Лихоманка паппатачі

Лихоманка паппатачі – гостра природно-вогнищева інфекція, що викликається арбовірусом, що фільтрується, і протікає з короткочасним гарячковим синдромом. Лихоманка паппатачі супроводжується фебрильною температурою, головними та м’язовими болями, очними реакціями (симптомами Піка та Тауссіга), гіперемією обличчя та шиї, геморагіями, менінгеальними явищами, тривалим астенічним синдромом. Розпізнавання лихоманки паппатачі проводиться на основі епідеміологічного анамнезу, клінічної картини, серологічного та вірусологічного досліджень. Лікування лихоманки паппатачі симптоматичне; включає дезінтоксикаційну терапію, прийом жарознижувальних, серцево-судинних засобів, вітамінів.

Лихоманка паппатачі (москітна, триденна, флеботомна лихоманка) – трансмісивне вірусне захворювання з характерною короткочасною лихоманкою, вираженою міалгією, патогномонічними реакціями з боку очей, неврологічною симптоматикою. Територія поширення лихоманки паппатачі збігається з ареалом проживання москітів-переносників і охоплює тропічні та субтропічні регіони (Середземномор’я, Балкани, Близький Схід, Східну та Західну Африку, Південну та Південно-Східну Азію, Північний Кавказ). Захворюваність на гарячку паппатачі характеризується суворою весняно-літньою сезонністю з двома піками (травень-червень, липень-серпень), обумовленими виплодом москітів. Лихоманка паппатачі частіше розвивається у неімунних осіб, які вперше приїжджають в ендемічні райони; у корінних жителів є імунітет унаслідок захворювання, перенесеного у ранньому дитинстві.

Лихоманку паппатачі викликають 5 серотипів РНК-геномного вірусу, що фільтрується, з сімейства буньяновірусів. Вірусні частинки чутливі до нагрівання, дії дезінфікуючих засобів, проте стійкі до низьких температур; у висушеному стані зберігаються до 3-7 місяців. Існують природні та антропургічні осередки лихоманки паппатачі.

Джерелом вірусу служать інфіковані дикі та синантропні гризуни або хвора людина у стадії вірусемії. Специфічними переносниками вірусу лихоманки паппатачі виступають літаючі комахи – самки москітів Phlebotomus papatasii. При харчуванні кров’ю хворих тварин і людини, що знаходиться в початковому періоді захворювання, вірус лихоманки паппатачі потрапляє в організм москіту, розмножується і залишається в ньому довічно, передаючись наступним поколінням трансоваріально. Людині лихоманка паппатачі передається найчастіше трансмісивним шляхом при укусах заражених москітів; не виключається можливість парентерального зараження через недостатньо оброблені медичні інструменти.

Укуси москітів супроводжуються почервонінням шкірних покривів, набряком, утворенням вузлика, що свербить, розчесами. В організмі людини вірус лихоманки паппатачі вражає клітини моноцитарно-макрофагальної системи, де швидко репродукується протягом інкубаційного періоду і вже в перші 2-3 дні захворювання потрапляє у кров’яне русло з розвитком генералізованої вірусемії. Зважаючи на певну нейротропність, вірус лихоманки паппатачі осідає в клітинах ЦНС, викликаючи порушення її функцій, призводячи до церебральної гіпертензії. Зміни також зачіпають дрібні судини та м’язи.

Тривалість інкубаційного періоду пропасниці паппатачі становить від 3 до 9 днів. Захворювання має гострий, раптовий початок з вираженим ознобом та різким стрибком температури до 38-41˚C. Лихоманка паппатачі супроводжується сильним головним болем у скроневій та лобовій зонах; різкою міалгією, особливо в литкових м’язах, спині та попереку; болем по ходу нервових стволів. Відзначаються патогномонічні очні реакції: обмежена ін’єкція склер у зовнішніх кутів очей у вигляді трикутника з вершиною, спрямованої до рогівки (симптом Піка), сильний біль при русі очей, натисканні на очне яблуко та спробі підняти пальцями верхню повіку (симптом Тауссіга), .

Помітна одутлість обличчя та шиї, гіперемія слизової оболонки зіва з точковими геморагіями, набряком піднебінних дужок та язичка. На губах можлива поява герпетичних висипань, на шкірі – макульозного або уртикарного висипу та дрібноточкових крововиливів. Можуть спостерігатися носові та шлунково-кишкові кровотечі. При важких формах лихоманки паппатачі з’являються неврологічні симптоми: запаморочення, гіперестезія, менінгеальні явища, занепокоєння, збудження, марення, непритомність. Нерідко виникає здуття живота, нудота, блювання, прискорене до 5-6 разів на добу рідке випорожнення з домішкою слизу.

Тривалість лихоманкового періоду визначається тяжкістю клінічного перебігу лихоманки паппатачі: при легкій формі фаза лихоманки триває 1-2 дні, при середньотяжкій – 3-4 дні, при тяжкій – до 8 днів. Температура знижується критично до нормальних або субфебрильних показників, що супроводжується різкою слабкістю та проливним потом, брадикардією. Період реконвалесценції тривалий; триває кілька тижнів і протікає з вираженою астенією, невралгіями, депресією та зниженням працездатності. Іноді мають місце трофічні розлади, що виявляються випаданням волосся, ламкістю нігтів. Ускладнення лихоманки паппатачі відзначаються рідко як пневмонії, інфекційного психозу.

Основу діагностики лихоманки паппатачі становлять дані епідеміологічного анамнезу (ендемічний район, сезонність, масовість захворювання), характерної клінічної картини (гострий початок, короткочасність лихоманки, виражена міалгія, симптоми Піка та Тауссіга), лабораторних досліджень (загального аналізу крові) .

У крові хворого на лихоманку паппатачі відзначається наростаюча лейкопенія зі зрушенням вліво, лімфопенія, анеозинофілія, моноцитоз. Люмбальна пункція та аналіз цереброспінальної рідини виявляють ознаки підвищеного лікворного тиску, помірний цитоз та високий вміст білка. Діагноз лихоманки паппатачі підтверджує виділення вірусу з крові та спинномозкової рідини у гарячковий період методом інтрацеребрального зараження новонароджених мишей. Серологічні дослідження (РН, РСК, РТГА з парними сироватками), проведені на 2-3 день захворювання та через 2-3 тижні після цього, показують наростання титру специфічних антитіл. Диференціальна діагностика лихоманки паппатачі проводиться з грипом, малярією, висипним та кліщовим зворотним тифами, лихоманкою денге, безжовтяничною формою лептоспірозу, ентеровірусною лихоманкою та ін.

Хворі на лихоманку паппатачі підлягають госпіталізації в інфекційний стаціонар. Специфічного лікування москітної лихоманки немає; у гострий період хворим показаний постільний режим, достатнє питне навантаження, прийом вітамінів. Медикаментозна підтримка включає дезінтоксикаційну та симптоматичну терапію (призначення жарознижувальних та серцево-судинних засобів; при внутрішньочерепній гіпертензії – діуретиків). Витяг пацієнтів, які перенесли лихоманку паппатачі, здійснюється через 2-3 тижні від початку захворювання (на 7-10 день апірексії).

Результат лихоманки паппатачі сприятливий: ускладнення досить рідкісні, у деяких випадках можливі рецидиви. Попередження поширення лихоманки паппатачі передбачає знищення дорослих москітів і вогнищ їх виплоду (нір гризунів, щілин і тріщин у стінах і підлозі будівель, сміттєзвалищ), інсектицидну обробку господарських будівель і житла, захист людей від укусів москітів родів над ліжком, носіння захисного спецодягу та сіток, просочених репелентами). Специфічна профілактика лихоманки паппатачі проводиться ембріональною формалінізованою вакциною за 2 місяці до початку епідемічного сезону.