Макулярний розрив

Макулярний розрив – це захворювання, що супроводжується утворенням дефекту в макулярній ділянці сітківки. На початкових етапах протікає безсимптомно. Клінічні прояви виявляються лише на пізніх стаціях у вигляді різкого зниження гостроти зору, утворення темної плями у центральній частині поля зору та появи метаморфопсій. Для діагностики використовують як стандартні дослідження (візометрію, тонометрію, біомікроскопію), так і додаткові методики (УЗД ока, флюоресцентну ангіографію, оптичну когерентну томографію). Лікування тільки хірургічне, застосовують різні методики вітреектомій.

Макулярний розрив – це патологічний стан сітківки ока, при якому від натягу преретинальних шарів склоподібного тіла утворюється дефект у макулярній ділянці, що призводить до різкого зниження зору. Макула – центральна частина ретинальної оболонки ока, що відповідає за центральний зір. Візуалізується у вигляді жовтої плями діаметром не більше 2 мм. Розрив у макулі вважається частою причиною стійкого та безповоротного зниження зору серед осіб старше 60 років. Вперше в офтальмології ця патологія була описана в Німеччині 1869р. Поширеність у загальній популяції населення: 0,07 0,2% – серед осіб віком від 40 років, і 0,8% випадків – серед осіб віком від 75 років. Зустрічається переважно у жінок. Перебіг процесу двосторонній. Захворювання є інвалідом і суттєво знижує якість життя пацієнтів.

Провідну роль патогенезі макулярного розриву грає тракція, що виникає на задній поверхні склоподібного тіла (СТ). На початкових стадіях формування макулярного розриву утворюється часткова відшарування СТ, при якій зберігається прикріплення вітреального тяжа до місця виходу зорового нерва та у фовеолярній ділянці. Такий стан склоподібного тіла викликає безпосередній тракційний вплив на макулярну частину сітківки і є основною причиною утворення дефекту в макулі.

До факторів ризику розвитку макулярного розриву відносять літній вік (відбуваються вікові зміни у структурі склоподібного тіла), травми ока та голови (можуть викликати утворення макулярного дефекту внаслідок відриву вітреального тяжу), дегенеративну міопію високого ступеня, тяжкі фізичні навантаження, наявність гіпертонічної хвороби та хвороби стресові ситуації.

Залежно від патологічних змін у макулі виділяють такі стадії:

• Стадія передрозриву. p align=”justify”> Є початковою фазою утворення дефекту в макулі, коли під дією тракцій з боку задньої прикордонної мембрани склоподібного тіла натягується фовеолярна сітківка. Утворюється так звана інтраретинальна кіста.
• Стадія ламеллярного розриву. Відбувається подальше ураження макулярної області сітчастої оболонки ока із збереженням фоторецепторного шару. Ламелярні розриви формуються в 2 етапи: спочатку утворюється міжретинальна кіста між шарами сітківки ока (внутрішнім ядерним та зовнішнім шаром волокон Генле), потім під впливом тракції відбувається відрив однієї зі стінок кісти, виникає ненаскрізний розрив у макулярній ділянці.
• Стадія розриву макули (Наскрізний дефект). Визначається наявністю отвору в макулярній ділянці сітківки округлої форми, найчастіше супроводжується утворенням субретинального набряку навколо дефекту макули.

Клінічні прояви макулярного розриву залежить від стадії захворювання. На стадії передрозриву пацієнт зазвичай не скаржиться. Патологія виявляється випадково і частіше виявляється у пацієнтів з дефектом у макулі на іншому оці. На стадії ламеллярного розриву відбувається незначне зниження гостроти зору, з’являються метаморфопсії (порушення сприйняття форм та розмірів предметів у просторі). Пацієнти, як правило, звертаються до лікаря-офтальмолога на стадії наскрізного розриву, коли гострота зору стійко знижена до сотих або світлопроекції, або при появі абсолютної худоби в центрі поля зору (відсутність зору в певній галузі сприймається як чорна пляма).

Для діагностики використовують стандартні методи обстеження: візометрію, тонографію, офтальмоскопію, біомікроскопію за допомогою щілинної лампи. З додаткових методів застосовують комп’ютерну периметрію (для визначення дефектів у полі зору) та УЗД ока (для діагностики змін у склоподібному тілі). Флюоресцентна ангіографія виявляє уражену ділянку гіперфлюоренценції та місце розриву. Оптична когерентна томографія макули є золотим стандартом при цій патології. Дозволяє точно візуалізувати зміни у товщині макулярної області сітківки та визначити розміри макулярного розриву.

Лікування лише хірургічне. Використовують вітреоретинальні втручання у поєднанні з видаленням внутрішньої гіалоїдної мембрани сітківки та наступним заповненням вітреальної порожнини повітрям або газом. Традиційна вітректомія характеризується видаленням декількох шарів склоподібного тіла та внутрішньої гіалоїдної пластинки з наступним введенням спеціального газу. При розривах у макулі понад 500 мкм рекомендують проводити силіконову тампонаду вітреоретинальної порожнини. У післяопераційному періоді пацієнту необхідно перебувати в положенні обличчям донизу. При успішному проведенні операції значне підвищення зору спостерігається у 70% пацієнтів. Ускладнення при макулярних розривах можуть виникати внаслідок проведення вітректомії. Виявляються у вигляді тотального відшарування сітківки, формування дефектів у полі зору розвитку катаракти.

Профілактика макулярних розривів полягає у регулярному відвідуванні лікаря-офтальмолога, особливо після 60 років. За наявності міопії високого ступеня слід максимально виключити тяжкі фізичні навантаження, стресові ситуації на роботі та вдома. При підвищенні артеріального тиску рекомендується приймати лікарські засоби для його стабілізації. Потрібно уникати травм ока та голови. Після успішного перенесення макулярного розриву необхідно регулярно спостерігатися у офтальмолога для своєчасного виявлення можливих нових розривів.