Лишай

Лишай – Група поліетіологічних шкірних захворювань, що характеризуються появою висипних, сверблячих елементів. Існує кілька різновидів захворювання, що різняться за видом збудника, типу висипів, локалізації, заразності (екзема – мокнучий лишай; мікроспорія, фагус, трихофітія – стрижучий лишай; псоріаз – лускатий лишай; рожевий лишай – пітіріаз; оперізуючий. Перебіг захворювань тривалий, із загостреннями, із небезпекою вторинного інфікування шкірних висипань, що приносить фізичні та психологічні незручності пацієнтові, косметичні дефекти.

Лишай – Група поліетіологічних шкірних захворювань, що характеризуються появою висипних, сверблячих елементів. Існує кілька різновидів захворювання, що різняться за видом збудника, типу висипів, локалізації, заразності (екзема – мокнучий лишай; мікроспорія, фагус, трихофітія – стрижучий лишай; псоріаз – лускатий лишай; рожевий лишай – пітіріаз; оперізуючий. Перебіг захворювань тривалий, із загостреннями, із небезпекою вторинного інфікування шкірних висипань, що приносить фізичні та психологічні незручності пацієнтові, косметичні дефекти.

Лішаї – це група шкірних захворювань, для яких характерно виникнення кольорових і плям, що лущиться. Етіологія, шляхи зараження та особливості перебігу можуть бути різними, оскільки ці захворювання згруповані за клінічними проявами – зміна кольору, наявність лущення шкіри або лущення пустул.

Основними причинами лишаїв є вірусна та грибкова мікрофлора. Механізм зараження не відомий, оскільки далеко не всі люди, що навіть потрапляють до групи ризику, хворіють на лишаї. Імовірно, поєднання таких факторів як зниження імунітету, стресові ситуації, генетична схильність, інфекційні хвороби, фізичні та емоційні перенапруги підвищує ймовірність виникнення лишаїв.

Залежно від вікової групи та статевої приналежності, захворюваність на різні типи лишаю може змінюватись, але узагальнені дані щодо захворюваності приблизно однакові. Тривалість та характер течії лишаїв теж різний: від гострого до хронічного.

Захворювання має інфекційно-алергічну природу, зустрічається повсюдно серед усіх вікових груп, характеризується появою округлих плям рожевого кольору, що лущаться, на шкірі тулуба, частіше на шкірі спини.

Рожевий лишай не є високо заразним захворюванням та внутрішньосімейні спалахи фіксуються вкрай рідко. Зараження відбувається через загальне користування лазневим приладдям; провокуючими факторами є зниження імунітету та вірусні респіраторні інфекції. Для рожевого лишаю характерна сезонність, сплески захворюваності фіксуються навесні та восени. Відсутність рецидивів рожевого лишаю дає підстави вважати, що розвивається стійкий імунітет до захворювання.

Початок захворювання характеризується появою одиничної материнської плями округлих обрисів в діаметрі не більше 3 см, центральна частина якого на 2-3 день набуває жовтуватого відтінку, починає зморщуватися і лущитися. Через 7-10 днів на шкірі спини і грудей з’являється безліч аналогічних висипань, але набагато меншого розміру, локалізуються висипання рожевого лишаю в основному лініями Лангера (лінії максимальної розтяжності шкіри). Згодом у центрі лишаю виникає лущення, а по периферії червона облямівка; елементи не схильні до злиття. Сверблячка та інші неприємні відчуття відсутні.

Неадекватна терапія, часті контакти з водою, підвищений потовиділення збільшують тривалість захворювання, хоча рожевий лишай повністю виліковується за 1,5-2 місяці. Рожевий лишай досить часто проходить самостійно, без будь-якої терапії. Пацієнтам не рекомендується перебування на сонці, носіння синтетичного одягу, слід обмежити контакти з водою. Застосування мазей з антибактеріальними та протигрибковими речовинами, такими як Сангвірітрін, швидко усувають симптоматику рожевого лишаю. Бактерицидні розчини, у тому числі і трав’яні, мають позитивний вплив, найчастіше цих заходів достатньо для лікування від рожевого лишаю.

Діагностика рожевого лишаю проводиться на підставі огляду, необхідна диференціація з характерною для сифілісу розеолою.

Оперезуючий лишай має герпетичну природу і виникає при вторинному контакті з вірусом групи Herpes zoster, або при активації латентної герпетичної інфекції. При лишаї, що оперізує, запалюються нервові ганглії і з’являються характерні висипання по ходу нервових стовбурів. Хворіють в основному люди дорослого та літнього віку, провокуючими моментами є стресові ситуації, інфекції та зниження імунітету.

Перебіг лишаю, що оперізує, варіабельно, від легких форм, до тяжких з ураженням центральної нервової системи. Перед початком висипань відзначається болючість по ходу нервів і через 3-4 дні з’являються шкірні прояви. При лишаї, що оперізує, поверхня висипань спочатку складається з дрібних везикул, які потім зсихаються в скоринки, іноді відзначається лущення. Залежно від тяжкості перебігу оперізуючого лишаю, можуть спостерігатися лише невеликі симптоми загальної інтоксикації або менінгоецифаліальні симптоми. При ускладнених формах оперізуючого лишаю прогноз вкрай несприятливий.

Характерні клінічні прояви дозволяють точно поставити діагноз на підставі візуального огляду та опитування пацієнта. Схема лікування оперізуючого лишаю залежить від інтенсивності клінічних проявів та стану пацієнта, практично у всіх випадках необхідна госпіталізація. Лікування проводиться спільно дерматологом та неврологом. При яскраво вираженому больовому синдромі показані анальгетики та седативні препарати, якщо є церебральні порушення – то призначаються препарати, що коригують ЦНС. Застосування противірусних препаратів та імуномодуляторів показане всім пацієнтам з оперізуючим лишаєм. Місцеве лікування зводиться до застосування противірусних мазей та до профілактики бактеріальних ускладнень. Прогноз залежить від тяжкості перебігу оперізуючого лишаю та від адекватності призначеної терапії.

Висівкоподібний або кольоровий лишай є грибковим захворюванням шкіри, яке вражає роговий шар епідермісу. Пітливість, спекотний клімат, себорейні стани шкіри є сприятливими факторами для виникнення лишаю. Захворюваність на висівкове позбавляємо вище у жінок і в осіб молодого віку. Спалахи інфекції та рецидивів висівкового лишаю фіксуються у спеку року. Інфікування відбувається контактно-побутовим шляхом через користування загальними гребінцями, предметами побуту, а також за безпосереднього контакту хворої людини зі здоровим.

Починається висівковий лишай з виникнення одиничної округлої рожевої плями, далі такі ж плями, але меншого діаметра з’являються на гладкій шкірі та волосистій частині голови. При висівковому лишаї зміни шкіри носять незапальний характер, плями зазвичай жовтувато-коричневого кольору, при їх пошкрібанні відзначається незначне висівкове лущення. Плями отрубевидного лишаю схильні до периферичного зростання та злиття, свербіж та інші суб’єктивні відчуття відсутні. Під впливом ультрафіолету на уражених ділянках шкіри спостерігається вторинна лейкодерма.

Діагностують висівковий лишай при уважному візуальному огляді, оскільки іноді через незначність проявів та відсутності неприємних відчуттів, висівковий лишай можна не помітити. При мікроскопії зіскрібка виявляється міцелій і характерне скупчення ниток гриба. Лікування проводять за допомогою протигрибкових мазей та таблетованих препаратів, обробка уражених ділянок саліциловим спиртом перед накладенням мазі, що дозволяє активній речовині глибше проникнути у шари дерми. Дотримання правил особистої гігієни є єдиною профілактикою висівки. Повністю позбутися мікотичних клітин неможливо, а тому навесні слід користуватися косметичними засобами з протигрибковим ефектом і уникати інсоляції, щоб запобігти рецидиву.

Стригучий лишай або трихофітія – грибкове захворювання шкіри, при якому уражається гладка шкіра, волосиста частина голови, рідше нігті. Джерелом інфекції є хворі люди та тварини, зараження відбувається контактно-побутовим шляхом. Найчастіше зустрічаються внутрішньосімейні осередки стригучого лишаю та спалахи захворювання у дитячому садку.

Після проростання міцелію, структура волосся порушується, і воно випадає, залишаючи після себе «пеньки», волосся виглядає як острижене звідси і назва – лишай, що стриже. На ураженій шкірі відзначається легке лущення та світлий наліт із спор гриба. Сверблячка і неприємні відчуття відсутні. Стригучий лишай може протікати практично безсимптомно, але при уважному огляді можна помітити “пеньки” волосся. Нагноювальні форми стригучого лишаю характеризуються наявністю щільного гнійного інфільтрату, з якого при натисканні виділяється гній, інфільтрати бувають різних розмірів, але виникають зазвичай на волосистій частині голови, в області бороди та вусів. Інфільтрат або благополучно самодозволяється через 7-10 днів через згубну дію гною на мікотичні клітини, або ускладнюється абсцесами. Без лікування мікотичні клітини зберігаються по периферії і підтримують хронічний млявий перебіг лишаю, що стриже.

Діагноз ставиться на підставі клінічних проявів, мікроскопія зіскрібка підтверджує мікотичну природу захворювання, а посів відокремлюваного дозволяє виявити тип і вид збудника та визначити його чутливість до протигрибкових препаратів.

Лікування стригучого лишаю зводиться до місцевого застосування протигрибкових мазей та внутрішнього застосування таблетованих форм. Ускладнені форми стригучого лишаю потребують симптоматичної терапії. Профілактика стригучого лишаю полягає у дотриманні особистої гігієни, своєчасне виявлення хворих та регулярний огляд дітей у дитячих закладах.