Малігнізація

Малігнізація – Процес трансформації доброякісних клітин у злоякісні. Може відбуватися у будь-яких нормальних тканинах чи тканинах доброякісних пухлин. Супроводжується зниженням рівня диференціювання, зміною морфологічних властивостей, порушенням функції та бурхливим розмноженням клітин, прогресуючим зростанням новоутворення та розвитком віддалених метастазів. Малігнізацію підтверджують на підставі клінічних даних, результатів лабораторних та інструментальних досліджень. У процесі лікування пухлини зазвичай застосовують хірургічні втручання, хіміотерапію та радіотерапію. Можливе використання гормонів, імуностимуляторів та інших препаратів.

Малігнізація (злоякісність, злоякісне переродження) – складний патоморфологічний процес, у ході якого доброякісні клітини набувають властивостей злоякісних. Малігнізацію можуть піддаватися як нормальні клітини, так і вже змінені, але не виявляють ознак злоякісності. Найчастіше осередки озлоякісності виникають у галузі виразок, поліпів та різних доброякісних пухлин. Причиною малігнізації можуть стати генетична схильність та шкідливі фактори навколишнього середовища.

На початкових стадіях малігнізація протікає безсимптомно, тому рання діагностика злоякісних новоутворень пов’язана зі значними труднощами, проте регулярні профілактичні огляди, використання сучасних лабораторних та інструментальних методів дослідження дозволяють частково вирішити проблему раннього виявлення малігнізації. Діагностику та лікування здійснюють фахівці в галузі онкології, гастроентерології, пульмонології, неврології, дерматології, отоларингології, гінекології, ортопедії та лікарі інших спеціальностей (залежно від локалізації пухлини).

В даний час злоякісні пухлини є другою за поширеністю причиною смертності після серцево-судинних захворювань. У 2012 році від раку померло понад 8 мільйонів людей. Імовірність малігнізації збільшується з віком, однак, поряд з людьми похилого віку, злоякісні пухлини нерідко вражають дітей та пацієнтів працездатного віку. Найпоширенішими видами раку є рак легенів, рак шлунка, рак молочної залози, рак печінки та рак товстого кишечника.

В результаті малігнізації в людському організмі може утворюватися приблизно 150 видів злоякісних клітин. Близько 80% таких клітин мають епітеліальне походження, 15% – сполучнотканинне, 5% – гематогенне. За прогнозами фахівців, поширеність малігнізації в найближчі десятиліття зростатиме, що пов’язано з низкою факторів, у тому числі – зі збільшенням тривалості життя, несприятливою екологічною обстановкою, шкідливими звичками, використанням великої кількості хімікатів, підвищенням рівня іонізуючого випромінювання тощо. це зумовлює надзвичайну важливість вивчення процесів малігнізації, а також розробки оптимальних алгоритмів виявлення таких процесів під час проведення масових оглядів, діагностики та лікування неонкологічних захворювань.

Причиною малігнізації клітин є поєднання кількох факторів, серед яких фахівці вказують хімічні канцерогени, особливості навколишнього середовища, деякі віруси, стани гормонального дисбалансу, вік, шкідливі звички та несприятливу спадковість. При проведенні досліджень було встановлено, що малігнізацію можуть провокувати більше 2000 різних хімічних речовин, проте ступінь їх впливу на процеси злоякісного переродження клітин може відрізнятися.

У перелік хімічних сполук, безумовно, викликають малігнізацію клітин, входять поліциклічні ароматичні вуглеводні (джерелами є транспорт, промислові підприємства та опалювальні системи), нітрозаміни (містяться в сигаретах, деяких сортах пива та амідопірині), похідні гідразину (входять до складу гербі засобів), азбест та інші мінеральні волокна (джерелом є промислові виробництва), а також деякі з’єднання металів.

Найзначнішим фізичним чинником малигнизации є сонячне випромінювання, від рівня якого залежить ймовірність розвитку раку шкіри. Чим світліша шкіра та волосся і чим довше людина піддається впливу сонячних променів – тим вищий ризик розвитку меланоми, базаліоми та плоскоклітинного раку шкіри. Крім того, малігнізацію може стимулювати іонізуюче випромінювання, що провокує виникнення лейкозів, кісткових пухлин (радіоактивних стронцій) та раку щитовидної залози (радіоактивний цезій та йод).

Доведено, що ймовірність малігнізації підвищується при впливі на клітини певних вірусів, зокрема – вірусу ATLV (викликає лейкоз), вірусу Епштейна-Барр (провокує розвиток лімфоми Беркітта), вірусу папіломи людини (грає певну роль у виникненні раку) ІІ типу. Малігнізації також сприяють порушення гормонального балансу. Гормони можуть безпосередньо провокувати озлоякісність, діяти на клітини опосередковано, стимулюючи їх проліферацію, негативно впливати на імунітет і змінювати метаболізм деяких канцерогенів.

Істотну роль процесі малигнізації грає генетична схильність. Описано безліч спадкових захворювань з високою ймовірністю малігнізації, наприклад, системний поліпоз кишечника, при якому у більшості пацієнтів до 40-50 років розвивається рак товстої кишки, або хвороба Дауна, при якій ризик розвитку лейкозу в 11 разів вищий, ніж у середньому по популяції. Простежується зв’язок між малигнізацією та вродженими вадами розвитку.

Виявляється залежність між ймовірністю малігнізації тканин певних органів та статтю пацієнта. Чоловіки у 2,4 рази частіше страждають на пухлини очей, у 2,1 рази частіше – на новоутворення шлунка, у 2 рази частіше – на злоякісні ураження носоглотки, у 1,7 рази – на пухлини кісток. У жінок удвічі частіше виявляється малігнізація тканин щитовидної залози. Перше місце за поширеністю у чоловіків займають пухлини дихальних шляхів, у жінок – пухлини статевих органів та молочної залози. У більшості випадків ймовірність малігнізації у пацієнтів обох статей збільшується з віком, проте деякі види новоутворень частіше виявляються у дітей або молодих людей.

До звичок, що надають найбільш сильний вплив на малігнізацію клітин, входять куріння, неправильне харчування та прийом алкоголю. У курців рак легень розвивається в 11 разів частіше; пухлини порожнини рота, гортані та глотки – у 7 разів частіше; новоутворення сечового міхура – ​​у 2,2 рази частіше; пухлини підшлункової залози – 1,7 разів частіше, ніж у некурців. Основними харчовими звичками, що збільшують ймовірність малігнізації, є прийом великої кількості м’ясної, жирної, гострої та пряної їжі, схильність до пересолювання та вживання недостатньої кількості рослинної клітковини. Алкоголь сам собою не викликає малігнізацію, але виступає у ролі активатора, посилюючи вплив інших чинників.

Початковою стадією малігнізації є ініціація – мутація клітин під впливом внутрішніх або зовнішніх шкідливих факторів. У геном клітини з’являються клітинні або вірусні онкогени – змінені гени, що викликають зростання і розмноження дефектних клітин. В організмі людини постійно утворюються дефектні клітини, але в нормі процес малігнізації переривається на етапі ініціації, оскільки такі клітини піддаються апоптозу – регульованого процесу клітинної загибелі. При одночасному виключенні генів, що викликають апоптоз, та активації генів, що перешкоджають апоптозу, дефектні клітини не гинуть, а продовжують розвиватися.

При повторному вплив на клітини того ж чи іншого шкідливого фактора настає друга стадія малігнізації – промоція. Онкоген активізуються, стимулюючи проліферацію дефектних клітин. Однак навіть цього недостатньо для розвитку злоякісної пухлини. Зростання новоутворення стає можливим лише після проходження третьої стадії малігнізації – ухилення дефектних клітин від процесу диференціювання. Ухилення зазвичай відбувається під впливом певних мікроРНК.

Крім того, перехід на третю стадію малігнізації може бути обумовлений недоліком цитокінінів, що сприяють переходу клітини на більш високий рівень диференціювання. Згодом кількість низькодиференційованих клітин збільшується, виникає мікроскопічна ділянка зміненої тканини. Клітини з переважним набором хромосом формують так звану стовбурову лінію – основу пухлини. Однією з особливостей малігнізації є генетична нестабільність клітин, через яку клітинний склад новоутворення постійно змінюється, замість однієї стовбурової лінії з’являються інші.

Змінені клітини, що втратили здатність реагувати на зовнішні впливи (вплив мікросередовища, імунний нагляд), активно ділиться. Настає четверта стадія розвитку злоякісного новоутворення – пухлинна прогресія. Тканина, що змінилася в процесі малігнізації, проростає сусідні органи, руйнує стінки кровоносних та лімфатичних судин. Клітини новоутворення потрапляють у кров і лімфу, а потім розносяться по організму, осідаючи в лімфатичних вузлах і віддалених органах. З «осілих» клітин формуються нові осередки пухлинного зростання – вторинні новоутворення (метастази).

З погляду властивостей тканини можна виділити такі етапи малігнізації: гіперплазія тканини, поява ділянок вогнищевої проліферації, виникнення доброякісної пухлини, утворення ділянок дисплазії, рак in situ (злоякісна пухлина, що не проростає навколишні тканини), інвазивне злоякісне новоутворення. У ряді випадків етап доброякісної пухлини може бути відсутнім. Етапи осередкової проліферації, доброякісної пухлини та дисплазії розглядаються як передракові стани.

Злоякісні новоутворення мають ряд властивостей, відсутніх у будь-яких нормальних клітин та тканин організму:

• В результаті малігнізації пухлина стає здатною до швидкого зростання, що супроводжується здавленням або руйнуванням навколишніх тканин.
• При озлоякісні новоутворення виникає здатність до інфільтрації (впровадження) в навколишні тканини.
• Після малігнізації у пухлини з’являється здатність до поширення шляхом метастазування. Клітини злоякісного новоутворення мігрують зі струмом крові та лімфи, а потім «осідають» у різних органах та тканинах, даючи початок вторинним пухлинам (метастазам). Встановлено, що є певна «тропність» – схильність до метастазування в ті чи інші органи і тканини залежно від виду первинного новоутворення.
• При малігнізації у пухлини виникає здатність виробляти токсини, що надають виражений негативний вплив на організм пацієнта. Розвиток злоякісного новоутворення супроводжується загальною інтоксикацією, стомлюваністю, зниженням апетиту та втратою ваги аж до кахексії.
• Після лихоманки змінені клітини виявляються поза контролю імунної системи організму.
• Малігнізація пов’язана з високою схильністю до мутацій, в результаті яких клітини набувають незвичайних здібностей (здатність до неконтрольованого зростання, до відсутності реакції на імунні впливи, метастазування і т. д.).
• Для малігнізації характерний низький рівень диференціювання клітин. Чим нижчий рівень зрілості клітин, тим злоякісніша пухлина, тим швидше вона прогресує і дає метастази, тим вища її стійкість до хіміотерапії та радіотерапії.
• Злоякісне новоутворення має виражений клітинний і тканинний атипізм.
• У процесі малігнізації у змінених клітин та тканин з’являється здатність стимулювати зростання кровоносних судин. Тканина злоякісної пухлини добре васкуляризована, у ній часто виникають крововиливи.