Лихоманка Ебола

Лихоманка Ебола – Особливо небезпечна вірусна інфекція, що викликається вірусом Ебола і протікає з тяжким геморагічним синдромом. Початкові клінічні ознаки лихоманки Ебола включають високу температуру та виражену інтоксикацію, катаральні явища; в період розпалу приєднуються невгамовне блювання, діарея, біль у животі, геморагії у вигляді шкірних крововиливів, зовнішніх і внутрішніх кровотеч. Специфічна діагностика лихоманки Ебола здійснюється за допомогою вірусологічних та серологічних методів. Етіотропна терапія лихоманки Ебола не розроблена; отримано позитивний ефект від введення хворим на плазму реконвалесцентів. Патогенетичні заходи спрямовані на боротьбу з інфекційно-токсичним шоком, дегідратацією, геморагічним синдромом.

Лихоманка Ебола – висококонтагіозне вірусне захворювання з групи геморагічних лихоманок, що характеризується вкрай важким перебігом та високою летальністю. Вперше лихоманка Ебола заявила про себе в 1976 р., коли одночасно були зареєстровані два спалахи інфекції в Судані та Заїрі (Конго). Свою назву лихоманка отримала на честь річки Ебола у Заїрі, де вперше було виділено вірус.

Останній спалах лихоманки Ебола в Західній Африці, що розпочався в березні 2014 р., є наймасовішим і найважчим з часу виявлення вірусу. Протягом цієї епідемії захворіло і померло людей більше, ніж у попередні роки. Крім цього, вперше вірус перетнув не лише сухопутні, а й водні кордони, опинившись на території Північної Америки та Європи. Летальність при епідемічних спалахах лихоманки Ебол досягає 90%. У серпні 2014 р. ВООЗ визнала лихоманку Ебола загрозою всесвітнього масштабу.

Вірус Ебола (Ebolavirus) належить до сімейства філовірусів і за своїми морфологічними ознаками схожий на вірус, що викликає геморагічну лихоманку Марбург, проте відрізняється від останнього в антигенному відношенні. Всього відомо 5 видів вірусу Ебола: Zaire ebolavirus (Заїр), Sudan ebolavirus (Судан), Tai Forest ebolavirus (Таї форест), Bundibugyo ebolavirus (Бундібуджіо), Reston ebolavirus (Рестон). Великі спалахи лихоманки Ебола в Африці асоціюються з еболавірусами Заїр, Судан та Бундібуджіо; епідемію 2014 року викликано вірусом виду Заїр. Рестонський еболавірус не становить небезпеки для людини.

Передбачається, що природним резервуаром вірусу Ебола є кажани, шимпанзе, горили, лісові антилопи, дикобрази та інші тварини, що мешкають в екваторіальних лісах. Первинне зараження людини відбувається за контакту з кров’ю, виділеннями чи трупами інфікованих тварин. Подальше поширення вірусу від людини до людини можливе контактним, ін’єкційним, статевим шляхом. Найчастіше зараження лихоманкою Ебола відбувається при прямому контакті з біологічним матеріалом хворих людей, забрудненим постільним приладдям та предметами догляду, з тілом померлого при похоронних обрядах, спільному харчуванні з хворим, рідше – при статевих контактах і т. д. Хворі лихоманкою для оточуючих приблизно протягом 3-х тижнів від початку захворювання, виділяючи вірус зі слиною, носоглотковим слизом, кров’ю, сечею, спермою та ін.

Вхідними воротами інфекції є мікротравмовані шкірні покриви і слизові оболонки, проте місцеві зміни в осередку застосування вірусу відсутні. Первинне розмноження вірусу відбувається в регіонарних лімфовузлах та селезінці, після чого виникає інтенсивна вірусемія та дисемінація збудника до різних органів. Еболавірус здатний чинити як пряму цитопатичну дію, так і викликати комплекс аутоімунних реакцій. В результаті цього зменшується утворення тромбоцитів, відбувається ураження ендотеліальних клітин судин, розвиваються крововиливи та вогнища некрозів у внутрішніх органах, що в клінічній картині відповідає ознакам гепатиту, інтерстиціальної пневмонії, набряку легень, панкреатиту, орхіту, ендартеріїту дрібних артерій та ін. та крововиливу в печінці, селезінці, підшлунковій залозі, надниркових залозах, гіпофізі, гонадах.

Підвищений ризик зараження лихоманкою Ебола схильні до членів сім’ї та медичного персоналу, що доглядає хворих, а також осіб, які займаються виловом і транспортуванням мавп. Після перенесеної лихоманки Ебол формується стійкий постінфекційний імунітет; випадки повторного зараження рідкісні (трохи більше 5%).

Інкубаційний період при лихоманці Ебола триває від кількох днів до 14-21 доби. Після цього настає різка і раптова маніфестація клінічних симптомів. У початковому періоді лихоманки Ебола переважають загальноінфекційні прояви: інтенсивний головний біль у ділянці чола та потилиці, болі в шиї та попереку, артралгії, виражена слабкість, підйом температури тіла до 39-40 ° С, анорексія. У більшості хворих відзначається першіння та сухість у горлі (відчуття «мотузки» або хворобливої ​​«кулі»), розвиток ангіни або виразкового фарингіту. При лихоманці Ебола практично з перших днів виникають біль у животі та діарея. Обличчя хворого набуває маскоподібного вигляду з запалими очима і виразом туги; нерідко пацієнти дезорієнтовані та агресивні.

Приблизно з 5-7 діб, у період розпалу клінічного перебігу лихоманки Ебола, виникають болі в грудній клітці, болісний сухий кашель. Посилюється абдомінальний біль, пронос стає профузним і кривавим, розвивається гострий панкреатит. З 6-7 дня на шкірі нижньої половини тулуба, розгинальних поверхнях кінцівок з’являється кореподібний висип. Часто виникають виразкові вульвіти, орхіти. Одночасно розвивається геморагічний синдром, що характеризується крововиливами у місцях ін’єкцій, носовими, матковими, шлунково-кишковими кровотечами. Масивна крововтрата, інфекційно-токсичний та гіповолемічний шок стають причиною загибелі хворих на лихоманку Ебола на початку 2-го тижня захворювання.

У сприятливих випадках через 2-3 тижні настає клінічне одужання, проте період реконвалесценції розтягується на 2-3 місяці. У цей час виражений астенічний синдром, поганий апетит, кахексія, біль у животі, випадання волосся, іноді розвиваються приглухуватість, втрата зору, психічні порушення.

Лихоманка Ебола може бути запідозрена в осіб з характерними клінічними симптомами, що знаходяться в епідеміологічно неблагополучних регіонах Африки або контактували з хворими. Специфічна діагностика інфекції проводять у спеціальних вірусологічних лабораторіях з дотриманням вимог біологічної безпеки підвищеного рівня. Еболавірус може бути виділений із слини, сечі, крові, носоглоткового слизу та інших біологічних рідин за допомогою зараження клітинних культур, ВІД-ПЛР, електронної мікроскопії біоптатів шкіри та внутрішніх органів. Серологічна діагностика лихоманки Ебола заснована на виявленні антитіл до вірусу методами ІФА, РНГА, РЗК та ін.

Неспецифічні зміни у загальному аналізі крові включають анемію, лейкопенію (пізніше – лейкоцитоз), тромбоцитопенію; у загальному аналізі сечі – виражену протеїнурію. Біохімічні зміни крові характеризуються азотемією, збільшенням активності трансфераз та амілази; при дослідженні коагулограми виявляються ознаки гіпокоагуляції; КОС крові – ознаки метаболічного ацидозу. З метою оцінки тяжкості перебігу та прогнозу лихоманки Ебола хворим може знадобитися проведення рентгенографії органів грудної клітки, ЕКГ, УЗД органів черевної порожнини, ФГДС. Диференціальна діагностика проводиться з малярією, септицемією, тифом, іншими геморагічні лихоманки, насамперед, з лихоманкою Марбург, Ласса, жовтою лихоманкою. Хворим можуть бути показані консультації інфекціоніста, гастроентеролога, невролога, гематолога та інших фахівців.

Транспортування та лікування пацієнтів з лихоманкою Ебола здійснюється у спеціальних боксах-ізоляторах. Весь персонал, що доглядає, повинен пройти спеціальний інструктаж, використовувати бар’єрні засоби захисту (спеціальні костюми, окуляри, респіратори рукавички, взуття і т. д.), рекомендовані при таких особливо небезпечних інфекціях, як чума і натуральна віспа. Пацієнту організується суворий постільний режим та цілодобове медичне спостереження.

Сьогодні вакцини від лихоманки Ебола немає; Одночасно у кількох країнах світу проходять випробування експериментальні зразки. Лікування зводиться, головним чином, до симптоматичних заходів: дезінтоксикаційної терапії, боротьби з зневодненням, геморагічним синдромом, шоком. У деяких випадках позитивний ефект дає введення плазми одужалих людей.

Летальність від лихоманки Ебола, спричиненої штамом вірусу Заїр досягає майже 90%, штамом Судан – 50%. Критеріями одужання вважаються нормалізація загального стану пацієнта та триразові негативні результати вірусологічних досліджень. Запобігти поширенню лихоманки Ебола дозволяє відстеження контактів хворих, дотримання заходів індивідуального захисту, безпечне поховання померлих, знезараження біологічних матеріалів від хворих на геморагічні лихоманки. В аеропортах різних країн посилено санітарно-карантинний контроль пасажирів, які прибувають із Африки. Контактні особи підлягають обсервації протягом 21 дня. При підозрі на зараження вірусом лихоманки Ебола пацієнту вводиться специфічний імуноглобулін із сироватки крові коней.