья обов’язкова консультація інфекціоніста, дерматовенеролога та терапевта, при появі симптомів ураження очей та головного мозку – офтальмолога та невролога. Базова діагностика інфекційної патології включає лабораторні та інструментальні методи:

• Визначення інфекційних маркерів. Вже з перших днів захворювання вдається виділити збудника з крові хворого за допомогою ПЛР. Методом ІФА дослідження крові на наявність антитіл до вірусу чикунгунья проводять у динаміці – при зверненні пацієнта та через 14 днів. Для підтвердження діагнозу необхідне щонайменше дворазове зростання титру антитіл.
• Клініко-біохімічні дослідження крові. У загальному аналізі крові при зараженні вірусом чикунгунья спостерігається лейкопенія та тромбоцитопенія, прискорення ШОЕ. Біохімічні показники відбивають підвищення рівня СРБ, активності трансаміназ (АЛТ, АСТ), рідше – збільшення вмісту білірубіну.
• Променеве дослідження суглобів. УЗД суглобів дозволяє виявити наявність запальних змін, зокрема суглобового випоту. Рентгенологічно поразка суглобів при лихоманці чикунгунья немає виражених морфологічних ознак, тому артрографія застосовується, переважно, з виключення інших артропатій.

Диференціальну діагностику проводять з іншими геморагічними лихоманками (денге, долини Рифт, кримської геморагічної, Ласса, Марбург та Ебола) та інфекціями (грипом, лептоспірозом, малярією, гепатитом В, тифами та паратифами). Також необхідно виключити аутоімунні васкуліти, онкологічні захворювання, пневмонію, декомпенсацію цукрового діабету, пієлонефрит, сечокам’яну хворобу, сепсис, сифіліс та ревматоїдний артрит.

Терапія проводиться у інфекційному стаціонарі. Рекомендований постільний режим до 2-3-х днів стійкого зниження температури тіла, застосування протимоскітних сіток над ліжком, рясне питво та часто дрібне харчування з виключенням жирної, смаженої їжі, алкоголю та приправ. На даному етапі розвитку медицини специфічне противірусне лікування лихоманки чикунгунья не розроблено; терапія захворювання симптоматична (жарознижувальні, болезаспокійливі, антигістамінні засоби, препарати, що зміцнюють судинну стінку). Застосування аспірину та його аналогів при цій інфекційній патології заборонено через можливе посилення геморагічного синдрому.

Прогноз при своєчасно виявленій інфекції сприятливий, різні ускладнення та смертельні наслідки частіше зустрічаються у ослаблених, літніх осіб та дітей. У популяції, де відсутня імунітет до хвороби та є умови для масового виплоду та існування комарів-переносників вірусу чикунгунья, лихоманка здатна передаватися швидкими темпами та вражати велику кількість здорових осіб (що особливо помітно при щорічних спалахах в африканських країнах). При неускладненому перебігу хвороба триває близько двох тижнів, причому суглобові болі самостійно проходять у 80% випадків. Частина пацієнтів артралгії може зберігатися більше півроку після перенесеної інфекції.

Повідомляється про створення вакцини проти лихоманки чикунгунья, проте на сьогоднішній день препарат ще проходить етапи реєстрації. Надалі вакцина може бути використана для імунізації проживаючих у районах з високою захворюваністю, а також для осіб, які бажають їх відвідати з туристичними чи трудовими цілями. Неспецифічна профілактика передбачає боротьбу з комарами, своєчасне виявлення та ізоляцію хворих. Особам, які перебувають у місцях проживання переносників хвороби, слід користуватися одягом закритого типу, захисними сітками та репелентами.